Повномасштабна війна Росії проти України триває вже понад три роки. Водночас відбуваються глибокі трансформації в усіх сферах суспільного життя – зокрема й у мовній політиці. Українська мова в публічному просторі стає не лише чинником державотворення, а й потужним інструментом інформаційного спротиву. І хоча норми мовного законодавства давно закріплені, їх реалізація на практиці часто стикається з викликами. Особливо це стосується таких великих міст, як Київ.

Про реалізацію Державної цільової національно-культурної програми, спрямованої на розвиток української мови, збільшення її частки в усіх сферах життя, а також про головні виклики, з якими стикаються громадяни та органи влади при виконанні мовного законодавства, ми поговорили з Уповноваженим із захисту державної мови Тарасом Кремінем.

— Вже минув рік із часу ухвалення Державної цільової національно-культурної програми, спрямованої на розвиток української мови у всіх сферах суспільного життя до 2030 року. Які результати її реалізації можна вже відзначити?

— Програма діє вже понад рік і була одноголосно підтримана урядом, який визначив її пріоритетною. Її реалізація є також виконанням положень Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», чинного з 2019 року. Програма стала вагомим кроком на підтримку конституційного статусу української мови, як державної. Серед перших досягнень – значне розширення мережі мовних курсів. Якщо у 2019 році це були поодинокі ініціативи, то станом на сьогодні вже функціонує 380 обласних і місцевих мовних програм, з яких 248 були ухвалені лише у 2024 році. Практично в кожному регіоні – на заході, півдні та сході – створені кращі умови для популяризації української мови.

Всі громади Закарпаття, а також Одещини, Миколаївщини, Херсонщини, Черкащини, частини Донеччини, Луганщини та Київщини реалізують комплексні мовні програми. Це безпрецедентний результат за роки незалежності України.

Помітно зросла кількість публічних культурно-мовних заходів – презентацій книг, телерадіопрограм, музичних і аудіопродуктів. Українська мова стала активніше використовуватися в щоденному житті: у сфері обслуговування, в інтернеті, у зовнішній рекламі, на вивісках та оголошеннях і, звичайно, в освітньому секторі.

Таким чином, уже перші результати свідчать про те, що державна програма стала потужним інструментом для захисту мовних прав громадян, зміцнення статусу української мови як державної, а також для її популяризації у світі.

— Ви згадали про зростання кількості мовних курсів. Чи є вони безкоштовними?

Відмова українців від російської є не просто мовним вибором, а глибоким світоглядним рішенням – це відмова від мови країни-агресора

— Так, усі мовні курси, організовані громадами, є безоплатними. Традиційно вони діють на базі місцевих бібліотек, закладів освіти (шкіл та університетів), громадських організацій та органів місцевого самоврядування.

Окрім того, активно розвиваються онлайн-формати навчання, включно з курсами для осіб із вадами слуху. Особлива подяка волонтерам, працівникам самоврядування, які відгукнулися на потреби громадян та створили зручні можливості для вивчення української мови.

Повномасштабне вторгнення показало, що відмова українців від російської є не просто мовним вибором, а глибоким світоглядним рішенням – це відмова від мови країни-агресора. Тому мовні курси стали не лише освітнім, а й гуманітарним, культурним та екзистенційним способом спротиву багаторічному зросійщенню, колоніальному минулому та штучному звуженню сфер використання української мови.

Сьогодні, згідно з багатьма дослідженнями, ми маємо рекордну кількість громадян, які спілкуються українською мовою як в офіційній комунікації, так і в побуті, як на території України, так і за її межами.

— Скільки звернень щодо порушень мовного закону ви отримуєте щомісяця? Чи збільшилася ця кількість?

— Нещодавно ми підбили статистику за перший квартал 2025 року. За цей період на мою адресу як Уповноваженого з питань захисту державної мови надійшло 646 звернень громадян з різних регіонів України. У порівнянні з першим кварталом 2024 року їхня кількість дещо зросла. Це свідчить про підвищену мовну активність і нетерпимість громадян до порушення своїх мовних прав.

Найчастіше громадяни скаржилися на відсутність української версії вебсайтів (175 звернень), порушення у сфері зовнішньої реклами та вивісок (128), порушення у сфері обслуговування (104), порушення в освітній сфері (дошкільна, загальна середня, позашкільна освіта, освіта для дорослих), недотримання мовного закону у сфері культури (зокрема, демонстрація вистав іншою мовою), медіа-трансляції з порушенням мовного режиму, діяльність місцевого самоврядування – зокрема, депутати, які не використовують державну мову під час публічних виступів, порушення в сфері охорони здоров’я (27 звернень), у транспорті (12), у сфері книговидання та книгорозповсюдження (6).

