Підприємства в Україні, що переробляють деревину, можна умовно поділити на три категорії: дрібні, середні та великі. Втім, в Україні можна визначити ще один специфічний (гібридний) тип підприємств: «привілейований» бізнес, який завдяки звʼязкам отримує кращі умови та переваги.

Не секрет також, що найменш захищеним є малий та середній бізнес, а великий та «привілейований» зазвичай має певні важелі впливу як на найвищих посадових осіб, так і на процеси загалом у природоресурсних галузях.

Сьогодні Україна вчергове на роздоріжжі: використовувати деревину для розвитку здебільшого середнього та малого бізнесу в умовах війни, створювати рівні умови та однакові правила для всіх чи максимально допомагати «привілейованим», серед іншого і великим підприємствам та остаточно закріпити таку модель в багатостраждальному законі «Про ринок деревини»?

2024: рік перемоги?

Ми всі очікуємо перемоги, але дехто з чиновників, і що дуже незвично, не лише очікує, а над її досягненням посилено працює кожен день. І, до речі, ми отримали багато перемог у лісовій галузі у 2024 році, серед яких:

1) припинення багаторічних мільярдних схем, таких як сумнозвісна «державна переробка» лісу;

2) впровадження таких цифрових інструментів як фотофіксація колод, які вивозиться з лісу (всі охочі через сайт можуть звірити світлини з лісовоза на дорозі з тими, які були зроблені в лісі, тобто — красти ліс стає складніше);

3) запровадження електронного сертифікату походження деревини;

4) централізація господарських функцій тощо.

Звісно, в 2025 році наблизилися і до ухвалення багатостраждального згаданого закону «Про ринок деревини». Чому багатостраждального? Бо він роками припадав пилом у парламенті, поки формувалася практика продажу лісу в умовах реформи, заснована на інших нормативно-правових актах.

Але тут є важливий нюанс. Текст цього проєкту закону, який визначатиме фундаментальний порядок розподілу лісових ресурсів на десятиліття вперед, може стати черговою перемогою, або ж привселюдною підлою зрадою, відкатом реформ в лісовій галузі і ось чому.

Конфлікт інтересів чи конкурентний розвиток: що закласти в закон «Про ринок деревини»?

В результаті позитивних нововведень деревина стала доступною для купівлі дрібним та середнім переробникам, тому великий бізнес, який повʼязаний з чиновниками («привілейований»), починає відчувати нестачу у сировині, яка раніше перероблялася лише ними за принципом монополії, а наразі — всіма.

Іншою причиною є також той фактор, що більшість з «привілейованим» доступом до лісових ресурсів паразитували, а не модернізовувати виробництво та не удосконалювали процеси обробки, а тепер виявилися не конкурентноздатними.

Тому спостерігаються нарікання про недосконалість розподілу лісових ресурсів за відкритим та загальнодоступним принципами. Багато інших аргументів можна віднайти у публічному просторі на підтримку таких поглядів.

І, дійсно, великим (або «привілейованим») підприємствам треба більше сировини, але хіба забезпечення їх потреб повинно відбуватися лише за рахунок зменшення обʼємів постачання лісу дрібному та середньому бізнесу?

Звісно, що цей паразитарний варіант неприйнятний. Натомість треба домовлятися про збільшення обʼємів заготівлі лісу-кругляку, але цим складним шляхом чомусь мало хто хоче йти, бо треба додаткові комунікації з екологічною спільнотою, увага та залучення експертного середовища, додаткові ресурси: час, кошти (наприклад, на проведення оцінки впливу на довкілля) тощо.

В цьому контексті дуже добре, що керівник ДП «Ліси України» цю проблематику не лише персонально розуміє, а й публічно запевняє, що в держпідприємстві посилено працюють над розвʼязанням проблеми та збільшенням рубок і потребують всебічної підтримки.

Отже, якщо в законі «Про ринок деревини» великим та «привілейованим» переробникам лісопродукції вдасться пролобіювати гарантоване постачання їм значних об’ємів лісових ресурсів (сировини) поза принципом змагальності і під виглядом «прямих контрактів» (називайте їх як завгодно: «гарантованими аукціонами», «багатоступеневими аукціонами», «редукціонами», «офертами», «піврічними контрактами», «каскадним принципом» тощо), це призведе до трагічних наслідків.

