З 2014 року цивільна інфраструктура України зазнає суттєвих ушкоджень. За даними Київської школи економіки, до кінця 2024 року Росія зруйнувала або пошкодила близько 236 тис. об’єктів житлового фонду: 209 тис. індивідуальних будинків, 27 тис. багатоквартирних будинків, 0,6 тис. гуртожитків. Крім того, вона зруйнувала або пошкодила житло 1,4 млн домогосподарств (3,4 млн осіб).

Тимчасові рішення та наслідки

Люди, які опинилися в зонах боїв, змушені шукати безпечні місця, зокрема в умовно безпечних областях. Через терміновість проблеми їм надавали умови, які не завжди відповідали навіть мінімальним стандартам.

Місцеві органи влади були змушені швидко адаптуватися до нових реалій, тому тисячі освітніх закладів, гуртожитків та інших комунальних приміщень були переобладнані для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб.

На жаль, у результаті «термінових» рішень, обмеженості в джерелах фінансування для їх реалізації перебування ВПО в таких тимчасових умовах перетворилося на норму, що просто почала відображати об’єктивну реальність.

Крім того, багато з тих місць, куди евакуюють людей, досі не відповідають мінімальним стандартам споживчої якості житла для його використання і проживання. Саме тому такі рішення неможливо назвати стійкими у вирішенні проблеми забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб.

Однак реалізовані на початкових етапах рішення не могли вирішити системні проблеми, що існували в країні. Труднощі, які виникли внаслідок великої війни, вимагали довгострокового планування та системного підходу ще з 2014 року.

Крім того, за аналітичними даними, лише на Донеччині у зоні боїв перебувають понад 50 тис. осіб, серед яких понад 2 тис. дітей, які можуть і повинні бути евакуйовані. Це свідчить про те, що потреба в житлі для внутрішньо переміщених осіб не лише актуальна, а й динамічно зростає.

Реагування на рівні областей

Реагування відбувається по-різному навіть на регіональному рівні. Багато областей розробили та впровадили програми з підтримки ВПО. У Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській областях місцеві органи влади організували низку проєктів, що передбачають надання тимчасового житла для переселенців, інвестиції в соціальне житло та розширення фондів на довгострокові потреби.

Такі регіональні програми включають ремонт занедбаних будівель, реновацію старих комунальних приміщень та співпрацю з міжнародними організаціями для залучення донорських коштів. Деякі області організували систему пільгових оренд, розробили механізми соціального супроводу для адаптації людей.

Багато областей не тільки реагують на кризу, а й продовжують підтримувати ВПО, показуючи гнучкість та здатність адаптувати свої рішення до конкретних умов.

Системні прогалини

В умовах зазначених викликів важливо розуміти ландшафт можливостей країни.

За даними Інституту житла, після здобуття незалежності України міграція населення із сіл в міста призвела до надлишку житла в селах та його дефіциту в містах. 1 січня 2013 року в країні налічувалося 31,2 млн кв. м вільного житла, з яких 30,5 млн кв. м (98%) розташовувалося в сільській місцевості.

Найвищий рівень вакантності житла був на Сумщині – 18%. У центральних областях з нижчим рівнем урбанізації (Черкаська, Чернігівська, Полтавська, Хмельницька, Вінницька, Житомирська області) – 12-14%. Тимчасом, за даними ООН, 63% ВПО не можуть забезпечити себе навіть базовим житлом.

Незважаючи на зростання потреби в житлі, державні програми задовольняють їх лише частково. Житлова політика розвивається в умовах невизначеності, бо на національному рівні бракує затвердженої стратегії житлової політики, чіткого розподілу відповідальності та повноважень між різними органами влади.

За законодавством, саме органи місцевого самоврядування відповідають за наповнення фондів соціального і тимчасового житла, але більша частина такого житла перебуває в непридатному для проживання стані через неправильно виставлені пріоритети в діяльності цих органів і брак ресурсів. Брак інвестицій у ці фонди призводить до того, що потреби значно перевищують можливості.

Необхідний належний аналіз потреб громадян. Вони мають знати, які кроки їм слід робити для забезпечення їх житлових прав. Відсутність системного підходу до збору даних про житлові умови, стан житлового фонду та потреби населення призводить до того, що житлова політика орієнтується на випадкові рішення.

Шляхи розв’язання нагальних проблем

Житлова проблема має вирішуватися передусім на законодавчому рівні. У зв’язку з наявністю застарілої житлової політики (Україна реалізує житлову політику відповідно до Житлового кодексу від 1983 року) робити це неможливо.

Саме тому Міністерство розвитку громад та територій розробило проєкт закону №12377 «Про основні засади житлової політики», який має стати рамковим для регулювання житлової сфери і вирішити ключові проблеми, спричинені війною.

Документ визначить зміст об’єктів житлового фонду та суб’єктів, які зможуть там жити. Він має стати альтернативою радянському Житловому кодексу, забезпечити рівний доступ до житла, підтримати ВПО і зберегти прозорість житлової політики.

Цей законопроєкт не вирішить усі проблеми, які накопичилися за період незалежності. Для чіткого розуміння ситуації та стратегії подальших кроків уряду необхідно провести глибокий аналіз існуючих засобів та можливостей.

Через брак інформації про стан житла та кількість вільного житла для проживання ВПО це ускладнює якісну реалізацію житлової політики. Для розв’язання цих проблем необхідна всеукраїнська інвентаризація наявних ресурсів та створення єдиної інформаційно-аналітичної системи.

Створення такої системи передбачає закон №4080-IX від 20 листопада 2024 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо додаткових заходів, пов’язаних із забезпеченням внутрішньо переміщених осіб житлом».

Ця система буде містити інформацію про об’єкти нерухомого майна, які використовуються або можуть бути використані чи реконструйовані для проживання ВПО, інформацію про об’єкти нерухомого майна, які надаються або можуть надаватися для проживання ВПО, їх розташування і технічний стан.

За допомогою цієї системи ВПО зможуть подавати заяви про надання їм об’єктів нерухомого майна, відомості про які містяться в системі.

Система забезпечить збір, накопичення, захист, облік, відображення, обробку та надання інформації про житловий фонд України, механізми вирішення житлового питання, осіб, які потребують державної підтримки. Негайний аналіз потреб дозволить розробити ефективну стратегію, яка відповідає на реальні виклики.

Центральні органи виконавчої влади впроваджують власні пов’язані між собою житлові програми з підтримки ВПО. Це знижує їх ефективність і збільшує адміністративні витрати. Потрібно об’єднати розрізнені житлові програми в єдину державну житлову політику і визначити орган, відповідальний за її втілення.

Лише комплексний підхід до проблем житлової кризи, удосконалення та реформування законодавства, аналіз потреб і спроможностей населення, пошук альтернативних шляхів фінансування (донорство, міжнародні інвестиції, гранти) покладуть початок її вирішення і створять підґрунтя для можливості кожного, хто втратив житло внаслідок війни, реалізувати право на гідний рівень життя.

Співавторка – Аліна Москаленко, директор Інституту житла