У програмі «Є Розмова» міністр агрополітики Віталій Коваль висвітлив найгостріші проблеми українського агросектору: високі ціни на хліб, яйця та «борщовий набір»; наслідки заморозків для озимих культур; розблокування «зернового коридору»; подолання проблеми мінування сільгоспугідь; підтримку малих і середніх фермерів; перспективи легалізації коноплі та співпраці з ЄС; а також дав прогнози щодо доступності продуктів харчування для українців у найближчому майбутньому, незважаючи на тривожні виклики війни, у подальшому загостренні якої зацікавлений агресор.​​​​​​​​​​​​​​​​

— Ви зазначили, що аграрна сфера – основа економіки України. Як сталося, що в аграрній країні вартість хліба дуже висока? І чи ціни на продукти першої потреби зменшуватимуться, чи все-таки зростатимуть?

Неправильно залишатися у статусі аграрної країни, потрібно йти до статусу аграрно-індустріальної

— У питанні вже є відповідь. На мою думку як аграрного міністра, неправильно залишатися у статусі аграрної країни, потрібно йти до статусу аграрно-індустріальної. Тому що ціна на наш хліб менша, ніж у всіх наших сусідів, – маю на увазі європейські країни. Якщо порівняти ціни на хліб, то в абсолюті вона менша від 25% до у два рази.

Друга проблема – купівельна спроможність країн. І якщо, наприклад, 1 євро 25 центів заплатити за кілограм хліба в нашій країні, – це вже досить відчутна сума, а 2 євро 50 центів у Німеччині за хліб того самого розміру – уже легше, тому що купівельна спроможність інша. Тому треба працювати над декількома факторами: не тільки над зерном, яке є складником, а в цілому над економікою.

— Сільськогосподарська продукція прив’язана до температури, погоди. Нещодавно ми спостерігали дуже неприємні погодні умови для озимини, фруктових дерев. Як це може вплинути?

— Ви пам’ятаєте дуже поширений вислів «курчат восени рахують»? Так і про всі сільськогосподарські культури, зокрема про сади. Тому що, на жаль, заморозки на кісточкові впливають дуже негативно. Якщо про озимину (культури в землі) ми не переймаємося, тому що це були незначні заморозки, то для садів в їхній вегетативний період було справді складно. Побачимо, як відійдуть культури. Стабілізація погодних умов відбулася, тому надіємося на краще.

— А все-таки ви прогнозуєте підвищення цінового порога на продукти першої потреби чи ми можемо його якось втримати?

— Я б повернувся до дуже хорошої тези, з якою працює Євросоюз сьогодні: справедливий розподіл маржі. Про що це? Чи займатиметься фермер своєю діяльністю, якщо вона йому не буде приносити прибуток? Ні, звичайно. Він має отримувати прибуток, цей прибуток має бути достатнім, щоб купити нові знаряддя і засоби праці, щоб він міг наступного року знову піти в посівну, знову везти продукцію. Тобто в нього має бути нормальний рівень доходу. Відповідно це зумовлює ціну.

Ціна складається з багатьох чинників. Від таких складників, як ціна на пально-мастильні матеріали, на насіння, на мінеральні добрива, на всі інші компоненти собівартості. І сьогодні ми, попри війну, зберегли відкритий ринок, тобто функціонуємо як країна, що дуже помітна на світовій аграрній мапі, функціонуємо відкрито. Наш фермер, слава Богу, має вибір, чи продавати йому за справедливою ціною на ринок, чи ця продукція не стане доходом. Це ми бачили в 2022, 2023 роках, коли український аграрій не міг експортувати свою продукцію, і до чого це призвело. Це призвело до недоотримання прибутків, збитків, відповідно зменшення спроможності українських фермерів.

— Ви згадали про добрива і пальне. Чи держава допомагатиме нашим фермерам, можливо, собівартістю за пальне чи собівартістю за добрива? Бо ми спостерігаємо, як підвищується вартість пального для українців. Але чи можна його якось відкорегувати для фермерів, щоб вони не підвищували вартість товарів для українців?

Найбільша проблема українського аграрія – відсутність кредитних грошей

— Сьогодні Міністерство агрополітики і в цілому уряд діє способом не ручного управління собівартістю, а допомогою аграріям у набутті спроможності. Насамперед це всі державні програми, які допомагають їм мати дешевший кредитний ресурс. Найбільша проблема українського аграрія – відсутність кредитних грошей. І саме над подоланням цього дефіциту працюємо з урядом загалом, наприклад, програма «5-7-9» (програма «Доступні кредити 5-7-9%», — ред.). Українські аграрії у 2024 році отримали всіх кредитів у банківській системі 124 млрд, із них 47 млрд – за програмою «5-7-9». Це вартість кредитного ресурсу, нижча за ставку інфляції, за процент інфляції. Тобто український аграрій мав нарешті доступ до цього дешевого кредитного ресурсу.