Наприклад, внесе значний дисбаланс у ринок деревини і загрожує малому та середньому бізнесу занепадом та, ймовірно, остаточним знищенням. Адже через великі об’єми поставок найбільшим або «привілейованим» переробникам, зрозуміло ціни на деревину для них стануть нижчими. З іншої сторони, якщо залишки лісових ресурсів виставлятимуть для дрібних та середніх переробників (умовно — «непривілейованих») на аукціонах — це призведе до неминучого зростання цін через шалену конкуренцію, яка штучно утвориться, та природному бажанні вижити.

Отже, закон «Про ринок деревини» не повинен стати законом захисту інтересів виключно для великих та «привілейованих» підприємств, а повинен містити консенсус щодо розподілу лісових ресурсів між різними переробниками, зберегти однакові правила для всіх. Зберегти прозорість та відкритість ринку деревини, сприятливі умови розвитку для всіх, а не перетворитися на інструмент для «субсидій» деяких найбільших чи впливових переробників.

Цікаво нагадати силу і небезпеку лобізму зі сторони великого бізнесу або тих, хто має доступ до «високих кабінетів» влади. 15 вересня 2020 року Прем’єр-міністр відвідав «Коростенський завод МДВ» і співпадіння чи ні, але саме після цього візиту Дениса Шмигаля в Україні з’явилася така собі форма торгівлі деревиною, як «редукціони» (яка, до речі, працює до сьогодні серед арго та військових лісгоспів).

Це ті ж самі «прямі контракти», де в «ручному» режимі регулюється ціна і об’єми поставок. Після цього у Житомирській області до 70% деревини скупляв «Коростенський завод МДВ» і лише залишки лісокористувачі виставляли на вільні торги. Дрібні та середні переробники билися за цей ресурс і багато, на жаль, не вижили.

«Ноу-хау» «редуаціонів» полягало у тому, що лісгоспи змагалися між собою за постачання лісопродукції великим переробникам не шляхом збільшення вартості лотів, а навпаки — зниженням цін.

По-простому — дарували ресурс великому бізнесу під виглядом гарно названих бюрократичних процедур. Нонсенс, чи не так? До речі, можна вкотре подякувати команді ДП «Ліси України» і його очільнику Юрію Болоховцю зокрема за політичну волю та сміливість припинити таку форму торгів ще у 2022 році.

До речі, проєкту закону «Про ринок деревини» з актуальними напрацюваннями, станом на січень 2025 року, немає у відкритому доступі. Так само як до лісових ресурсів, до нього мають доступ лише «привілейовані», що показово у даній ситуації і підтверджує побоювання про вплив тих чи інших груп на ухвалення законодавчого акту.

Хто заступиться за дрібних та середніх переробників?

Поки кожен із великих гравців намагається залучитися підтримкою власної позиції у нардепів, міністрів та інших посадових осіб, дрібним та середнім переробникам також не слід мовчазно програвати цю «битву інтересів» і смиренно приймати спроби закласти у текст закону про ринок деревини дисбаланс.

Мабуть ні в кого не буде заперечень, що виважені управлінські рішення щодо розпорядження лісовими ресурсами в умовах війни можуть обернутися або інвестиційним бумом і розвитком галузі, або ж навпаки — ганебним провалом.

Втім, що обере Україна — залежить від подальших ефективних комунікацій та співпраці всіх зацікавлених сторін.

Замість висновків

Податки — усьому голова. Найкращим критерієм покращення доступу конкретним суб’єктам господарювання до лісових ресурсів може стати розмір сплачених ними податків. Це як пропозиція.

Скільки сплачує господарство з одного переробленого кубометру сировини до казни? Якщо цей відсоток у згаданій пропорції значний, тоді можна й створювати законодавчі та інші преференції для таких переробників. І тоді не має значення: дрібні, середні чи великі вони, чи які конкретно об’єми переробляють. Саме ефективність та користь для держави і суспільства, місцевої громади — це те наріжне каміння економічного відновлення, яке може реально запрацювати після включення цієї формули у проєкт закону «Про ринок деревини».

Дарувати чи продавати лісові ресурси під час війни — саме так простою мовою можна перефразувати ті процеси та дискусії, які відбуваються в різних ділових та професійних, чиновницьких колах сьогодні довкола ухвалення закону «Про ринок деревини».

Багато в чому відповідь на це питання залежить від світогляду топ-посадовців, які генерують та ухвалюють, реалізують ті чи інші рішення про порядок та форми використання природних ресурсів.

Отже, формуємо та розвиваємо середній клас, робимо ставку на його рушійну силу у відновленні економіки (через підтримку дрібного та середнього бізнесу), чи дбаємо про становлення великого та/або «привілейованого» бізнесу, комфортних умов для нього?