Нещодавно кілька «експертів» синхронізовано випустили коментарі з акцентом на «карколомному» зростанні попиту на валюту. Завдань в таких коментарів насправді декілька.

Перше – посіяти паніку, адже чорним по білому ці «експерти» пишуть, що в «НБУ може бути недостатньо резервів для утримання курсової стійкості». А це неприхована маніпуляція, щонайменше враховуючи, що резерви НБУ сягнули рекордного рівня на всьому історичному періоді.

Беззаперечно, увага до достатності валютних резервів має бути прикута. Академічна дискусія повинна відповісти на питання, у який спосіб підтримувати резерви і водночас мінімізувати монетарні наслідки їхнього нагромадження. Але саме стимулювання панічних настроїв через інфоатаки точно не сприяє підтриманню валютних резервів і призводить до непродуктивної втрати резервів на інтервенції, адресовані нейтралізації панічного попиту на валюту.

Друге – таким чином вони продовжують кампанію з підриву довіри до Національного банку. Наприклад, акцентують, що попит на валюту стрімко зростає буцімто через те, що НБУ пом’якшував валютні обмеження у 2024 році.

Водночас забувають сказати, що лібералізація багато в чому спростила життя українській економіці та посприяла її відновленню, і при цьому не була визначальним чинником зростання попиту на валюту. Ба більше, якби НБУ не пом’якшував обмеження, лібералізація відбулася у менш природній спосіб – через обхід діючих обмежень компаніями.

Навіщо робляться такі вкиди проти Нацбанку та як виявити маніпулятивний контент?

Що ми знаємо з досвіду інформаційних атак на НБУ? По-перше, будь-яка цифра може запліднити негативний контекст і при бажанні розтиражуватись по мережі зацікавлених медіа. По-друге, щільність новинного бомбардування кореспондує зі значимими подіями у сфері співпраці з міжнародними партнерами. По-третє, саме щільність поширення односторонніх інфозбудників є свідченням скоординованості і маніпулятивної агресивності.

Можна було би вчергове проігнорувати перезбуджене інфополе проблемою інтервенцій на підтримку гривні, якби не:

• той факт, що таке тиражування односторонньої «новини» швидше підігріватиме негатив. Економічні агенти тривалий час перебувають під впливом асиметрично нерайдужних новин. А тому чутливі до всього, що плекає їх власний алярмізм;
• очевидна аналогія нової хвилі атак з критикою НБУ попередніх років, коли від нього вимагали і нагромаджувати резерви, і знижувати ставку водночас. Так і зараз. Його критикують за високу ставку і за значні інтервенції. Тоді як саме високі ставки і знижують потребу в інтервенціях.

Втім, тут треба зробити застереження.

По-перше, при зростанні номінальних доходів, що випереджають темп інфляції, виникає питання валютної структури заощаджень. Якщо припустити, що економічні агенти мають певне уявлення про оптимальну частку іноземної валюти в портфелі активів, то будь-яке підвищення перманентного доходу буде впливати на формування автономного попиту на валюту.

Тобто зростання попиту на валюту в поточних умовах є нормальним явищем. В НБУ достатньо резервів, щоб його задовольнити. До того ж він проводить політику привабливості гривні, що обмежує потенційний попит на валюту. Тому що якби гривня втратила довіру, на валютному ринку опинилися б не лише кошти, що зберігаються в строкових гривневих депозитах та ОВДП, а і з поточних рахунків.

Якщо за три роки жорсткої повномасштабної війни цього не відбулося, то чи варто цього очікувати у 2025 році, враховуючи ще й те, що питання ритмічності надходження міжнародного фінансування на цей рік майже вирішено, а резерви – на рекордному рівні?

По-друге, з досвіду доларизованих економік відомий факт стійкості попиту на валюту, який за інерцією зберігається навіть тоді, коли очевидних підстав для неї вже немає. Якщо простими словами – люди купують іноземну валюту за звичкою. Злам цього структурного фактора відбувається, або в досить тривалій перспективі цінової стабільності і курсової гнучкості, або під впливом сильної рівноважної тенденції до зміцнення обмінного курсу, яка користується довірою.

Високі реальні ставки тут не завжди спрацьовують, оскільки не завжди користуються довірою як політико-економічно стійкі в тривалій перспективі. Це не означає, що вони не важливі. Вони якраз важливі для забезпечення передумови для розширення курсової гнучкості при одночасній націленості на цінову стабільність.

По-третє, структурні реформи допомагають вийти з інерційної доларизації.

А що робити, якщо воєнні умови та потреби посилюють структурний попит на іноземну валюту?

Відповідь нетривіальна. Швидке розширення діапазону коливань обмінного курсу може за певних обставин бути контпродуктивним. І навряд чи в найближчий час нас чекає рівноважне зміцнення курсу.

Валютна лібералізація може бути фактором здатності реалізувати попит на іноземну валюту. Але її треба розглядати в контексті євроінтеграції, яка передбачає свободу руху капіталу. А тому або вона відбуватиметься в перспективі шоково з невизначеністю щодо впливу на макростабільність. Або ж поступово, даючи можливість адаптувати інструменти політики і відкалібрувати їх.

Посилення валютних обмежень теж можливе в разі погіршення алярмістського виміру тиску на резерви. Або ж підвищення ставки, яке тільки частково буде адресовано проблемі редоларизації. Тому за нею краще залишити профіль націленості на приведення інфляції до цілі на прогнозному горизонті.

З цього випливає, що вибір поєднання таймінгу і обсягу лібералізації, рівня ставки, траєкторії розширення курсової гнучкості та обсягу інтервенцій потребує значних аналітичних ресурсів. І вони явно виходять за межі тексту, згенерованого для зведення інфорахунків.