Найбільше порушень зафіксовано у місті Києві – 261 звернення, що становить майже третину від загальної кількості. Також багато звернень надійшло з Одеської області (84), Харківської (71), Дніпропетровської (69), Полтавської (12), Миколаївської, Чернігівської (по 11), Запорізької і Львівської (по 9).

У зв’язку з таким лідерством столиці за кількістю порушень мною було призначено представника уповноваженого в місті Києві – Ігоря Спірідонова, ветерана російсько-української війни, учасника бойових дій, який має великий досвід як правник. Усього наразі в нас п’ять представників, які здійснюють виїзні перевірки, ведуть роз’яснювальну роботу, співпрацюють із правоохоронними органами, місцевою владою, закладами освіти і культури. Маємо надію, що вже цьогоріч вдасться подвоїти їхню кількість. Це дозволило б забезпечити ефективнішу реалізацію мовного законодавства в усіх регіонах країни.

— Чи є системні порушники мовного законодавства? І чи вдається Офісу Уповноваженого вжити ефективних заходів для вирішення цієї проблеми?

Соцмережі часто є джерелом дезінформації, ворожої пропаганди та навіть інструментами вербування неповнолітніх для антидержавної діяльності

— Так, на жаль, існують сфери, у яких фіксуються системні порушення мовного законодавства. Насамперед це стосується інтернету. Попри те, що в Україні вже діє новий закон про медіа, який розроблявся із залученням Секретаріату Уповноваженого, і відповідає європейським стандартам та рекомендаціям Європейської комісії, певні виклики залишаються актуальними.

Зокрема, діяльність соціальних мереж залишається поза ефективним державним регулюванням. Соцмережі часто є джерелом дезінформації, ворожої пропаганди та навіть інструментами вербування неповнолітніх для антидержавної діяльності. Останнім часом ми стали свідками численних злочинів – від поширення ворожої брехні до підкидання вибухових пристроїв.

Український інформаційний простір повинен зміцнюватися – і в мовному, і в правовому, і в безпековому вимірах. Пріоритет державної мови має бути безумовним

Враховуючи це, Секретаріат Уповноваженого готує річний звіт про стан виконання мовного закону у 2024 році, в якому буде надано низку рекомендацій органам влади щодо удосконалення чинного законодавства. Ми також виступатимемо з ініціативами тих змін, що дозволять ефективніше захищати український інформаційний простір і мову в онлайн-середовищі.

Сьогодні інформаційна безпека – це частина національної безпеки. Вважаю, що український інформаційний простір повинен зміцнюватися – і в мовному, і в правовому, і в безпековому вимірах. Пріоритет державної мови має бути безумовним.

Сподіваюся, що рекомендації, які ми надаємо у щорічних звітах, спеціальних доповідях та заявах, і надалі знаходитимуть відгук як у суспільстві, так і серед законодавців.

— Наскільки ефективним, на вашу думку, є механізм реагування на скарги громадян? І чи багато справ доходить до адміністративних санкцій?

— Як Уповноважений із захисту державної мови разом із командою я провів 716 заходів державного контролю. Це означає, що приблизно кожне третє-четверте звернення громадян, зафіксоване останнім часом, набуло подальшого розвитку у формі перевірки, встановлення фактів порушення, вимог до їх усунення, а за потреби – й притягнення до адміністративної відповідальності відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У 2024 році було завершено 574 заходи державного контролю, а в 2025-му вже проведено 236.

З початку 2025 року розглянуто близько 150 справ про адміністративні правопорушення, з яких 81 завершено попередженням, що означає зафіксований факт порушення. Якщо суб’єкт порушить закон повторно – накладається штраф. Уже в першому півріччі 27 суб’єктів були оштрафовані. Найбільше це стосувалося користувацьких інтерфейсів, зовнішньої реклами та сфери обслуговування.

Деякі справи були закриті через відсутність інформації про суб’єкта порушення або неможливість його встановити – наприклад, у випадку занедбаної вивіски чи виїзду власника за кордон.

