Експерти окреслюють кілька сценаріїв розвитку подій, кожен з яких має свої особливості та наслідки для нашої держави

Останнім часом з боку американської адміністрації дедалі частіше лунають заяви, які містять натяки, а подекуди і прямі погрози про можливий вихід Сполучених Штатів із переговорного процесу щодо врегулювання війни Росії проти України. Дональд Трамп, наприклад, нещодавно зізнався, що іноді буває «близьким до такого кроку», втім додав: відбуваються й «позитивні речі», які знову змушують його вірити в успіх дипломатичного треку. Що саме він мав на увазі під «позитивом» – не пояснив.

Сигнали щодо можливої зміни американської лінії надходять і з інших кабінетів Білого дому. Державний секретар США Марко Рубіо попередив: незабаром президент може порушити питання про доцільність подальшої фокусованої уваги на російсько-українській війні – адже Вашингтон змушений паралельно реагувати і на інші виклики, зокрема пов’язані з Китаєм та Іраном.

А віцепрезидент Джей Ді Венс прямо заявив: між позиціями Києва та Москви «існує дуже велика прірва», а тому «війна навряд чи завершиться найближчим часом». Він також анонсував, що протягом уже наступних 100 днів триватиме робота над спробами «зближення позицій сторін».

У цьому ж дусі висловлювалися й інші представники американської адміністрації – зокрема речниця Білого дому. Та що насправді стоїть за цією хвилею заяв? Якими є реальні перспективи розвитку ситуації у трикутнику Київ – Вашингтон – Москва? Які сценарії виглядають імовірними в найближчі тижні та місяці?

ДЕМОНТАЖ «МИРНИХ ІЛЮЗІЙ»: ЧОМУ ЙМОВІРНИЙ ВІДХІД США ВІД ПЕРЕГОВОРІВ – НЕ ТРАГЕДІЯ, А МОЖЛИВІСТЬ

Що ж криється за заявами із Вашингтона? Михайло Самусь, військовий експерт, директор платформи New Geopolitics Research, закликає до чіткості у визначеннях. «Перш за все, що мається на увазі під «роллю Сполучених Штатів» у переговорному процесі? Якщо йдеться про візити пана Віткоффа до Москви, участь у богослужіннях в Ісаакіївському соборі й подальші світські заходи на кшталт поїдання ікри – то, перепрошую, але нам таке «посередництво» не потрібне». Оцінюючи зусилля останніх місяців, Самусь категоричний: «Все, що ми бачили протягом останніх 100 днів від адміністрації Трампа, – це системне намагання примусити Україну до капітуляції». Він підкреслює, що провал цих спроб – заслуга виключно української сторони: «І якщо за цей період цього не вдалося досягти – попри активність Дмитрієва, Віткоффа й усіх спроб вплинути на позицію Трампа – то виключно тому, що Україна не погодилася на цей сценарій». Експерт нагадує, що Україна продемонструвала конструктивність, підписавши 11 березня «спільне комюніке зі Сполученими Штатами про готовність до припинення вогню без жодних попередніх умов», але при цьому «чітко дала зрозуміти: ні Крим, ні суверенітет не можуть бути предметом торгу – незалежно від тиску з боку Трампа і його команди». Звідси й висновок: «Тож якщо мова йде про завершення цього специфічного «переговорного процесу», то це, навпаки, позитивна новина для України». Самусь висловлює задоволення тим, що «цей дипломатичний «кордебалет», можливо, нарешті добігає логічного завершення».

Дипломат Вадим Трюхан пропонує дещо інший погляд на ситуацію. Він вважає, що «Трамп і його оточення вже зрозуміли: досягти швидкого завершення війни в Україні їм у принципі не вдасться. Причина очевидна – позиції України та Росії є діаметрально протилежними. Росія прагне знищення української державності, натомість Україна бореться за своє виживання». Зіткнувшись із цією реальністю, а також з «обмеженим інструментарієм впливу на Путіна» та побоюваннями «жорсткої реакції Росії – зокрема, можливої військової ескалації», команда Трампа, за словами Трюхана, вдалася до «своєрідного творчого пошуку – спроби намацати оптимальну лінію поведінки». Тому до нинішніх заяв, слід ставитися спокійно: «Вони, як правило, носять тестовий, ситуативний характер… Заяви – це ще не рішення. Рішення ухвалюються за лаштунками і в непублічному форматі».

