У ході війни з РФ багато тисяч громадян України було травмовано, вбито, взято у полон і навіть вивезено на територію ворожої країни. Окрім цього, унаслідок агресії РФ проти української держави зникло дуже багато людей – як дітей, так і дорослих. Їхня доля досі залишається невідомою, як і кількість таких осіб.

Серед тих, хто в Україні наразі займається координацією розшуку, є і Секретаріат Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, який наразі очолює Артур Добросердов.

Укрінформ обговорив із ним діяльність Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, публікацію в Інтернеті чутливої інформації про безвісти зниклих військових, а також те, чому не можна виключати із цього Реєстру осіб, навіть якщо факт їхнього перебування у полоні був підтверджений офіційно.

— Про скількох людей наразі є дані у Єдиному реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин? Про скількох військових, жінок і чоловіків там є дані, якщо можете сказати? Скільки людей знаходиться у активному розшуку і щодо якої кількості осіб цей розшук було припинено?

На сьогодні у розшуку перебуває понад 70 тисяч осіб

— Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, формується з тієї інформації, яка спочатку надходить до нас із поліції. Обов’язковою умовою є те, що особа має бути оголошеною в розшук – тобто, обов’язково має бути подана відповідна заява до Національної поліції.

На сьогодні у нас у розшуку перебуває понад 70 тисяч осіб, яких ми розшукуємо – це і військові, і цивільні, і громадяни інших держав, і особи без громадянства (але обов’язково є умова – що це ті особи, які на законних основах перебували на території України).

Окремо можемо говорити щодо неповнолітніх – це 2740 осіб, яким не виповнилося на момент зникнення 18 років і дані щодо яких є у Реєстрі. Навіть якщо зараз вони вже повнолітні – ми рахуємо по них дані з того моменту, коли вони зникли.

Значна кількість зниклих безвісти – це все ж таки військові, і кожна складова системи Сил безпеки і оборони сама вирішує, як і у якій кількості це озвучувати.

Цей розшук було припинено загалом щодо понад 12 тисяч осіб – тобто, вони були знайдені: або повернулися під час обмінів із полону, або були звільнені, або, на жаль, були ідентифіковані серед тіл.

І є окремий розділ у Реєстрі, який стосується неідентифікованих тіл. Ці цифри постійно змінюються – наприклад, надходять тіла з лінії фронту, відбуваються репатріації тощо.

— Скільки витягів із Реєстру щодо отримання людиною статусу зниклого безвісти вже було надано родичам цих осіб від початку його функціонування? Для чого може знадобитися цей витяг?

— Громадяни вже отримали понад 62 тисячі таких витягів, але деякі родини отримували ці витяги не один раз. Наприклад, один раз витяг могла замовити дружина, потім – мама зниклого безвісти, потім під час оформлення певних соціальних виплат або гарантій могла бути вимога оформити більш свіжий витяг.

Що для родини на сьогодні може дати цей витяг? Це – відстрочка від мобілізації іншого члена родини, це – оформлення пенсії у зв’язку із втратою годувальника, це – оформлення документів щодо отримання грошового забезпечення родиною військовослужбовця, який зник безвісти тощо.

— Скільки у цьому Реєстрі є рішень судів про визнання осіб померлими?

— На сьогодні є 866 рішень суду про оголошення особи померлою.

У чому полягає суть цього: деякі родини володіють інформацією, що зниклий безвісти фактично загинув, однак тіла немає і неможливо у Реєстрі актів цивільного стану зареєструвати факт смерті особи. По суті має бути лікарське свідоцтво про смерть і поки лікар не огляне тіло, то таке свідоцтво не видається.

Тому у родин є таке право – не обов’язок, а право – маючи певні відповідні докази, фактичні дані – звернутися до суду, і суд за результатами розгляду такого позову може винести це рішення.

На що впливає це рішення? Це більше впливає на можливість родини розпоряджатися певним майном цього військового – тобто, на можливість розділити майно в порядку розподілу спадщини, подати певні заявки щодо пошкодженогознищеного майна, дружина може оформити розлучення і вирішити низку інших побутових питань, пов’язаних, у тому числі, зі спільними дітьми тощо.

Розшук такого захисника як зниклого безвісти точно не припиняється. Розшук припиняється або якщо він повернеться живий, або якщо буде проведено розслідування і слідчий або прокурор винесе постанову про ідентифікацію тіла.

