Останнім часом – жодного дня без «корейських» новин. З дня на день очікуємо в Києві представників Сеулу, які планують поділитися інформацією про відправку військ КНДР до Росії. Керівництво Південної Кореї хоче зустрітися з представниками української розвідки та оборони, щоб поділитися інформацією з місця бою та обговорити заходи співпраці. А ще раніше вони обговорили проблему і з генсеком НАТО Марком Рютте та президенткою Європейської комісії Урсулою фон дер Ляєн. Словом, чутки про можливу участь регулярних військ КНДР у війні з Україною вже наробили паніки. Але надто вже демонстративно вони поширювалися, забагато ми спостерігали зливів та провокацій (типу непідтвердженого врешті-решт вивішування прапору КНДР поблизу селища Цукурине на Донеччині). Це насторожує і дивує.

Микола Поліщук – кореєзнавець, автор книги «Північна Корея людською мовою» пояснив, що з усього потоку новин варто вважати пропагандою та дезінформацією і чим може завершитися цей «північнокорейський експеримент».

Хто й навіщо це придумав

– Пане Миколо, в Україні мало людей, настільки обізнаних з народом КНДР, з цим устроєм, державою. Як ви оцінюєте інформацію про участь північнокорейців у нашій війні?

– Я проти голосних заяв. Зараз всі від Зеленського до Байдена говорять про північних корейців у Курській області, як про реальний факт. Кирило Буданов обіцяв, що вони з’являться на фронті вже 1 листопада… Але я все рівно піддаю сумніву їхню присутність на Курщині. Це дуже герметична країна, більшість повідомлень про яку зазвичай є фейками, тому хотілось би дочекатися більш реальних підтверджень.

– Але якщо генсек НАТО в це вірить і Південна Корея навіть делегацію в Київ шле, щоб обговорювати загрозу… Їхня розвідка, очевидно, має якісь факти?

– Мені здається, що Володимир Путін експлуатує корейську тему в першу чергу з метою залякування західних союзників України, а не як інструмент посилення боєздатності. Цифра в 10-12 тисяч солдатів – це менше відсотка російської армії, та навіть у масштабах фронту це дуже мало для вирішення бойових завдань. Кілька місяців поспіль Кремль лякав людство атомною бомбою, зараз він перейшов до залякування північними корейцями. Можливо, якась їх кількість дійсно тренується десь в Примор’ї, мені важко сказати напевне, що відбувається на Далекому Сході. Але це цілком може робитися й з пропагандистською метою. Тим більше, що Північна Корея дуже зручна для такого використання, оскільки звідти немає ніяких інсайдів. Туди не пролізе жодний журналіст, нічого підтвердити чи спростувати не можна. Про Північну Корею можна говорити, що щось відбулося, тільки якщо про це написала їхня головна газета «Нодон сінмун».

– Як же сприймати інформацію?

– Головна верифікація – наявність полонених чи вбитих корейців або достеменно перевірені відео, фотозйомка в Курській області. А заяви щодо його наявності під Курськом можуть бути і вони можуть робитися з метою упередження, навіть для тиску росіян на Захід, а Заходу – на росіян. Тобто, навіть попри заяви досить авторитетних персон я б волів не говорити про 10 тисяч корейців у Курській області як про доконаний факт.

– То що там може бути?

– На мій погляд – обслуговуючий персонал до корейської техніки, військові, які вчаться веденню бойових дій в умовах сучасної війни. Пересування 10 тисяч корейців із Далекого Сходу на європейський материк не може відбутися непоміченим. Але цілком можу припускати, що десятки корейців чи пару сотень можуть бути (не регулярні війська, а розвідувальний підрозділ, може навчальний, обслуговуючий персонал, спостерігачі тощо). Дуже важко верифікувати ті кадри, які з’являються в мережі. Нехай навіть припустимо, що якісь північні корейці є на Далекому Сході, то для їхньої інтеграції в систему російського наступу потрібно багато провести навчань з бойового злагодження, адаптації до техніки, інтеграції з сусідніми ділянками фронту. Їх потрібно озброїти сучасною технікою, бо навряд чи вони прийдуть з бронетехнікою північнокорейською (якраз бронетехнікою північнокорейська армія похизуватися не може). Підготовка тривала б кілька місяців.

Але ситуація розвивається динамічно. Я не виключаю, що навіть у Москві та Пхеньяні ще не знають, як будуть розвиватися події, які сторонні фактори впливатимуть на прийняття рішень і російської, і північнокорейської сторони. Важко щось зараз прогнозувати. Сама головна інтрига – це суто пропагандистський хід чи їх дійсно збираються використовувати для війни. Я все ж схиляюсь більше до думки, що, в першу чергу, Путін цим посилає сигнали західним союзникам України, не сильно вірячи в бойову допомогу з боку Північної Кореї. Однак дуже скоро ми на це питання отримаємо відповідь.  

