Війна Росії проти України стала однією з ключових тем зимової сесії Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), яка відбулася минулого тижня у Страсбургу. Серед важливих рішень – ухвалення резолюції про європейську прихильність до справедливого і тривалого миру в Україні, яку підтримали 86 депутатів. Це не перший документ, що засвідчує підтримку нашої держави з боку ПАРЄ. Про те, у чому його особливість, а також про наслідки ухвалення цієї резолюції для країни-агресорки і навіть про появу так званих російських опозиціонерів у Палаці Європи Укрінформ поговорив із членом постійної делегації Верховної Ради у ПАРЄ, головою комітету ВР з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександром Мережком.

— Чи можна вважати зимову сесію ПАРЄ успішною для України?

— Це була дуже плідна і вдала сесія ПАРЄ з точки зору захисту інтересів України. Одним з головних завдань української делегації є те, щоб питання України залишалось на порядку денному асамблеї і Ради Європи в цілому. Під час цієї сесії була ухвалена дуже важлива резолюція стосовно України, у якій мова про переговори стосовно досягнення справедливого миру. Одним з основних положень цього документа є те, що не можна досягти миру й вести переговори без безпосередньої участі у них України. Це надзвичайно важливо.

Окрім того, я вважаю дуже важливим положення про те, що, по суті, Путіна було визнано терористом. Тобто в тексті резолюції йдеться про те, що Путін відповідальний за численні терористичні злочини, які були скоєні протягом його перебування при владі. Отож це фактично означає, що Рада Європи, до якої входять 46 держав, визнають Путіна терористом. Тому що той, хто скоює терористичні злочини, за визначенням – терорист.

— Я хотіла б уточнити дещо з цього приводу. Здається, ви вносили відповідну поправку ще до проєкту резолюції, щоб прямо назвати Путіна терористом, але її було відхилено.

— Ні, поправка була схвалена. Це дуже цікава історія: я запропонував поправку, яка містила формулювання, що ПАРЄ визнає Володимира Путіна терористом, який скоїв численні злочини терору й так далі, мене підтримали четверо колег. Спочатку на рівні комітету її не включили до тексту. Тоді я пішов у секретаріат, це називається у ПАРЄ table office, і ми з’ясували це питання. У результаті цього поправку вдалося включити, тільки там не вживається слово «терорист», але з тексту видно, що йдеться саме про терориста. Тобто сформульовано так, щоб не було сумнівів, що Путін є терористом. Це головне.

Хто такий терорист? Той, хто скоює акти терору, і в резолюції про це йдеться. Фактично і, по суті, можна сказати, що ПАРЄ визнало Путіна терористом. Вважаю, що це є досягненням, але мені довелося йти і спеціально боротись за це, більш ніж годину переконувати. Вони посилалися на правило процедури, де сказано, що не можна вживати слів, які ображають людську гідність. Я їм пояснював, що слово «терорист» – міжнародний правовий термін, що є низка конвенцій, в яких йдеться про тероризм, цей термін є і в кримінальному праві багатьох країн. Тобто це не образа, це юридична кваліфікація. Отже, вдалося досягти компромісу на нашу користь.

Гадаю, що це дуже важлива справа, бо це матиме величезні наслідки. Наприклад, з терористом не можна підтримувати дипломатичні, економічні відносини. Під питанням навіть можливість вести з ним переговори. Така резолюція – це потужний інструмент у руках нашої дипломатії. Коли міжнародна організація з 46 держав визнала Путіна терористом, то цим треба скористатися правильно.

— Власне, хотіла запитати про використання резолюції. Раді Європі загалом і ПАРЄ зокрема часто закидають недієвість через те, що всі її резолюції мають рекомендаційний характер. Проте це дуже вагомий міжнародний документ. Як ним можна практично скористатися?

— Хоча формально резолюція ПАРЄ не є юридично обов’язковим документом, але вона має вагому моральну та політичну силу. На основі цих резолюцій можуть бути сформульовані, наприклад, закони, може проводитися зовнішня політика. Тобто мова про певні морально-політичні цінності, які впливають і на свідомість людей, і на ухвалення законодавства в різних країнах, і на створення міжнародних договорів.

Наприклад, до ПАРЄ входять такі країни, як Туреччина та Азербайджан. Тепер, якщо Путін захоче їх відвідати, ми зможемо сказати: не робіть цього, не приймайте його на своїй території, тому що ви маєте справу з терористом.

— На деяких заходах, що відбувалися під час сесії ПАРЄ, були присутні представники так званої російської опозиції. Як ви розцінюєте їхню появу в стінах Палацу Європи?

— У ПАРЄ було створено платформу комунікації з так званою російською позицією, або російським громадянським суспільством. Але насправді опозиції в Росії немає, і немає громадянського суспільства, тому що це – тоталітарна держава. Там все було під контролем диктатора, і в мене є сумніви стосовно статусу цих людей в ПАРЄ. Я хотів поставити ці питання, але голова комітету, на засіданні якого виступали представники так званої російської опозиції, мені не дав слова. Мене це обурило. Кара-Мурза розповідав, що мільйони росіян не підтримують Путіна, то я хотів запитати: а хто ж нас тоді вбиває?

— Це слушне запитання.

— А до того я хотів запитати, на основі яких критеріїв відбиралися ці люди, які вважають, що вони представляють російську опозицію. Тобто хто ухвалював це рішення.

— Чи немає у вас відчуття, що російська опозиція саме через такі дії намагається якось бути присутньою в ПАРЄ?

— Я вже давно помітив, що доволі часто російську опозицію «просувають» ті самі люди, які колись «просували» повернення російської делегації. На мою думку, це намагання все-таки, хоча би в такий спосіб, забезпечити присутність Росії в ПАРЄ. Це, можливо, така прихована форма умиротворення, яка раніше мала більш відкритий характер. Я дуже добре пам’ятаю, як говорили про діалог, коли повертали російську делегацію. З громадянським суспільством – це теж форма (повернення Росії у ПАРЄ), але вона більш прихована.

Я, до речі, хотів поставити запитання, чому говорять з російською опозицією, а не з іншими (пригнобленими Росією) народами. Я б хотів, щоб у ПАРЄ були представники, наприклад, Ічкерії. Це люди, які зі зброєю боролись проти російського імперського режиму.

— Але ви, однак, почали з того, що відзначили, що це була вдала для України сесія.

— Так, окрім згаданої резолюції, відбулося декілька важливих сайд-івентів, пов’язаних з Україною. На цих заходах були наші визволені з полону військові, були й діти, відповідно порушували питання повернення дітей, яких викрала Росія. Важливо, що на цих заходах була представлена українська точка зору, було показано людей, які безпосередньо є жертвами російської агресії. До них була прикута дуже велика увага – не всім навіть знайшлося місце у залі, так багато людей хотіли побачити, послухати, поставити запитання.

Крім того, були й інші важливі резолюції та дебати, наприклад, з приводу світового порядку. Ми намагалися, щоб до відповідної резолюції були прийняті поправки, які захищають інтереси України. Щось вдалося, щось не дуже, але це – завжди боротьба.

Тетяна Пасова