— Чи видає вже Реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, аналітичну інформацію про кількість жінок/чоловіків, військових/цивільних, щодо військових – у зв’язці з їхніми підрозділами (у квітні минулого року ви казали про те, що Реєстр буде невдовзі видавати цю інформацію)?

— Так, Реєстр на сьогодні може проводити таку аналітику. Ми її проводимо і надаємо тим, кому ця аналітика дійсно потрібна для виконання тих або інших задач.

— Чи можете ви надати чіткі поради людям, чиї рідні-військові зникли безвісти, щодо того, що можна писати в соцмережах про їхніх близьких, а що – ні? Тобто, чи можна у Інтернеті викладати їхні фото і персональні дані, наприклад? Бо деякі особи досі поширюють відповідні пости у різних групах у соцмережах.

— Чим більше ми даємо інформації про зниклого безвісти у таких відкритих джерелах, тим більше ми даємо можливості з цією інформацією працювати тим людям, які можуть принести не користь, а навпаки – проблему, як цій родині, так і загалом державі. Від того, що багато інформації гуляє по інтернету, я ще якоїсь користі не бачив.

Є непоодинокі випадки, коли з такими родинами зв’язуються шахраї і користуються цим фактом – кожна дружина, мама і діти майже на все готові для того, щоб звільнити або здобути інформацію по зниклому безвісти.

Ми вже неодноразово фіксували факти, коли шахраї вигадували якісь історії, легенди – начебто хтось поранений і потрібне термінове лікування, якщо рідні хочуть, щоб близький вижив, що він зараз на окупованій території – і вимагали кошти. І родини стають жертвами таких шахраїв.

З іншого боку, зі сторони країни-агресора так само можуть відбуватися маніпуляції з такими чутливими темами для родин. Ми вже неодноразово бачили, коли мали місце звернення полонених на відео до рідних із такою риторикою, щоб вони зробили все, що їм скажуть і що від цього залежить їхнє життя. І далі для цих родин починаються певні задачі від військових – і не тільки – структур РФ, пов’язані зі збором інформації, здійсненням певних диверсій, знищенням майна і так далі.

Тому я не раджу публікувати цю інформацію у відкритих джерелах. Те, що дійсно потрібно зробити – це передати у державні органи всю інформацію по зниклому безвісти.

Моніторити те, що викладають на інтернет-ресурсах РФ – це може бути дуже корисно. І коли родини знаходять таку інформацію, то це обов’язково потрібно передавати мені, в поліцію, Координаційний штаб із питань поводження з військовополоненими, Об’єднаний центр СБУ, це є корисним.

— Наприкінці 2024 року представник МВС Дмитро Богатюк заявив, що особливими обставинами вважаються збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру і що в цьому випадку йдеться про осіб, які зникли безвісти під час бойових дій або на ТОТ. За його словами, в цю категорію не входять особи, які вважаються депортованими, що мова йде про тих людей, про яких взагалі немає будь-якої інформації. Але до цього ви заявили, що якщо хтось думає, що людина, яка перебуває в полоні, не є зниклою безвісти, бо її місцезнаходження відомо, то це не так, що статус зниклого безвісти вказує, за яких обставин це відбулося. Можете пояснити, як це співвідноситься між собою?

— Давайте відмежуємо осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, і депортованих та переміщених. Є окремий реєстр переміщених, депортованих, у тому числі дітей, і є реєстр зниклих безвісти.

Депортовані і переміщені – це мова іде більше про цивільне населення, яке залишилося на окупованій території. Це – тоді, коли окупаційна влада примусово ставить вимогу, щоб певна особагрупа осіб перемістилися в межах окупованої території (це буде незаконне переміщення) або перемістилися на іншу територію – але вже країни-агресора (це вже будуть депортовані). Не у кожному випадку з усіма цими особами пропадає зв’язок і нам невідома їхня доля.

Якщо з такими родинами взагалі пропадає зв’язок і ми не знаємо про їхню долю, то реєструється кримінальне провадження і, відповідно, далі вони набувають статус зниклих безвісти за особливими обставинами.

Наприклад, якщо дитина залишилася з родиною і державні органи на сьогодні не знають, що з цією дитиною, але ця дитина разом зі своєю сім’єю живе на окупованій території, то наразі у нас немає причин оголошувати її у розшук.

Якщо нам надійде інформація від родини, яка там знаходиться, від їхніх знайомих або члена їхньої сім’ї на підконтрольній українському уряду території про те, що з ними щось сталося або що щось сталося з цією дитиною, що окупаційна влада викрала цю дитину, забрала, примусово відібрала її від сім’ї – тоді так, обов’язково буде реєстрація кримінального провадження і надання дитині статусу зниклого безвісти.