– Як саме мають спрацювати ці сигнали? Адже залучення корейців – сходинка ескалації, на думку Білого дому, і це може призвести до того, наприклад, що Україні дозволять бити ракетами вглиб Росії. В чому ж вигода?

– Путін показує, що у нього є резерви і майже невичерпні. Плюс він намацує готовність Заходу відповідати на нові виклики. У Кремлі бачать, що вона таки слабенька з боку того ж американського керівництва. Ось радник Білого дому Джон Кірбі каже, що навіть у випадку появи корейців під Курськом треба буде встановити їхню мету – це ж відверта демонстрація слабкості. Тобто, Путін бачить, що американці не здатні серйозно нарощувати протидію і допомогу Україні навіть у випадку появи північнокорейських солдат на війні, втягування у конфлікт ще однієї ядерної держави. Навіть якщо в Росії анонсовано чергову «отработку на ученіях действій должностних ліц по прімененію ядерного оружія с практіческімі пускамі». Це чергові вкиди пропагандистські, щоб дивитися на реакцію західних союзників України. А вони просто проковтують раз за разом ось такі заяви.

Хитрий Кім та його плани

– А яка вигода Кім Чен Ину? Навіщо їм ці експерименти і використання їх в якості червоної ганчірки перед носом бика? Які їхні наміри, якщо можна про ці наміри взагалі судити?

– По-перше, Кім зробив певний міжнародний прорив, фінансовий у першу чергу. Він отримав гроші – від 1 до 5 мільярдів доларів, різні суми називаються різними аналітиками. Йому розморозили рахунки в РФ. Росія ж підтримувала серйозні санкції проти Північної Кореї, зокрема, на рівні Ради Безпеки ООН. І до початку нашої війни дуже серйозно цих санкцій дотримувалась. Очевидно, російський МЗС вважав, що, якщо демонстративно чітко виконувати санкції щодо Північної Кореї, то можна порушувати якісь санкції на українському напрямку… Корейцям заблокували рахунки, були відіслані (правда, це було переважно пов’язано з ковідом) всі їхні лісоруби з Сибіру. Фактично відносини були згорнуті. Але зараз все розблокували, гроші потоком пішли в Північну Корею, у Пхеньяна з’явився міжнародний союзник.  

Раніше північнокорейський уряд був дуже залежний економічно від Китаю. На 90% вся міжнародна торгівля, всі міжнародні зв’язки Північної Кореї були підв’язані до цієї країни. Північнокорейський режим політично не дуже сильно залежав від КНР і провадив свої атомні, ракетні випробовування. Китаю це не дуже подобалося. Думка про те, що КНДР повне китайське проксі, яка в нас побутує, помилкова. Китаю доводилося це терпіти через те, що Північна Корея є буферною державою між Китаєм і американськими військами, які розташовані в Південній Кореї. Тобто, йому краще мати такий дивний режим на кордоні, ніж єдину Корею, вороже до Китаю налаштовану з американськими військами на своїй території. Цим північні корейці й користувалися.

З Путіним Кім Чен Ин зустрічається значно частіше, ніж із китайськими лідерами. Але все одно у Китаю був важіль впливу на Північну Корею: він міг притиснути її економічно. А зараз з’явилася Росія, яка стала торговим партнером № 2 Північної Кореї і це розв’язало їм руки. І ці підписані договори з Росією дозволили Північній Кореї посилити ескалацію у відносинах з Південною Кореєю. Поки що це не переходить певної межі. Однак видно, що там з’явилися люди, які почали думати про загострення відносин із Південною Кореєю і можливо навіть до військового вирішення міжкорейської проблеми.

– І що Росія? Невже «за»?

– В Росії недооцінюють хитрість північних корейців, вони вважають їх залежними, несамостійними, бідними (звичайний російський шовінізм). Але в Північній Кореї по-своєму досить хитрий і прагматичний уряд. І він прагне використати оці підписані угоди, щоб втягнути Росію у протистояння з Південною Кореєю. Вважаю, що росіяни не прорахували такої можливості.

– А що ж Сеул?