Ще років десять тому ніхто не міг мріяти про те, що український аграрій буде у гривнях отримувати 5% кредитування, – це робить його спроможнішим. І він може тримати собівартість своєї продукції на нижчому рівні. Інші програми – також, якщо говорити про грантову підтримку, про здешевлення української аграрної техніки. Це про те, що сьогодні в умовах, коли йому важко, держава його підтримує не ручним механізмом: мовляв, будь ласка, не продавай зерно вище від собівартості, а продавай нижче, ми тобі будемо доплачувати. Як, до речі, у деяких країнах є, бо це – шлях у нікуди. Ми сьогодні фермеру даємо підтримку, щоб він отримував справедливу маржу, про яку я говорив попередньо. А підтримка з боку держави для нього важлива.

— Ну, підтримка – так, але фермери скаржаться, що дуже високі ставки на кредити. У 2025 році щось буде відкореговано для них? І чи дасть це стимул молодим і малим фермерським господарствам?

— Ви торкнулися такої болючої теми… Тому що нам із вами – як журналісту та як міністру – потрібно працювати над дуже важливим завданням: формування правильного образу фермера. Бо ми зіткнулися з тим, що, наприклад, Євросоюз сприймає нашого фермера зовсім не таким, яким він є.

— А яким?

— Яким є середньостатистичний український фермер?

— Я була на інтерв’ю в одного з фермерів у Київській області. Це гарно одягнутий чоловік, має невелике фермерське господарство, облаштував там їдальню для своїх працівників. Фермер показав техніку, з якою працює. Він себе, у принципі, плюс / мінус нормально почуває.

— От ви описали фермера, а я би перефразував, що це -успішний підприємець, його приклад надихне молодих людей, що шукають себе в цьому житті. І, до речі, найбільша проблема європейського фермера – старіння. Середній вік європейського фермера – близько 60 років. І в нас, на жаль, це також проблема. Тому нам потрібні історії, які надихають інших. І чи стала ця людина успішною завдяки спеціальним підтримкам? Так, стала, тому що в неї є підприємницький дух, віра в себе, жага до перемоги.

— Даруйте, пане міністре, я правильно описала українського фермера?

— Так. І щодо структури виробництва. Тому що ми часто чуємо, що український аграрій – занадто великий, щоб його не боялися, наприклад, в Європі. Я вам скажу реальні цифри: 23% усього, що виробляється в українському агросекторі, – результат діяльності великих компаній. А 77% – це малі й середні, у нас 44% – малі фермери, які мають десятки гектарів. І фактично ця кількість людей, які займаються фермерством, агросектором у цілому, у великій кількості дають цю нашу продукцію. Так, ми маємо благодатну землю, так, ми маємо успіх у тому, що в нас земельні ділянки в аграріїв не великі. І цей ефект масштабу дає їм змогу бути прогресивними, технологічними. Але в них стільки проблем, які навіть не уявляють фермери інших країн: їхні комбайни підриваються на мінах, у трактори влітають дрони, заміновані поля… І український фермер не чекає, що йому щось дадуть. Він встає вранці, йде в поле і заробляє свій хліб дуже важкою працею.

Наше завдання як міністерства, як держави – зрозуміти, що ми можемо зробити для нього в період обмежених ресурсів. Кошти держави йдуть переважно на війну, фермер це розуміє. І він говорить: дякую, ми справимося, допоможіть нам зняти певні обмеження, відкрити нові ринки. Ось де наші сили з фермерами, і тут ми рухаємося. Тому я вас прошу знімати сюжети про успішних малих, середніх фермерів, тому що це – приклад, куди має йти підприємець.

— Із задоволенням. Але люди кажуть, що в нас в Україні появилося нове золото – яйця. Вартість яєць зростає постійно в геометричній прогресії. Ми можемо це якось зупинити, чи скоро яйця перетворяться на елітний продукт?

— Як міністр, я дуже радий, що яєчна промисловість добре розвивається сьогодні. У лютому, наприклад, трохи більше ніж 700 млн яєць було випродуковано в Україні, наприкінці березня – понад 900 мільйонів, тобто йде зростання продуктивності, – це великий плюс. Із початку лютого яйця «просіли» в ціні майже до 5%.

— Буде зменшення ціни на яйця у травні?

— Зазвичай у травні відбувається зниження, а ситуативний попит зростає на період Великодніх свят. І тут важливо розуміти, що Україна самозабезпечена більшістю продуктів. Нам не вистачає лише унікальних продуктів на кшталт цитрусових чи овочів. До речі, овочі – моя болюча тема.

— Чому?