Важливим елементом, що потенційно може змінити розклад сил, є так звана угода про надра, підписана між урядами України та США в ніч на 1 травня. Михайло Самусь акцентує на її преамбулі, про яку, за його словами, «майже ніхто не говорить»: «Там чітко зазначено, що США визнають значущість добровільної відмови України від ядерної зброї. Це пряме відсилання до Будапештського меморандуму». Для Самуся це ключовий момент: «А це означає, що США не можуть виступати нейтральним посередником. Вони – сторона, яка взяла на себе конкретні зобов’язання. Адже меморандум недвозначно визначає, як мають діяти Сполучені Штати у разі агресії проти України. А саме: підтримувати жертву агресії – тобто Україну».

ПЕРЕФОРМАТУВАННЯ РОЛЕЙ: ВАШИНГТОН МІЖ ЗОБОВ’ЯЗАННЯМИ ТА ПРАГМАТИЗМОМ, МОСКВА – В ОЧІКУВАННІ ЕСКАЛАЦІЇ

Перспективи взаємодії у трикутнику Київ-Вашингтон-Москва залишаються складними та непередбачуваними. Вадим Трюхан зауважує: «На сьогодні не видно ознак існування діалогу у форматі згаданого трикутника. Маємо окремі двосторонні відносини: Вашингтон – Москва і Вашингтон – Київ. Натомість трек Київ – Москва практично відсутній, так само, як і будь-який тристоронній формат. Наразі в природі не існує реалізованих чи хоча б реалістичних ідей щодо того, як можна було б організувати переговори за участю американців, росіян та українців. Така перспектива теоретично можлива, але не в найближчому майбутньому». Коментар віцепрезидента США Джей Ді Венса про завдання Білого дому на наступні 100 днів «спробувати наблизити позиції сторін» Трюхан інтерпретує як свідчення того, що «формат переговорів, як ми бачимо, поступово переходить у довготривалу фазу, без елементів поспіху чи надмірних очікувань. Тема «швидкого завершення війни» фактично відкладена у довгу шухляду».

Дмитрієв та Стів Віткофф // Фото: AP/Vyacheslav Prokofyev

Михайло Самусь детально аналізує провал попередніх спроб «миротворчості», зокрема так званого треку Віткоффа-Дмитрієва. За його словами, цей трек мав на меті «втягнути Трампа у привабливі бізнес-проєкти» з РФ – газ, нафта, золото Якутії, алмази, трубопроводи до Європи. Це була фантазія, яку активно просували Віткофф і Дмитрієв», з кінцевою метою «заморозити війну, послабити євроатлантичну єдність, поступово знищити Україну – спершу зсередини, а потім і ззовні, не виключаючи воєнного варіанта». Однак ця «фантазія» розбилася об реальність. «Наразі в Росії взяла гору так звана «ретроградна вежа» – Патрушев, Чемезов, Кірієнко та інші… «Стара гвардія» в Кремлі перемогла. І вона не зацікавлена у припиненні війни, знятті санкцій чи в економічному зближенні зі США. Вони керуються логікою військово-промислового комплексу – війна для них є ресурсом, можливістю, а не проблемою». Саме тому, на переконання Самуся, «ми фактично повернулися до точки відліку… Путін абсолютно не налаштований на припинення вогню, на зупинку війни, навпаки – ми вже бачимо підготовку до чергової літньої ескалації».