– Південна Корея навряд чи буде допомагати Україні озброєнням просто зараз, хоча у них дійсно накопичена дуже велика кількість снарядів, які б Україні знадобилися. І є бронетехніка, яку вони продають у Польщу, але не продають нам, тому що їхнє законодавство забороняє поставляти в зону бойових конфліктів. Законодавство – це лише привід, щоб не поставляти Україні летальної зброї. Влада в Сеулі боїться гонки озброєнь і загострення ситуації в усьому регіоні Південно-Східної Азії. Там усі країни мають якісь територіальні проблеми, претензії одна до іншої… Та й є багато друзів Росії, представників ділових кіл, які мають контакти з Росією і вони не хочуть ні санкцій, ні допомоги Україні й потроху саботують відправку озброєння для Києва. Конфлікт в Європі для них досі чужий, хоч там і задіяна Північна Корея. Та й чим більше снарядів і солдат Ин відправить в Україну, тим їх менше залишиться на кордоні з Південною Кореєю…  

Єдине, що могло б мобілізувати Південну Корею в допомозі Україні – те, що згідно договору Росія почала б втягуватися в протистояння з Південною Кореєю. Якщо вони побачать, що Росія почне допомагати Північній Кореї технічно, військово, науково, ось тоді проб’є наш час. А поки що я тільки хочу, щоб Південна Корея виконувала санкції. У них же був випадок – в Росію поставлялися верстати подвійного призначення, попри санкції. Росія дуже залежить від південнокорейської техніки, електроніки. Втративши експорт газу в Європу газогонами, вона робить ставку на газовози. Технологій для їх будівництва у неї немає, ці газовози збираються з частин, які поставляються з Південної Кореї. Виконання Південною Кореєю санкцій залишило б Росію без валютних доходів і технологій.  

– Але, здається, ми вже розглядаємо, що ця допомога є, що КНДР має від РФ не лише гроші, а й технологічне сприяння.

– Тут все так само примарно, як і з цими 10 тисячами корейців у Курській області. Нехай голова болить щодо цього у південнокорейської розвідки. Ми помітимо за реакцією південнокорейського уряду – поставляє щось таке Росія чи не поставляє. Знову-таки, це тест на адекватність російського керівництва – чи Путін повністю збожеволів, чи ще ні. Тому що віддавати військові технології, а тим більше ядерні Північній Кореї – це було б вкрай необдуманим кроком для будь-кого, бо Північна Корея ніколи не виконує взятих на себе зобов’язань. Якщо сьогодні вона підписала договір про вічну дружбу, це абсолютно не значить, що вона завтра не перекинеться до якоїсь країни із табору ворогів Росії. Поки був живий її творець Кім Ір Сен, Північна Корея так і існувала, постійно шантажуючи то Китай, то Радянський Союз погрозами укласти союз з іншою із країн, що знаходилися в той час у конфлікті між собою. І це дозволяло їй отримувати допомогу з обох боків.

– От ви говорите, що інсайдів практично немає. А які у вас джерела, на що ви опираєтесь, чим оперуєте? Ось бронетехнікою та армія не багата, а чим вона сильна?

– Я ж таки понад 20 років очолюю товариство «Україна-КНДР» і трохи набрався інформації про Корею. Зокрема, спілкувався з людьми, які ще в Радянському Союзі озброювали цю країну. Північна Корея, її військове керівництво цілком розуміє, що не може виграти війну з Південною Кореєю. У Північної Кореї практично немає авіації. Що є, те було передано ще під час розвалу Радянського Союзу. Вони встигли закупити кілька літаків у Казахстану, який щойно проголосив незалежність. Але з 91-го року ніяких нових літаків у Північної Кореї не з’являлося, своєї авіапромисловості немає. У неї дуже погано з бронетехнікою. От те, що ви бачите на параді – це значна частина від танків (ще радянських). Технічне відставання намагаються компенсувати тим, що мають величезну кількість диверсійних загонів спецпризначення. Вважають, що можна буде у випадку конфлікту їх закинути на південнокорейську територію. Від демаркаційної лінії, я думаю, вони прокопали тунелів не менше, ніж ХАМАС у Секторі Газа. І ці диверсанти мають паралізувати південнокорейське управління – і державне, і військове. Тобто, ставка робиться на те, щоб одним ударом паралізувати керівництво Південної Кореї, розвалити систему управління військами, відбити бажання продовжувати війну. Оскільки Сеул знаходиться практично в 30 км від демаркаційної лінії, це легко зробити (з точки зору Північної Кореї).

Друга північнокорейська фішка – у них дуже сильно еволюціонувала артилерія  – самохідні артилерійські системи, стаціонарні артилерійські системи. Вздовж демаркаційної лінії встановлена величезна їх кількість. Ідея в тому, щоб нанести по тому ж Сеулу таке вогневе ураження, щоби знов-таки відбити у південних корейців бажання продовжувати війну. Плюс атомна зброя, яку вони вважають гарантією того, що на них ніхто не нападе і вони зможуть витворяти все, що хочуть.  