Одна з причин дефіциту овочів – нам не вистачає овочесховищ

— Тому що як громадянин України, як міністр я б не хотів, щоб у нас був такий великий імпорт овочів. І коли ми глибоко пішли в корінь проблеми, то зрозуміли: одна з причин дефіциту овочів – брак потужності зберігання, овочесховища, нам не вистачає овочесховищ. І продукти, зібрані у вересні–жовтні, уже в лютому–березні не кондиційні. Загалом 35% українських овочів не попадають на стіл споживачу – вони по дорозі псуються.

— Як це вирішити?

— Розбудовувати мережу овочесховищ. Мільйон сто тисяч тонн (за оцінюваннями спеціалістів Мінагрополітики) – це дефіцит потужності.

— Хто це має будувати?

— Бізнес. Мій заклик до бізнесу – інвестуйте в овочесховища. Це потужний інструмент для стабільності вашого бізнесу.

— Які конкретні дії виконують для розблокування Чорноморських портів, відкриття зеленого коридору? І чи готові ми до можливого чергового перекриття кордону, як це було минулого року, польськими перевізниками?

400 млн людей залежать від української агропродукції

— Сьогодні, дякуючи Збройним силам України і Господу Богу, ми маємо відкрите Чорне море щодо поставок від портів Одеси і донецьких портів. Фактично січень, лютий – це вже були місяці, коли ми підійшли до майже історичного нашого показника експорту через море: 90%. Тобто якщо ми минулий рік закінчили на показнику 84% усього, що ми експортуємо, йде через порти, то вже цей рік ми вище піднялися, навіть до 90.

Миколаївські порти не працюють, на жаль, блокування росіянами Кінбурнської коси і присутність їхня там не дає нам змоги сьогодні Миколаїв розблокувати. Тому тут важливо зберегти порти чинними, адже це про продовольчу безпеку цілого світу. Загалом 400 млн людей залежать від української агропродукції.

Ми робимо все, щоб причин блокування не було. Так, 2022–2023 роки були складні щодо логістики, і багато хто використав цей момент, щоб сказати, що українська агропродукція, на жаль, повністю заполонила європейський ринок, і європейський фермер страждає. Але знову-таки мовою цифр: Європейський Союз імпортував агропродукції на 195 млрд дол., із них української продукції було лише 13 млрд, а це 6,7% усього, що імпортував Євросоюз. Тобто з Україною чи без неї Євросоюз буде імпортувати в середньому близько 200 млрд агропродукції в доларах США. Ми є комплементарною частиною, продаємо те, чого не вистачає Євросоюзу. Якщо в них сьогодні дефіцит яєць, – будь ласка, ось українські яйця, також інші продукти, де в них дефіцит. Ми фактично є складником єдиного ринку Європи вже сьогодні.

— Повернімося до питання яєць. Чи впливає експорт на цінову політику всередині країни?

— Часто подається читачам така інформація: якщо б ми не експортували так багато, то в нас би були ціни менші.

— То це міф?

— Це викривлена реальність. От, скажімо, соняшникова олія…

— Ми є її найбільшим експортером.

— Так. І соняшникова олія в Україні коштує дорожче чи дешевше, ніж в інших країнах?

— Так розумію, що дешевше.

— Звісно. А знаєте чому? Тому що ми виробляємо у двадцять разів більше, ніж споживаємо: 245 тис. Тонн споживання на рік. А експорт соняшникової, ріпакової і соєвої – 4 млн 900 тис., тобто у 20 разів Україна виробляє більше, ніж споживає. І так із більшістю продуктів. У нас самозабезпечення в цілому – орієнтовно 1 до 4. Так, є продукт, де самозабезпечення – 1 до 2. Наприклад, щодо яєць я впевнений, що це є плюсом у десятках відсотків, тобто 20–30%, навіть не так, 25%, за останніми цифрами, ми експортуємо з того, що виробляємо. Але з того, що всередині виробляємо, достатньо для споживання. Норма споживання на людину в нас виконується, ми на 12% більше споживаємо яєць, ніж є в нормах Всесвітньої організації здоров’я. І щодо більшості продуктів така сама ситуація. Тому й говоримо, що український агро є фундаментом економіки.

— Як міністерство планує допомагати з розмінуванням сільськогосподарських угідь, адже це питання головне – життя і безпека наших фермерів?

100% витрат, які має аграрій на розмінування, покриває держава

— Сьогодні ми сконцентрувалися на поверненні в обіг сільськогосподарських розмінованих земель. Нам важливо, щоб розміновані ґрунти відповідали вимогам і на них можна було знову вирощувати українську продукцію. Держава допомагає аграріям з розмінуванням. Нагадаю, що з квітня 100% витрат, які має аграрій на розмінування, покриває держава. У бюджеті передбачено 1 мільярд, я впевнений, що якщо потрібно буде більше, ці кошти знайдуться в державному бюджеті. І фактично ми бачимо, що з нового року вже активно фермери через Prozorro знаходять партнерів із розмінування.