Найважливіше – близько 80% порушень усуваються за результатами заходів державного контролю. Це високий показник, який підтверджує ефективність механізму реагування. Особливо позитивна динаміка спостерігається завдяки тісній співпраці з місцевою владою та реалізації мовних програм на місцях.

Протягом 2024 року було обстежено тисячі об’єктів – від закладів громадського харчування до освітніх установ, лікарень, закладів сфери обслуговування і транспорту. Працюють постійні робочі групи, які здійснюють моніторинг виконання мовного законодавства.

Ця системна робота – ознака зрілості суспільства, яке готове не лише декларувати мовні права, а й активно їх захищати.

— А чи є міста, які найменш активно долучаються до реалізації мовної політики?

Найактивніше впровадження місцевих мовних програм розпочалося саме на півдні та сході України після початку широкомасштабної агресії

— В умовах повномасштабного вторгнення ми спостерігаємо не лише потужний суспільний опір мові країни-агресора, але й активну самоорганізацію громадян у захисті своїх прав – на освіту, на мову, на справедливий судовий захист тощо.

Як Уповноважений із захисту державної мови я вважаю принципово важливим забезпечити рівні можливості для всіх громадян незалежно від регіону їх проживання. Саме тому ми тісно співпрацюємо з усіма областями.

Примітно, що найактивніше впровадження місцевих мовних програм розпочалося саме на півдні та сході України після початку широкомасштабної агресії. Ці регіони найбільше постраждали від багаторічного впливу російськомовної інфраструктури, зокрема у сфері освіти, обслуговування та діяльності місцевої влади.

Серед міст, де ситуація з реалізацією мовної політики була складною, можна назвати мільйонники – Київ, Одесу та Харків. Однак завдяки наполегливій роботі місцевої влади та за підтримки з боку Уповноваженого вдалося не тільки розробити відповідні програми, а й реалізувати ефективні механізми посилення статусу української мови. У цих містах створено умови для повернення до української мови всіх охочих.

Щоб української мови стало більше в освіті, її має бути більше вдома

На заході України, зокрема, на Закарпатті (Берегово, Мукачево, Хуст), мовна політика також активно впроваджується. Можна констатувати, що українська мова динамічно зміцнює свої позиції.

Ключ до успіху – у тісній взаємодії з місцевою владою, активній співпраці з громадами та створенні зручних умов для вивчення та використання української мови.

— Раніше ви зазначали, що серед українських вчителів досі зберігається режим двомовності. Як, на вашу думку, потрібно змінювати культурні та освітні підходи, щоб українська мова використовувалась не лише в навчанні, а й поза ним?

— Щоб української мови стало більше в освіті, її має бути більше вдома. Тому мій заклик до батьків – бути свідомими своєї відповідальності за мовне виховання майбутнього покоління українців. Адже саме в тих родинах, де спілкуються українською, не виникає проблем із застосуванням державної мови у навчальному процесі.

Ми це підтвердили спільно з Державною службою якості освіти, провівши щорічні дослідження. І вчителі, і батьки, й самі учні визнають: режим двомовності – поширене явище в неформальному спілкуванні: на перервах, у вчительських, на подвір’ях шкіл. Однак мова йде не лише про сам процес навчання, а й про створення мовного середовища, яке допомагає краще опанувати українську мову.

Забезпечення повноцінного використання української мови в освіті – це вже питання національної безпеки

Це не лише мовна чи освітня, а глибоко культурна й цивілізаційна проблема. Адже саме через мову ми формуємо стійке громадянське суспільство і зміцнюємо національну ідентичність. Кожен школяр має розуміти значення державної мови для себе і країни в цілому.

Ми вже спостерігаємо позитивні зміни, однак на ці процеси впливають зовнішні чинники – передусім, інформаційне середовище. Дослідження показують, що значна частина громадян дізнається про події в країні, війну, обстріли з соціальних мереж. Часто – російськомовних, не зареєстрованих в Україні. Це Telegram-канали, TikTok, Instagram, де активно присутня російська мова. І ця ситуація впливає не лише на дітей, а й на дорослих.

Тому забезпечення повноцінного використання української мови в освіті – це вже питання національної безпеки.

У Верховній Раді вже зареєстрований законопроєкт, що вводить поняття українськомовного середовища. У ньому йдеться про створення умов, які сприятимуть природному домінуванню української мови в закладах освіти – школах, дитсадках, гуртках, університетах.

Цей підхід – про патріотичне, культурне, освітнє та суспільне формування особистості. І важливо, що законопроєкт враховує й школи, де навчають мовами національних меншин та корінних народів. Для них буде забезпечено право на навчання рідною мовою разом із глибоким опануванням української.