Захищати Північну Корею від Америки треба ще з Курщини

– А як щодо мотивації? Навіщо ми їм здалися? Розумію, що це армія рабів – йдуть служити на 10 чи 15 років, але…

– Вони зараз отримують якісь копійки. Можливо, тих, хто відправиться до Путіна, зацікавлять якимись вищими окладами.

– Але як вони дивляться на Україну, як вона вписується в їхній світогляд?

– Ідеологічно це все обставлено дуже просто: північні корейці вірять в те, що на них хоче напасти Америка. Тож краще воювати з Америкою на дальніх підступах, в Україні — очевидно, так було пояснено. Їхні засоби масової інформації переважно щодо України передруковують повідомлення ТАСС, додаючи своїх специфічних зворотів, типу «гангстер Зеленський» і таке інше. По всій країні величезна кількість всяких музеїв, залів антиамериканської боротьби, де зображено американців, які вишуканими садистськими способами вбивають корейців. На цьому тлі гасло зупиняти ворога на дальніх підступах зайде прекрасно. Їдуть зупиняти американців у Курській області. І плюс, як мені сказав один колега, якщо росіяни крали унітази, то корейці будуть удвічі більше красти унітази. Навряд чи вони будуть здаватися, перебігати до України – їхні сім’ї залишаються заручниками в Північній Кореї. Я не дуже вірю в ці повідомлення, що родини північнокорейських солдатів тримають заручниками за колючим дротом. Навіщо класти той дріт, коли там вся країна – суцільний табір, з якого ти нікуди не втечеш.

– А як взагалі перебігти з Північної  Кореї в Південну чи ще кудись? Це можливо?

– Є кілька тисяч перебіжчиків із Північної Кореї в Південну, вони тікали в 90-х роках, особливо коли почався голод, а кордон з Китаєм не дуже добре охоронявся. То тікали через Китай переважно. В Південній Кореї ніякого ентузіазму з цього приводу не відчувають, хоча номінально ці всі північні корейці вважаються громадянами Південної Кореї. З точки зору Сеулу, Пхеньян – це самопроголошена сепаратистська влада. Однак у Південній Кореї зовсім не горять бажанням приймати велику кількість своїх співвітчизників із півночі просто через те, що ментальність, вимоги до професійних навичок дуже різняться, дуже складно північному корейцю там адаптуватися. Якщо північний кореєць махав лопатою, і приїжджає в надсучасне хайтек суспільство, він там просто не потрібний. Південні корейці не дуже раді, що їм треба платити потім ще й пенсію перебіжчикам, лікувати їх тощо. І там зроблено безліч перепон прониканню північних корейців до Південної Кореї. Але є виняток. Як радянські перебіжчики до Америки йшли в совєтологи, так у Південній Кореї – умовно назвемо їх пхеньянологами. Пишуть книги про те, як вони тікали з Північної Кореї, сідають на фінансування південнокорейських правих партій або релігійних організацій. Ці перебіжчики і є головним джерелом фантастичних оповідань про жахи життя в КНДР: переважно такі оповідання є фейками, проте їх дуже завзято передруковують і українські ЗМІ, не дуже переймаючись достовірністю інформації.  

– Мені здається, що найкращий аргумент на лінії фронту — це коли не листівки на тебе падають, а бомби і снаряди. Як ви гадаєте, що може змусити керівництво КНДР закінчити цей, скажімо так, експеримент чи «пілотний проєкт»?

– Потрібне якесь важливе протиріччя між Росією й Кореєю. Є Китай, якому не подобається північнокорейська політика, у нього є свій мирний план, в який північнокорейські солдати не вписуються абсолютно, і він може натиснути. Зміна влади в Америці теж може подіяти. Тим більше я не виключаю, що північнокорейська тема педалюється,  як і атомна, щоб вплинути на американського виборця.

Взагалі, наша війна з Росією не є локальним конфліктом, а є частиною глобальної нестабільності. Венесуела, Іран, Близький Схід, Ізраїль, Тайвань. І причина цього – нинішня адміністрація Білого дому практично самоусунулася від ролі світового поліцейського і не втручається в міжнародні конфлікти або недостатньо втручається, через що попіднімали голову найекзотичніші та дуже радикальні течії, які вирішили, що саме час для їхніх забаганок.  

– Тобто Кім Чен Ин якщо й змінить своє рішення, то завдяки впливу згори, а не тому, що його солдат почнуть масово вбивати і полонити?

– Солдатів там у принципі ніколи не жаліли, колись їх відправляли по всьому Африканському континенту, на Близькому Сході вони були. Але поки українці не пред’являть полоненого північного корейця, доти я буду сумніватися в їхній наявності на полі бою.

Тетяна Негода, Київ