— Я спілкувалася з одним фермером. Він самостійно зв’язується з колегами з-за кордону, вони дають йому спеціальні машини для розмінування. Тобто не люди розміновують сільськогосподарські угіддя, бо це дуже довго, небезпечно, а спеціальні машини. Чи працює міністерство в цьому напрямі, щоби були закуплені спеціальні машини, які розмінують величезні площі сільськогосподарських земель?

— Коли ми говоримо «міністерство», маємо на увазі державу в цілому. Держава цим займається, є Центр протимінної діяльності.

— При ДСНС?

— Так, його координує Центр гуманітарного розмінування. Центр протимінної діяльності є при Міноборони, при МВС, тобто ДСНС, також координує цю діяльність Мінекономіки. Нам як профільному міністерству важливо, щоб в обіг поверталися землі. І, що важливо на вашому прикладі, – не чекати допомоги, шукати рішення. Фермери багатьох господарств почали розміновувати землі з допомогою військових, ДСНС, технікою, – це так зване механізоване розмінування. Я закликаю до безпечних способів, щоб не ризикувати життям працівників.

— Фермери скаржаться, що використати продукцію в країні часто простіше, ніж її реалізувати. Чи держава допомагає, щоб усередині країни ціна на нашу продукцію не зростала через неякісні дороги, дорогі пальне і добрива? Чи є програми, щоб продукція, вирощена в Україні, залишалася в нас?

— А що ми будемо робити із 4 млн 700 тис. тонн олії в Україні? Дуже важливо аграрієві як суб’єкту підприємства дати вибір, щоб він мав можливість продавати свою продукцію як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Наприклад, ринок борошна. Україна виростила понад 23 млн тонн пшениці, і нам важливо зберегти всередині країни не менше ніж 6–7 млн тонн для переробки її в борошно. Для того щоб ми випікали хліб і він був доступний. Ми підписали меморандум з експортерами, що більше ніж 16,1 млн тонн пшениці на експорт не буде. Це меморандум, не заборона, і ми контролюємо чітко цю кількість. Якщо бачимо, що вона буде підходити до фінальної, вживатимемо заходів, щоб не допустити дефіциту пшениці в Україні. Але поки така можливість є у межах кількості, визначеної меморандумом, фермер має право експортувати.

Маємо чітко розуміти: якщо ми «затягуємо якусь різьбу», то обкрадаємо фермера. Тому що він пішов на ризик, виростив продукцію – і тут йому якийсь чиновник каже: чекай, ти не маєш права продати цю продукцію. А він говорить: я у вільній країні, ми в ринковій економіці, чому не маю права продати? Тобто це – тоненька межа синергії влади і бізнесу, щоб ми не просто говорили: ні, не можна, а щоб були передбачувані, розуміли баланс попиту і пропозиції. Щоб фермер відчував, що ми його чуємо, на його запити реагуємо, на його прохання, про зміну, наприклад, програми підтримки. От якщо я кажу про овочесховища, то маю не просто говорити: будуйте овочесховища, а разом із Міністерством фінансів, із Кабміном знайти можливість допомогти компенсувати частину затратного будівництва овочесховища.

— І ви вже це робите?

— Ми над цим працюємо. Перший крок – це з міжнародними партнерами. До речі, хочу похвалити Міжнародну сільськогосподарську організацію ООН, яка допомагає нам. І, зрозумівши проблему овочесховищ після спілкування неодноразового з командою міністерства, вони сьогодні розпочали програму підтримки малих овочесховищ, тобто розбудову нових. Ми контролюватимемо зростання цін. Чому ціна зростає? Бо зменшується кількість продукції. А коли розумітимемо, що в овочесховищах у нас є 10 млн тонн картоплі, і вона точно до нового врожаю буде збережена в якості, тоді вартість картоплі не підвищуватиметься так, як сьогодні.

— Чи розглядається можливість націоналізації агрохолдингів, власниками яких є російські громадяни?

— У нас побудована система роботи з такими кейсами через Вищий антикорупційний суд України, який ухвалює рішення щодо санкцій і передає такий актив або в АРМА для управління, або у Фонд держмайна для реалізації. До речі, кейси реалізації таких підприємств є. Зокрема, у 2024 році на Дніпропетровщині було реалізоване агрогосподарство, яке орендувало близько 1700 га. Аукціон пройшов успішно, і нові власники вже є. Тобто це не зона відповідальності Міністерства агрополітики, але як міністр скажу, що ми – за господарювання лише українських або по-проукраїнськи налаштованих господарств.