Це – шлях до формування громадян України, які вільно володіють державною мовою і водночас зберігають свою національну ідентичність, відкриваючи собі можливості для повноцінного розвитку в суспільстві.

— Чи проводяться інформаційні кампанії, які заохочують громадян використовувати українську мову в повсякденному житті?

— Так, проведення інформаційних та роз’яснювальних кампаній є важливим компонентом як державної мовної програми, так і 380 місцевих мовних програм. Я був одним з ініціаторів включення цього напрямку до програм і вважаю, що саме інформування, роз’яснення та попередження є запорукою стабільного дотримання мовного законодавства й поширення української мови у всіх сферах життя.

Від моменту мого призначення у 2020 році я системно інформую громадян – через телебачення, радіо, соціальні мережі, під час конференцій, зустрічей у регіонах, консультацій із владою всіх рівнів. Ми розповідаємо не лише про важливість державної мови, але й про конкретні положення закону та зміни, які відбуваються.

З 2019 року відбулося вже вісім хвиль набуття чинності окремих статей мовного закону. Вони стосуються обслуговування, культури, обов’язковості української мови в друкованих і онлайн-медіа, інтернеті, а також запуску іспитів на рівень володіння державною мовою.

Усі ці зміни супроводжуються соціальною рекламою – в громадському транспорті, на вулицях, в інтернеті, на телебаченні. Особлива увага – прямій комунікації з громадянами з моєю командою Уповноваженого.

Ми також активно працюємо над розширенням мережі безкоштовних мовних курсів, а разом із Міністерством культури та стратегічних комунікацій, Суспільним мовником, телеканалами та радіостанціями – над висвітленням кращих прикладів мовної інтеграції в громадах.

Завдяки ініціативі першої леді Олени Зеленської українська мова з’явилась у вигляді майже 100 аудіогідів у понад 50 музеях світу. А за сприяння Фонду Президента України з підтримки освіти, науки та спорту започатковано глобальну коаліцію українських студій, яка вже об’єднує понад 50 провідних університетів планети. Там відкриваються кафедри української мови, українознавства, формуються бібліотеки, проводиться підтримка українців за кордоном.

Усе це – потужні інформаційні та культурні зусилля, які сприяють не лише популяризації української мови, а й формуванню глибокої національної свідомості як в Україні, так і за її межами. Така дипломатія важлива.

— А якщо говорити про українських громадян, які зараз вимушено перебувають за кордоном, чи існують для них програми з підтримки української мови та мовні курси?

— Так, з початком повномасштабного вторгнення я ініціював розширення мережі українознавчих суботніх і недільних шкіл у місцях компактного проживання громадян України за кордоном. Одночасно з цим розвивалися інші форми підтримки: формування українських книжкових поличок у бібліотеках, організація онлайн-курсів з вивчення української мови, а також налагоджена активна співпраця з Міністерством закордонних справ, Міністерством освіти і науки України та новоствореним Міністерством з питань національної єдності.

Окрема подяка Світовому Конгресу Українців та Світовій координаційній виховно-освітній раді, завдяки яким вдалося суттєво збільшити кількість таких освітніх осередків. Наразі мережа суботніх і недільних шкіл українського спрямування налічує понад 200 установ. І вони функціонують не лише в Європі, США та Канаді, а й у Латинській Америці, Африці, інших країнах світу.

Це надзвичайно важлива робота, яка: протидіє асиміляції, забезпечує безперервність освіти, формує національно-громадянську свідомість.

Ці ініціативи є невід’ємною частиною Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та ключовим напрямом у стратегії зміцнення української державності, національної пам’яті та культурної спадщини в умовах глобальних викликів.

— Як ви загалом бачите майбутнє української мови серед молодого покоління українців, які зараз знаходяться за кордоном і перебувають в іншому мовному середовищі?

— Для збереження національної ідентичності українська мова відіграє важливу роль. Тому моя задача як Уповноваженого за взаємодії з Кабінетом Міністрів України – за підтримки прем’єр-міністра Дениса Шмигаля – вдосконалювати таку роботу і допомагати молодим українцям зміцнювати свою стійкість, утверджувати свою національну самобутність і громадянську позицію в іншомовному середовищі.