— Як відбувається офіційне підтвердження полону особи?

— По полону раніше була дуже велика риторика щодо того, що якщо громадяни точно знають, що військовослужбовець у полоні, то чому їм потрібно подавати, по-перше, заяву про його зникнення і, по-друге, отримувати статус зниклого безвісти за особливих обставин? Вони ж начебто знають, що він у полоні.

Офіційний спосіб, як можна підтвердити полон – це Женевська конвенція, Міжнародний Комітет Червоного Хреста, у структурі якого є Центральне агентство розшуку.

Коли розпочалася війна, українська держава визначила у нас відповідальний орган, РФ визначила у себе відповідальний орган, і якщо ми маємо полонених, то ми маємо добровільно через Центральне агентство розшуку обмінюватися списками тих, хто у нас у полоні. Вони, відповідно, мають подавати дані, хто в полоні у них із наших захисників і захисниць. На жаль, це відбувається дуже вибірково.

У нас є факти, коли по репатріації надходять тіла тих, хто перед цим був підтверджений у полоні. Тому ми логічно вважаємо, що кожен, навіть той, хто перебуває в полоні, має бути оголошений у розшук і мають бути проведені першочергові слідчі дії. Ми маємо взяти біологічні зразки. І тоді, не дай Боже, якщо громадянин, перебуваючи в полоні, загине і його тіло повернуть, у нас буде шанс ідентифікувати це тіло.

Окремо скажу, що тіла, які повертають, у більшості випадків перебувають у дуже поганому стані і їх неможливо візуально ідентифікувати.

— Чи виключаються особи, по яким було підтверджено полон, із Реєстру зниклих безвісти?

Усі, хто перебувають у полоні, все одно мають перебувати у Реєстрі і мати статус зниклих безвісти

— Коли нам через Червоний Хрест надходить підтвердження полону, то ми не знаємо, де саме знаходиться особа. Ми просто маємо факт, що дійсно громадянин перебуває в полоні РФ. Якщо ми не встановили місце знаходження цього громадянина, ми не маємо права припинити розшук. Ми точно розуміємо, що ця особа не є вільною в своїх діях, рухах і реалізації своїх намірів, тому розшук не припиняється.

Статус зниклого безвісти наділяє як самого зниклого безвісти, так і його родину певними правами. Якщо ми будемо виключати з цього Реєстру полонених, то ми будемо звужувати їхні права, а це є незаконним.

Тому всі, хто перебувають у полоні, все одно мають перебувати у Реєстрі і мати статус зниклих безвісти, бо вони зникли саме при таких обставинах.

— Чи ви плануєте модернізувати Реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у майбутньому, наприклад – вводити до нього якісь нові модулі, окрім модуля, який показує, скільки є тіл із виведеними ДНК-профілями тощо?

Буде створена єдина електронна база, в якій буде реєструватися інформація по кожній неідентифікованій особі

— Так, ми плануємо, робимо і багато реалізовуємо.

У нас є взаємообмін інформацією з поліцією, є взаємообмін інформацією з експертною службою. Ми дійсно бачимо, чи відібрано ДНК у тіла, по якому триває розслідування та ідентифікація, бачимо, чи відібрана ДНК у родичів зниклих безвісти, чи є на сьогодні збіги.

Окремо скажу щодо інформації по результатах пошуку у відкритих джерелах, тобто відео-, фотоконтенту, який публікують представники РФ, що вже є понад півтори тисячі зниклих безвісти, по яких здобута така інформація. І все це поміщено до Реєстру.

Ми зараз побудували взаємодію з Реєстром збитків, спричинених Україні. І наразі родини зниклих безвісти можуть подати свою заявку на відшкодування. Автоматично перевіряється, чи є такий статус, і ця заявка вже реєструється.

У нас попереду – побудова взаємодії з Пенсійним фондом, із Міністерством оборони і так далі.

І зараз важливо і ми дуже чекаємо реалізації іншого проєкту. Я про те, що за наслідками реформи у підпорядкування Міністерства охорони здоров’я України зайшли майже усі обласні бюро судово-медичної експертизи, які перед тим підпорядковувались обласним радам. Зараз там введена єдина нумерація всіх тіл, які надходять в установи СМЕ.

Наразі триває процедура, пов’язана з тим, що для них буде створена єдина електронна база, в якій буде реєструватися інформація по кожній неідентифікованій особі.