— Гречка – це своєрідний національний продукт і водночас показник цін в Україні. Який прогноз даєте на майбутній урожай гречки: чи залишиться ціна стабільною для українців, чи знову будемо спостерігати її зростання?

— Цікавий приклад щодо гречки: як тільки один рік гречка була дорогою, наступного року вона зразу стає дешевою, тому що всі вірять у лотерейний квиток: засіяти гречку й отримати на неї високу ціну, хоча цей продукт дуже складний для вирощування. Україна в середньому 145 тис. тонн гречки споживає, а вирощуємо близько 175, тобто у нас є навіть запас для експорту. І цього року бачимо, що ажіотажу з гречкою щодо засівання чи меншої кількості, чи більшої немає… 

— Тобто ціна на гречку не зміниться? Який ваш прогноз?

— Якщо скажу прогноз, то це буде неправильно, бо я маю говорити про об’єктивне. Об’єктивних цінників, щоб змінилася кардинально ціна, ми не бачимо. Тобто нема дефіциту складників, які впливатимуть на те, що гречка має бути дорогою. 

— Розкажіть про результати діяльності Земельного банку. Як цей проєкт реалізовується на сьогодні, у чому його успіх? 

— Яка ідея закладалася в земельний банк? Щоб державна земля, яка була синонімом темних схем і неефективного господарювання, законно, на прозорому аукціоні могла стати об’єктом взяття в оренду чи суборенду. Із цим завданням Земельний банк упорався: сьогодні можемо констатувати, що ті 21 тис. га землі, які уже здані в суборенду через стовідсотково державне підприємство ТОВ «Земельний банк України», приносять дохід державі. Нагадаю, що дохід отримують і місцевий бюджет, і державний, загалом економічний ефект від здавання в суборенду цих земель – близько 700 млн грн, і це лише 21 тис. га. Водночас ми не нарощуємо сумнівних боргів, не входимо в якийсь процес незрозумілий.

Важливо, щоб ця реформа, смілива, продовжувалася, і я закликаю аграріїв (і не тільки) брати участь. Ви знаєте, що якісна ціна на кожному аукціоні формується за кількістю різних учасників, так-от, середня кількість учасників – 8, є земельні ділянки, де рекорд був – 51 учасник, 24 учасники, 25, тобто ми не здивовані таким ажіотажем щодо деяких земельних ділянок.

— Зростання попиту…

— Відкрита пропозиція, збільшена конкуренція, і це справедлива ціна. А коли ми в тиху, десь не виставляючи, не анонсуючи, намагаємося провести так, як це, можливо, хотілося б комусь, то це шлях у нікуди. Лиш відкритість породжує справедливу ціну.

— Яким чином міністерство контролює якість сільськогосподарської продукції, щоби, власне, назовні не зазнати репутаційних втрат?      

— При виконанні експортних контрактів завжди прописуються вимоги щодо якості. Держпродспоживслужба відповідальна за відбір зразків і визначення якості продукції. Притому ще є служби, які акредитовані в Україні, вони відбирають зразки проб для виконання контрактів і потім, за потреби, арбітраж цих проб проводиться цими службами, тому ми в цивілізований спосіб є учасником світового ринку, українська агропродукція якісна, українська агропродукція конкурентна і дуже перспективна.

— Мені видається, наші фермери дуже активно стежать за тим, щоби якісна продукція йшла на експорт. А тут, в Україні, їм дешевше продати, може, не настільки якісну продукцію, мені так видається, аніж зазнати репутаційних втрат?

— Чим відрізняється аграрій від інших? Він стоїть ногами на землі, й репутація для нього дуже важлива. Українські фермери – це люди, які не зрадять свою землю. І от те, що мені дуже подобається в людях землі, – вони за суттю своєю цілісні, вони розуміють, що це всерйоз і надовго, особливо, коли ми відкрили ринок землі, коли отримали люди вибір – що ж зробити з цією землею, яка у них в руках, – то ми побачили якісний перехід до дбайливого ставлення. І навіть у наших стратегіях розвитку ми пишемо про екологічність ставлення до землі, тому що дуже важливо розуміти, що це актив, який ми маємо передати наступному поколінню. І це стала економіка, коли ми наступному поколінню передаємо не менше, аніж отримали від покоління наших батьків, це важливо розуміти.

— Як війна вплинула на органічне землеробство й які програми розробляються в цьому напрямку?