У цих умовах, на думку Самуся, відхід США від «сумнівного формату» перемовин може стати шансом для Вашингтона перейти «до більш чіткої позиції: не балансування між агресором і жертвою, а системної підтримки України як держави, що бореться за своє існування». Він вважає, що «позиція Сполучених Штатів має бути принципово жорсткішою щодо Росії… Вони мають негайно відповісти: посилити санкції, запровадити повне ембарго на російську нафту, обмежити доступ до технологій, витіснити Росію з енергетичних ринків. Це повинна бути відповідь, адекватна викликам». Економічний тиск є важливим інструментом. «Російська економіка деградує дуже швидко. Доходи бюджету падають, ціни на нафту знижуються. Це створює критичні ризики для фінансової стійкості режиму», – зазначає експерт. Запланована на 13 травня поїздка Трампа до Саудівської Аравії для переговорів щодо збільшення видобутку нафти, на думку Самуся, «ще більше вдарить по російському бюджету». Водночас Україна, нагадує він, «неодноразово прямо говорила американській стороні: не треба нас переконувати в тому, що ми прагнемо миру. Це очевидно. Ми не починали цієї війни, ми ніколи її не планували. Натомість, американська стратегія полягала в тому, щоб переконати саме Україну – замість того, щоб чинити тиск на агресора».

СЦЕНАРНІ ПРОГНОЗИ: ВІД «ЗАМОРОЗКИ» ДО СТРАТЕГІЧНОЇ ПЕРЕВАГИ УКРАЇНИ

Експерти окреслюють кілька сценаріїв розвитку подій, кожен з яких має свої особливості та наслідки для України.

Михайло Самусь пропонує три варіанти:

Тимчасове затишшя з боку США: «Сполучені Штати можуть тимчасово знизити рівень своєї активної залученості у російсько-українську війну… Йдеться не про повний вихід із процесу, а радше про переорієнтацію уваги на інші напрями – зокрема, відносини з Саудівською Аравією, енергетичну політику чи тарифні питання». Повернення до активної ролі можливе восени, коли «в США стартує новий політичний сезон, розпочинається бюджетний процес, а також перші окреслення майбутніх перегонів по довиборах до Конгресу. Для Республіканської партії це критично важливо». Якщо «Київ зможе вистояти протягом літа, а Росія не досягне суттєвих успіхів на фронті й зіткнеться з поглибленням економічної кризи, це створить сприятливий фон для нових ініціатив з боку Вашингтона. Можливо, на цьому етапі почне діяти і ресурсна угода».


Нафтовий фактор та новий раунд переговорів: Якщо візит Трампа до Саудівської Аравії буде успішним і ціни на нафту впадуть, «в оточенні Путіна, можливо, почнуть лунати тривожні сигнали – наприклад, від таких фігур, як уже згаданий Дмитрієв. Вони можуть попереджати, що за нинішніх умов російська економіка може не витримати до кінця року: не вистачить ресурсів одночасно на ведення війни, утримання соціальної сфери та загальну економічну стабільність». Це може створити «нове вікно можливостей» для США. «Наприклад, після поїздки до СА Трамп зателефонує Путіну й запитає: «Ну що, які у нас можуть бути перспективи?» І Путін, умовно, відповість: «Слухай, я от подумав і вирішив, що попередні умови (Дмитрієва-Віткоффа) мене влаштовують». Однак Самусь наголошує, що цього разу «Трамп уже зможе дозволити собі вести з Путіним жорсткіший діалог: спочатку – припинення вогню, а вже потім – розмова про санкції. Не навпаки».


Посилення тиску на Росію: «Після поїздки Трампа до Саудівської Аравії не відбувається жодних прямих контактів із Путіним. Натомість Трампа переконують, що зараз – саме той момент, коли слід посилити тиск на Росію». Адже Москва демонструє повну відсутність конструктивізму й натомість переходить до активної фази літньої воєнної кампанії. Це відкриває ідеальне вікно можливостей для того, щоб завдати удару по російській економіці. За словами Самуся, упертість Кремля, який «замість припинення вогню посилює бойові дії», є «демонстративним ляпасом Трампу, який обіцяв закінчити війну в Україні за 24 години». Як наслідок, «Трамп цілком може вдатися до більш жорстких заходів», наприклад, підтримавши законопроєкт сенатора Ліндсі Грема про «500% мита». Цей сценарій Самусь вважає «найбільш вигідним для України», хоча й додає з притаманною йому іронією: «Я навмисно уникаю таких термінів, як катастрофа, оскільки переконаний: Росія, як і Північна Корея, здатна існувати в напівізольованому стані ще тривалий час. Таке в РФ «насєлєніє»: навіть коли немає що їсти, вони продовжують молитися на Путіна. Втім, те, що ситуація в Росії стане значно гіршою, – це безсумнівно».

