20 грудня цього року Україна зазнала наймасштабнішої кібератаки на державні реєстри за останній час. Було призупинено роботу ключових систем Міністерства юстиції. Серед них Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Значення Реєстру мегаважливе для бізнесу, економіки, громадян. Всі права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, відповідно до закону, виникають з дня такої реєстрації.

Це не лише право власності, зокрема державної, комунальної власності, майнові права на незавершене будівництво, обтяження майна, наприклад, іпотека, оренда землі тощо. Без внесення запису до Реєстру всі ці права не виникають. Немає запису — немає права власності.

Так визначає спеціальний закон №1952-IV. Невідповідність реального правового стану майна та запису в Реєстрі може встановити тільки суд. Це вимога правової визначеності, на якій наполягає Конституційний Суд і Верховний Суд. Саме її прагнуть інвестори, бізнес, зрештою всі ми, громадяни України.

В одному з перших знакових рішень Великої Палати Верховного Суду було визначено, що спір про державну реєстрацію вирішується разом із вирішенням майнового спору. Тобто суд має сказати: кому належить саме право на майно? (Постанова ВП ВС від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16).

Це рішення змінило практику оскарження державної реєстрації нерухомого майна в адмінсудах паралельно із вирішенням цивільного спору, наприклад, про недійсність договору оренди землі. Адже до цього складалося так, що особа, яка домоглася визнання її законним орендарем землі, опинялася перед фактом, що запис про її право в Реєстрі вилучений за іншим рішенням адмінсуду. Та це було лише півбіди.

Паралельно із судовим оскарженням державної реєстрації, закон №1952-IV (ст. 37) встановлює адміністративну процедуру оскарження державної реєстрації. Відповідні рішення державного реєстратора можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції. Наказом МЮ у 2020 році створені спеціальні Колегії для розгляду скарг на рішення державного реєстратора.

Саме в порядку адміністративної процедури, без рішення суду, Колегії приймають рішення, наприклад, про анулювання рішення державного реєстратора. В самій адміністративній процедурі немає нічого поганого. Навпаки, якщо порушення є технічним, вона пришвидшує виправлення, це розвантажує суди, економить час та кошти заявників.

Та Конституційний Суд України у 2022 році був змушений вказати на неконституційність норм ст. 37 Закону, що регулюють процедуру оскарження державної реєстрації прав на нерухоме майно до Мін’юсту. (Рішення КС №9-р(II)/2022 від 16.11.2022).

Це Рішення КС України безмежно цікаве для юристів і бізнесу. Конституційна скарга полягала в тому, що у 2017 році державні реєстратори здійснили реєстрацію права власності заявника-юридичної особи на об’єкт незавершеного будівництва. Міністерство юстиції у відомчому порядку, наказом, за скаргою іншої особи (Департаменту міськради), скасувало це рішення про державну реєстрацію.

Конституційний Суд вказав, що адміністративна процедура оскарження рішень державних реєстраторів допустима. Проте, оспорюваний припис ст. 37 Закону суперечить юридичній визначеності, є неконституційним та свідчить про втручання у право власності. Про всі мотиви КС та юридичні нюанси можна прочитати в самому Рішенні.

Цікавинкою є те, що законодавець в цей час, може навіть без наміру уникнути конституційного розгляду, змінив редакцію оспорюваної норми, проте КС вказав, що оспорюваний припис та припис закону в новій редакції за змістом є тотожними, тому предметом конституційного контролю в цій справі зберігається та визнав припис неконституційним.

Після Рішення КС, законодавець ще раз змінив редакцію оспорюваної норми та замість «скасування рішення про державну реєстрацію прав» впровадив термін «анулювання рішення». Напевно, це автоматично гарантує її подальшу конституційність та аж ніяк не є відповіддю Мінюсту на Рішення Суду.

Так само, лише збігом є те, що поки Верховний Суд вирішував питання про неможливість оскарження рішення державного реєстратора до Колегій міністерства юстиції, якщо триває судове провадження щодо спірного нерухомого майна, законом «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12.05.2022, відповідна норма із ст. 37 закону була взагалі виключена.

У пояснювальній записці до законопроєкту вказувалося, за чинним законодавство встановлює низку надмірних формальних вимог до змісту скарги, яка подається до Міністерства, наприклад, щодо обов’язкового зазначення у ній норм законодавства, які порушено, відомостей про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, а також вимог щодо засвідчення копій документів, які додаються до скарги.

Саме так! Законодавці вважають, що судовий спір щодо нерухомого майна є надмірною формальністю! Суд важливий, але з метою протидії рейдерству краще без нього. Те, що ст. 8 Конституції встановлює основоположний принцип верховенства права, гарантує звернення саме до суду за захистом прав, нікого не зупинило. Про конституційний поділ влад (ст. 6 Конституції) напевно не варто й пригадувати. Надмірна формальність.

До чого тут можливе втручання в роботу Реєстру внаслідок хакерської атаки? Поки що невідомо, якими будуть її наслідки. Так само не відомо, чим обернеться для економіки, захисту права власності, його непорушності, зміни внесені в закон, що надали неймовірно широких, неконституційних повноважень Мінюсту в сфері скасування державної реєстрацію прав на нерухоме майно.

Цікаво, тоді навіщо інвестори та бізнес повсякчас наполягають на верховенстві права, справедливому судочинстві та шукають разом з громадянами захисту в судах? Все можна вирішити в спеціальних колегіях Міністерства. До Конституційного Суду також не варто звертатися. Законодавці знають, що з цим робити. Замість «скасування» — «анулювання» і предмет конституційного контролю вичерпаний. Верховенство права також.