— Перший рік війни широкомасштабної вплинув, і ми мали падіння десь близько 35% виробництва органіки в Україні. У 2023 році вже пішов процес досить жвавого відновлення, люди знову почали працювати з органікою, і я скажу, що це дуже перспективний експортний продукт для нас, ми є п’ятими постачальниками до Євросоюзу органічної продукції. І, до речі, на будь-яких перемовинах із Євросоюзом ніколи не виникає питань до української органіки, тобто вона не заважає нікому, вона досить приємна та лайтова в міжнародній торгівлі, але її поки не багато. Тому можу сказати, що певні програми, в т.ч. «5-7-9», в т.ч. інші квазіпрограми, які йдуть секторально, направлені також на органістів і масштабуються.

— Українці часто запитують, чому м’ясо і молочні продукти, які, власне, є в Україні і виготовляються та вирощуються в достатній кількості, все ж таки, ціни на них постійно зростають? І як міністерство контролює це зростання цін на такі продукти першої необхідності, щоб вони ставали більш доступними для широкого кола сімей?

— В 1991 році Україна мала 28 млн голів ВРХ, це велика рогата худоба, а 1-го січня 2025 року – 2 млн 29 тис., тобто падіння в рази, у 18 разів мабуть. Потрібно збільшувати кількість, яка переходить у якість, й у переробників буде більша база і молока, і м’яса, фактично. Дуже важливо, щоб аграрії зрозуміли, що в тваринництві є економіка. Чому було таке велике падіння економіки в тваринництві, бо не було достатньо для того, щоб її розвивати масово, це важка праця. Якщо ти в рослинництві можеш зробити якусь паузу, поїхати на відпочинок із сім’єю, то в тваринництві так не працює, кожного дня ти маєш зранку і до вечора працювати. Ми спрямували певні державні програми саме на тваринництво, тобто це покращення генетики для фермерів і часткова компенсація будівництва ферм. Зараз визначаємося з розміром ресурсу, який ми можемо на це спрямувати, але це точно – підтримка буде, і дуже важливо, що ми працюємо зараз над переходом від короткострокового планування до середньострокового. Тому що, на жаль, бюджетне планування – це 12 місяців, а інвестиційне планування будь-якої ферми, будь-якого бізнесу – це від 18 до 36 місяців, тому що ти не побудуєш ферму за 12 місяців. Й у нас так раніше було, що аграрій, наприклад, починає будувати з надією, що йому дадуть підтримку, а бюджетний період закінчився і на другий рік кажуть: вибач, програма не продовжена. І його зусилля не отримують підтримки. То сьогодні важливо, щоб він, починаючи проєкт, розумів, що через 2-3 роки він отримає підтримку, тому що це на законодавчому рівні визначено буде. Саме з цим працюємо зараз.

— Як міністерство співпрацює з міжнародними донорами, хто за час війни став найбільшим донором, якщо можете назвати, для агросфери? І як залучаєте інвестиції у цей сектор?

— Ми не одні, тут потрібно відзначити, що, дійсно, міжнародні інституції нам допомагають – уже вище згадані FAO, наприклад, благодійні фонди, і ми бачимо як нашим аграріям той самий фонд Воррена Баффета «Жнива Перемоги» активно допомагав. Світовий банк бере на себе великий тягар підтримки, тут ми дякуємо, тому що кошти, які йдуть від міжнародних інституцій, використовуються в підтримці – і в «5-7-9», наприклад, і в фонді часткового гарантування кредитів, де за рахунок донорських коштів ми можемо здешевити саме кредитний ресурс і дати гарантію щодо повернення, тобто така активна діяльність.   

— А чим, в основному, допомагають?

— Це різні програми, але в основному – це кошти для малих фермерів, тому що великих і середніх побоюються підтримувати, малих же ми підтримуємо, наприклад – дотація на утримання корів, якщо від трьох до ста корів у господарстві. Така підтримка була у минулому році, вона буде продовжена й далі. Підтримка на обробіток гектарів, у кого в господарстві до 120 га – знову ж таки, маленькі – також виплата була за допомогою міжнародних партнерів. Ось таким чином – це комбіновані програми, і дуже добре, що ми можемо додати і від державного бюджету, та ж програма «Доступні кредити 5-7-9%», й інші, щоб це була комбінована програма, тому прохання до аграріїв – шукайте можливості. Наша задача – ці можливості сформувати, як влади, а аграрій має взяти цю можливість і перетворити її у свою перевагу.

— Як відбувається посівна кампанія в умовах війни і яку кількість площ цього року вдасться засіяти? Чи збільшиться вона, навіть у порівнянні з минулим роком?

Наша задача – щоб жоден гектар не пустував, щоб він давав результат для Української держави

— Ми оптимістично налаштовані. Погодні умови, незважаючи на заморозки, сприятливі, тому що й певна кількість дощів випала. У загальному, ми очікуємо невеликий, але приріст, все-таки, – з землі, яка буде засіяна, особливо, наприклад, пшеницею. На 200 тис. га ми очікуємо, що ярої пшениці буде більше посіяно. Це вже такий показник, тому що минулий рік був вигідним для фермерів, хто посіяв пшеницю – вони це бачили і в нинішньому році. А в цілому очікуємо, що близько 24 млн га буде засіяно. Наша задача – щоб жоден гектар не пустував, щоб він давав результат для Української держави.