Після впровадження цієї бази нами буде відпрацьована інтеграція для порівняння даних, які у нас є по особі, що розшукується, а також тих даних, які ми маємо додатково від родини. Ми зможемо їх співставити з інформацією по кожному тілу, яке перебуває в бюро судово-медичної експертизи.

— Коли саме в Україні була запроваджена єдина уніфікована нумерація всіх тіл?

— Є наказ МОЗ від 4 квітня (цього року), вони розробили єдиний уніфікований номер, який включає в себе кілька складових. І це означає, що тіла, які надійшли, наприклад, у СМЕ Миколаївській області й у СМЕ Львівської області, ніколи не будуть мати однакові номери.

— У Міністерстві внутрішніх справ планується створити єдину інформаційну платформу з питань осіб, зниклих безвісти. Коли вона може почати свою роботу? Яку інформацію там планується розміщувати?

— Ми плануємо запустити цю платформу вже на початку травня.

Серед питань, які ми хотіли вирішити – це дійсно відобразити всіх, хто займається розшуком зниклих безвісти, надати інформацію про психологічну допомогу, про те, як взаємодіяти зі слідчими підрозділами, експертними установами тощо. Ми там хочемо розмістити основні документи, які потрібні родинам, зразки документів, які родина може скачати, заповнити і подати в державний орган.

Хочемо розмістити на ній і інформацію про об’єднання родин – бо дуже часто родини хочуть об’єднатися з приводу однієї і тієї бригади, яка зникла безвісти на певній локації і в певний період часу. Вони об’єднані однією групою питань, однією бідою і швидше довіряють одне одному, аніж деяким державним органам. Мені здається, це було б важливо – мати інформацію про те, хто ще має таку біду, щоб ця родина могла, у тому числі, знати, з ким їй краще комунікувати.

— Як буде функціонувати Єдиний центр ідентифікації тіл (останків)? Де він буде розміщений, яку інформацію він буде збирати, і які там спеціалісти працюватимуть? Чи будуть там працювати фахівці не із системи МВС?

— Це – проєкт, який пов’язаний із діяльністю мультидисциплінарної команди. Ідея була в тому, що відбувається репатріація, тіла надходять у тяжкому стані й дійсно потрібно залучати найкращих експертів і спеціалістів для їхньої ідентифікації.

Ми розуміємо, що судово-медичні установи в областях, окрім цього, мають і поточну роботу, поточне навантаження. Тому ще понад рік тому виникла така ідея і зараз вона знаходиться на етапі реалізації.

До цієї роботи будуть залучені судово-медичні експерти системи МОЗ і обов’язково – співробітники поліції. Маються на увазі слідчі, оперативні працівники, криміналісти.

Будуть залучатися й експерти з експертної служби МВС. І що дуже важливо – передбачено залучення експертів і спеціалістів із міжнародних організацій з інших країн.

Це все направлено на те, щоб за допомогою кращих експертів, спеціалістів, професіоналів, а також техніки можна було б провести ідентифікацію у найскладніших випадках, коли з тілами вже багато хто попрацював, однак не було отримано результатів.

Ми розраховуємо на те, що цей центр почне функціонувати у цьому році.

— Ви долучилися до розроблення законопроєкту №12414, який полегшує комунікацію потерпілих і слідчих у справах зниклих безвісти. Чи надходять до вас звернення щодо цих проблем у комунікації потерпілих у відповідних провадженнях і слідчих, які їх розслідують, через відстань між ними? Якщо так, то як часто?

— Я і мої представники на території різних областей постійно проводимо зустрічі з родинами. Плюс у нас є гаряча лінія і, відповідно, ми отримуємо дуже багато кореспонденції, звернень і скарг тощо. Проаналізувавши їх, ми зрозуміли, що існує питання щодо взаємодії рідних зі слідчими.

Діючий Кримінальний процесуальний кодекс передбачає наступну процедуру: родина, яка проживає, наприклад, у західному регіоні й отримала сповіщення про зникнення безвісти їхнього рідного, реєструє кримінальне провадження в органах поліції за місцем їхнього проживання. Поліція проводить першочергові слідчі дії.

У КПК написано, що розслідування має відбуватися за місцем вчинення можливого злочину. Тому прокурор приймає процесуальне рішення і, відповідно, підслідність цих проваджень визначається за тими регіонами, де ведуться активні бойові дії.