Завдяки підтримці країн-партнерів, ми маємо окремі класи та заклади освіти, кваліфікованих вчителів, літературу, підручники та освітні програми. Окрім того, існує оновлена стратегія діяльності Міжнародної української школи Міністерства освіти і науки України.

Ми також маємо освітньо-культурні хаби, які продовжують створюватися за підтримки наших міністерств та українських громад в різних країнах світу: в Молдові, Чехії, Польщі, Данії, Нідерландах, Німеччині, Румунії та Угорщині. Це велика мережа таких установ.

Тому я вважаю, що ці, а також багато інших складових нашої роботи, свідчать про те, що ми дійсно піклуємось про майбутнє кожного молодого українця. Ми думаємо про їхнє повернення, і ті дослідження, які ми проводимо спільно з командою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитром Лубінцем, показують, що наша перспектива оптимістична. Коли ми діємо разом в одній команді, ми можемо досягти найкращих результатів.

— Якщо говорити про топоніміку міст, чи спостерігаєте ви позитивні зміни в цьому питанні і які конкретно зміни ви помічаєте в різних регіонах України?

— Як народний депутат України восьмого скликання, цими днями я згадував квітневі дні 2015 року, коли я віддав свій голос «за» і підтримав пакет декомунізаційних законів. Відтоді ми змогли змінити десятки тисяч об’єктів топоніміки, зокрема назви вулиць та навіть цілих міст. Я палко підтримав перейменування Кіровограда на Кропивницький, а також Дніпропетровська на Дніпро.

Але, коли ми остаточно розпрощалися з комуністичним минулим, нам було необхідно розірвати зв’язки з залишками тоталітарного режиму, а також з російськомовними назвами-покручами, які, на жаль, зберігалися в окремих назвах міст, вулиць, парків, навіть окремих державних підприємств.

Тому я стояв біля витоків і підтримав деколонізаційний закон, який був ухвалений Верховною Радою України і підписаний Президентом. Це дало нам можливість перейменувати тисячі назв населених пунктів, а також назви районних судів. Тепер у нас більше немає Комсомольських, Ленінських, Дзержинських та інших назв, які мали відголоски радянської епохи.

Зараз ми продовжуємо працювати над тим, щоб цей процес поширювався на інші напрямки. Це стосується і деколонізації назв окремих міст, які, на жаль, ще зберігають свої старі назви. Наприклад, місто Первомайськ на Миколаївщині.

Я сподіваюся, що народні депутати України завершать цей процес і зроблять усе необхідне, щоб ця назва залишилася в минулому, а на її місці відродився старокозацький Богопіль. Це місто, розташоване на злитті двох річок – Південного Бугу та Синюхи, має прекрасну історико-релігійну назву, яка символізує незламний козацький дух земляків – уродженців степової України.

— Чи маєте ви вплив на рішення місцевих влад щодо перейменування?

— До мене часто звертаються за консультаціями, але я не маю прямого впливу на такі рішення місцевих органів влади, крім культурного та інтелектуального.

— На вашу думку, які критерії повинні бути основними при виборі назв вулиць, щоб вони сприяли популяризації української мови?

— У цьому процесі активну участь беруть топонімічні комісії, до складу яких входять професійні історики, знані краєзнавці, вчені, а також представники громадських організацій. Звісно, залучені й органи місцевого самоврядування. Тож кожне рішення, яке вони ухвалюють, – це насамперед прояв їхньої відповідальності.

Ми запропонували рекомендований перелік імен для перейменування вулиць, проспектів і скверів. До цього списку увійшли видатні українські мовознавці, письменники та журналісти, зокрема ті, хто загинув під час російсько-української війни. І це дало високий результат. Так, у багатьох містах уже з’явилися вулиці, названі на честь видатних українців – Івана Дзюби, Івана Драча, Михайла Слабошпицького, Івана Чендея, Віталія Колодія, Гліба Бабіча, Дмитра Коцюбайла, Валерія Чибінєєва, Віталія Бохонка.

Крім того, з’являються літературні премії, назви бібліотек і шкіл, присвячені цим постатям. Це величезна робота, адже цей напрям є одним із найпомітніших у процесі деколонізації та утвердження українського топонімічного простору.

Як казали давні люди: чий простір – того й країна. Тому деколонізація топонімічного простору, повернення історичних назв – це повернення нашої історії, це зміцнення генетичної пам’яті, відкриття ключових сторінок боротьби, незламності та єдності українського народу.

Вікторія Шевченко

Фото – Кирило Чуботін