— Була історія, пов’язана з Укрзалізницею та вашим міністерством, коли Укрзалізниця допомагала вам вивозити з прифронтових зон зернові, так?

— Так.

— Наскільки зараз ви використовуєте цей вид транспорту і наскільки ви співпрацюєте з Укрзалізницею?

— Укрзалізниця на свої плечі, з початку широкомасштабного вторгнення, взяла надзвичайно великий тягар, і було дисконтовано ціну доставки з прифронтових територій до портів на 30% саме за рахунок прибутку Укрзалізниці. В цьому році ми працюємо вже над тим, щоб цей тягар з Укрзалізниці, все-таки, взяти на державний бюджет, тому що ми розуміємо як міністерство, що всі проблеми держави через Укрзалізницю не вирішуються, потрібно консолідоване, солідарне рішення. А задача уряду сьогодні, і це задача від Президента України, – щоб прифронтові території відчували підтримку.  От я після нашого з вами інтерв’ю вирушаю на прифронтові території, тому що проблематика прифронтових територій інша, аніж Закарпаття чи Львова, і дуже важливо їх підтримати, і щоб вони зберегли сталість територій. Тому що села, які наближені до фронтової лінії, де є аграрії – це живі села. Якщо там немає фермерів, то і життя там немає, на жаль. Наша задача – здисконтувати їм витрати на доставку, допомогти з посівним матеріалом, допомогти їм із тим, що може зробити держава.

— З кожним роком продукти з борщового набору стають усе менш доступними для сім’ї з середнім достатком. Як зробити так, щоб стабілізувати борщовий набір, щоб він став доступним для всіх сімей із середнім і низьким достатком, особливо в умовах війни?   

— Де зберігається борщовий набір?

— Повертаємося до ваших улюблених овочесховищ?

— Так, це, дійсно, причинно-наслідковий зв’язок.

— Тобто, фактично впродовж усього інтерв’ю ви постійно про це згадуєте, ви бачите в цьому вирішення питання – овочесховища, зерносховища?

За даними Світового банку, недофінансованість українського аграрного сектору – 858 млрд гривень на рік

— Я переконаний у цьому. Як працює агробізнес, щоб простими словами – про складні речі? Уявімо фермера, у якого 200 га поля, всього-на-всього, він виростив продукцію і йому немає куди зібрати. Приїжджає до нього перекупник і каже: Петре Івановичу, продавай мені, бо в тебе нема куди покласти це зерно, капусту чи картоплю, яку ти виростив, продавай. І Петро Іванович має вибір який – за 4 дні це продати, бо нема куди це поставити, бо якість буде погіршуватися, і він продає за мінімальною ціною, тому що в цей період збиральної кампанії таких Петрів дуже багато, і всі хочуть продати. І от задача в тому, щоб у кожного аграрія був вибір: зберегти у себе або, можливо, навіть завезти до іншого свого сусіда, в якого є зерносховище чи овочесховище, покласти йому на зберігання, заплатити за місяць оренди, за три місяці оренди, але він буде впевнений, що збережеться якість, і він зможе цю продукцію продати тоді, коли буде для нього краща ціна, коли буде кращий момент. І ціна кредитного ресурсу надзвичайно важлива для аграріїв, тому що є коливання цін на, наприклад, мінеральні добрива, під старт сезону мінеральні добрива виростуть у ціні. А якщо аграрій купить мінеральні добрива за 2 місяці до старту сезону, бо в нього є ресурс, який йому дає банк, то ця ставка, яку він заплатить банку за кредитні ресурси, вона набагато вигідніша, ніж підняття ціни через 2 місяці. Так працює весь світ, і цю модель, яку використовує весь світ, ми маємо брати, імплементувати у нас. За даними Світового банку, недофінансованість українського аграрного сектору – 858 млрд гривень на рік.

— Дуже багато.

— Це дуже багато. Якщо я вам наводив цифри: 124 млрд кредитів у агросекторі є кожного року. Орієнтовно, нам не вистачає ще 720 млрд, тобто чим більше кредитного ресурсу, інвестиційного ресурсу буде в аграріїв, – тим дешевша буде ціна продукції. Ось моя задача як міністра –привернути увагу до цього фактору. Доступ до фінансових ресурсів, дешеві «довгі» гроші – ось що потрібно аграрію, а далі – він людина, яка вміє працювати і дасть результат.

— У березні цього року ви анонсували програму «Є-Конопля». Як реалізується ця програма для медичного і промислового виробництва?