У більшості випадків зниклі безвісти – це військові. І, відповідно, у нас є дуже велике навантаження у Головних управліннях Національної поліції Донецької, Луганської, Харківської, Херсонської, Запорізької, Сумської і Чернігівської областей тощо. Кількість цих проваджень і навантаження у слідчих – дуже великі.

Кожна родина хоче зателефонувати і з’ясувати, які є новини, або деякі родини з’ясували якісь обставини зникнення безвісти своїх близьких і хочуть надати цю інформацію слідчому, або родини хочуть ознайомитися з матеріалами справи. Але через таке велике навантаження комунікація між слідчими і родинами, м’яко кажучи, трішки страждає.

Тому ми спільно з поліцією і з іншими органами розробили пропозиції щодо внесення змін до Кримінального процесуального кодексу, які передбачають, що якщо провадження буде реєструватися після внесення цих змін до КПК, то родина зможе одразу подати клопотання прокурору, щоб кримінальне провадження лишилося у цьому регіоні.

По старих провадженнях, які зараз перебувають у тих областях, де ведуться бойові дії, родина так само зможе звернутися до прокурора і попросити визначити підслідність, тобто – повернути ці провадження в ті області, де вона проживає. На нашу думку і на думку родин, це дійсно полегшить комунікацію між слідчими і родинами. Більшість родин хочуть повернути свої провадження у ті області, де вони живуть.

Фактично слідчі в зоні ведення бойових дій не можуть зробити більше роботи по цьому провадженню, ніж слідчі, наприклад, десь у західному, центральному або південному регіоні. Вони не можуть безпосередньо виїхати в зону ведення бойових дій і провести огляд місця події. Вони не можуть викликати військових одразу з окопів, щоб ті приїхали і дали їм свідчення як свідки. Як правило, таких військовослужбовців допитують тоді, коли у них ротація, коли вони проходять лікування і є можливість із ними працювати.

Це 100% не вплине негативно на розслідування. А те, що родини зможуть більш якісно комунікувати зі слідчими – ми у це віримо.

— Якими є основні проблеми у роботі очолюваного вами Секретаріату?

—  Якщо говорити про проблеми, то серед них є те, що кожного дня збільшується кількість зниклих безвісти і, на жаль, збільшується кількість тих, хто загинув, та кількість тіл, які потрібно опрацьовувати, які надходять із лінії фронту тощо. Ми від цього нікуди не підемо.

Є і проблема непідтвердження Росією фактів перебування громадян у полоні. Дуже важко працювати, коли проходить дуже багато часу, а родина не має взагалі ніяких звісток. Це і морально, і психологічно тяжко родині, і тяжко й нам.

Ми розуміємо, що ми як представники державних органів маємо зробити все, (щоб допомогти, – ред.), але все впирається в цю стіну, яка називається РФ.

А по всіх інших питаннях ми розуміємо і знаємо, як нам рухатися. Нам потрібен час і, я думаю, будемо мати результати.

— Чи є якісь проблеми в комунікації під час роботи з певними структурами, держустановами? Чи з усіма співпраця є налагодженою й чіткою? І з якими організаціями – міжнародними, українськими, державними, громадськими – ви співпрацюєте найтісніше? 

— З нашими національними інституціями ми співпрацюємо абсолютно з усіма. Співпраця у нас просто чудова, всі розуміють ту відповідальність, яка на них лежить, і всі взаємодіють максимально швидко, оперативно, ефективно.

Щодо міжнародних організацій – це МКЧХ, Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти, це Реєстр збитків, спричинених Україні. Ми співпрацюємо і з фондом «Партнерство за сильну Україну». Співпрацюємо, зокрема, і з деякими посольствами, і така співпраця у нас постійно масштабується, всі хочуть долучитися до роботи, якою ми займаємося.

Тим більше, що наша основна функція – це координація. Ми знаємо, де, в яких структурах, яких органах яка є проблематика. І до нас іноді навіть звертаються за тим, щоб ми підказали, що зараз було б актуально, до яких процесів потрібно долучитися.

Дані стосовно громадських організацій, об’єднань родин я не буду озвучувати, бо ми співпрацюємо абсолютно з усіма. Наша задача – почути кожного і зробити максимум того, чим ми можемо їм допомогти. Тому ми співпрацюємо і готові співпрацювати абсолютно з усіма об’єднаннями родин, з усіма громадськими організаціями. І завжди під час діалогу ми можемо знайти консенсус і допомогти у тій частині, у якій це від нас залежить.

— Дякую вам за розмову.

Марія Гончар, Київ

Фото Володимира Тарасова