— До речі, я досить позитивно відношуся до ініціативи відродження коноплярства в Україні, це не щось нове…

— Чому?

— Тому що це дуже хороший продукт, який має унікальну можливість використовуватися у всіх галузях – від будівельної до фармацевтичної. І чим більше у нас буде технічних конопель, чим більше буде переробки, тим сильнішою буде країна. Не може бути Україна успішною, вирощуючи лише кукурудзу чи якісь інші крупи.

99% усього, що вирощується в Україні, вирощує приватний бізнес

— Гречку.

— Навіть гречку. У нас має бути палітра, щоб була сівозміна, щоб були різні продукти, тому що ринок експорту коноплі для нас відкриває нові можливості. Задача України сьогодні – диверсифікувати свій експорт, щоб ми не залежали лише від коридору Чорного моря чи кон’юнктури ціни на кукурудзу, щоб там була і конопля й інші нішеві продукти.

— А чи розглядає міністерство розширення на інші культури схожої програми, на зразок «Є-Конопля»?

— 99% усього, що вирощується в Україні, вирощує приватний бізнес. І ми тут як партнери працюємо, підказуючи бізнесу, де ми бачимо перспективи. Я вас здивую, але бізнес краще знає, аніж чиновники, в яку сферу їм іти. Головне, щоб ми в сценарії з ними знімали обмеження, от як було з коноплею. Бізнес хотів вирощувати, а нормативно-правова база не була готова. Такі нішові культури є. Починаючи з імпорту продукції, я мушу сказати, що імпортозаміщення – це дороговказ для бізнесу – що потрібно вирощувати в Україні. Якщо ми купуємо помідорів на 100 мільйонів доларів – це означає, що нам треба помідорів більше вирощувати. Бавовна потрібна нам? Потрібна. Значить ми експериментально вирощуємо бавовну і розвиваємо на південних регіонах цей напрямок. І багато-багато інших продуктів.

— Які перспективи продовження  торгового безвізу з ЄС? І розкажіть про підсумки зустрічі з Єврокомісаром з питань сільського господарства?

— З позитиву – це діалог, який уже почався. Тобто це не мовчання, а діалог, який у процесі. Ми повернулися минулого тижня з Брюсселя, очолював делегацію прем’єр-міністр України Денис Анатолійович Шмигаль. І перший позитив – що повернення до довоєнних обсягів квот не стоїть на порядку денному, тобто це буде компромісне рішення між тим, що було до широкомасштабного вторгнення, і до абсолютно безвізу промислового, який був в останні роки. Це буде середній інструмент, ми напрацьовуємо спільно – і комісія, і наше міністерство, очікуємо фіналізовану пропозицію від Єврокомісії для України. І я думаю, що після Великодня – одразу будемо в активному переговорному процесі.

— Ми з вами зустрічаємося напередодні Великодня. Великдень – це про щедрість і багатство родинного столу, але деякі продукти зростають у геометричній прогресії. Особливо, в останній тиждень перед великим християнським святом. Чи є у вас надія на те, що ринок стабілізується і великодній кошик стане більш доступнішим і для всіх сімей?

— Я не можу дивитися на це питання під кутом лише ціни. Я можу дивитися під кутом справедливого розподілу маржі – те, про що я говорив. Чим більше українські аграрії вироблятимуть продукції, тим вона буде доступнішою. А вони будуть її виробляти тим більше, чим краща цінова кон’юнктура буде для них. Тобто це золота середина, і задача – її відчути,  щоб ринок сам себе відрегулював, я повторюся – ми в ринковій економіці. Бо просто заборонами чи обмеженнями ми не досягнемо результату. Так, мотивацією ми можемо її досягнути. А так як ми напередодні Великодня, то я хочу поділитися не лише вірою, а й впевненістю, що все буде добре. Тому що насправді аграрії – це унікальні люди, повторюся – це люди землі, які точно знають, що робити далі, і в них точно душа болить за Україну. Ми країна, яка, на жаль, пережила Голодомор, і після того ні однієї посівної ми не пропустили. І хоч як би страшно було, які б обставини не були, але в українців й у ДНК закладена задача: сій – збирай, сій – збирай. І це важливо розуміти. Тому український Великодній кошик буде точно про надію, віру в Перемогу. Я бажаю всім нам, українцям, хороших свят у колі родини, сім’ї, щоб ми відчували, що Україна єдина.

— Дякую, пане міністре, і за ці побажання, за вашу роботу, і за ваш оптимізм. Бажаю амбітної реалізації всіх ваших проєктів, задумів, а також – вдячних фермерів, які будуть тільки розвивати наш агропромисловий комплекс.

Розмову вела Христя Равлюк

Фото: Євген Котенко