Президент США Дональд Трамп та Президент України Володимир Зеленський

Вадим Трюхан пропонує свої три сценарії, які доповнюють картину:

В’язкий дипломатичний процес: «Продовження фрагментарного, поступового переговорного процесу, який розтягнеться на кілька місяців, а можливо, й на рік чи навіть довше». За участю США, ЄС, Туреччини та інших, на тлі «поступового послаблення Росії – передусім за рахунок падіння світових цін на нафту, скорочення її експортних можливостей та подальшої економічної ізоляції». У результаті цього тиску Путін може прийти до усвідомлення, що ресурсів для продовження повномасштабної війни бракує. І в такому випадку «Путін буде змушений погодитися на певний компроміс, вкрай невигідний для нього особисто, але такий, який він зможе подати своїй внутрішній аудиторії як «перемогу» або «збереження досягнутого». Умовно – це може бути «замороження конфлікту» на лінії фактичного розмежування».


Вихід США з переговорів із непередбачуваними наслідками: «Дональд Трамп справді може вийти з переговорного процесу… Війна може набути форми затяжного конфлікту – за зразком ірано-іракської війни, яка тривала десятиліття, – з виснаженням обох сторін. У нашому випадку такий сценарій може розтягнутися на рік або навіть два». Ключове питання тут – «як саме США вийдуть із процесу. Якщо йтиметься про припинення військової підтримки України – це одна реальність. І вона не зовсім для нас позитивна».


Стратегічний хід: США виходять з переговорів, але посилюють підтримку України: «Якщо ж США, вийшовши з переговорів, одночасно збережуть або навіть нарощуватимуть допомогу Києву – це вже зовсім інший сценарій», який Трюхан вважає «найбажанішим для України». Він бачить ознаки цього в тому, що «американська сторона починає реалізовувати механізми, за якими Україна отримує доступ до зброї, технологій, навчання, зокрема у межах підготовки до експлуатації F-16. Такі рішення, навіть якщо оформлені у вигляді продажу, а не прямої допомоги, сигналізують про поступове повернення США до активної фази підтримки України». Такий розвиток подій, на його думку, «відкриває перспективи серйозних військових успіхів України – не лише тактичних, а й оперативно-стратегічних, таких як оточення чи навіть знищення великих угрупувань російських військ. У разі реалізації цього сценарію дискурс зміниться. Він повернеться від теми «справедливого миру» до риторики «перемоги України»… «Україні вкрай важливо відновити саме переможний наратив – із чітким фокусом на тому, як перемогти варварів».

ЛІТНЬО-ОСІННЯ КАМПАНІЯ: ВІЙНА НА ВИСНАЖЕННЯ ТА УКРАЇНСЬКА АДАПТИВНІСТЬ

Найближчі місяці, за прогнозами експертів, будуть напруженими, але не позбавленими для України можливостей впливати на ситуацію.

Михайло Самусь зазначає, що «спроба Віткоффа і Дмитрієва запропонувати Росії вихід із катастрофи була, по суті, рятувальним колом». Але Кремль цим шансом знехтував. «Путін абсолютно не налаштований на припинення вогню – принаймні до осені, коли стане зрозумілим результат його літньої кампанії. Як я уже говорив, у Кремлі вирішили дати «старій гвардії» – КГБшному ядру – час до осені, щоб реалізувати свої плани на фронті». На тлі цього, вважає експерт, США не мають спостерігати, а «мають діяти рішуче… з активною участю та тиском уже сьогодні».

Вадим Трюхан очікує «спорадичні, хаотичні спроби російської армії прорвати фронт на окремих ділянках. Одночасно з цим зростатиме інтенсивність ударів по цивільній інфраструктурі України – і ми вже зараз бачимо початок реалізації такого сценарію. Ворог майже безперервно атакує мирні міста: Київ, Харків, Одеса… Ці удари – частина цілеспрямованої стратегії терору, яка має на меті не лише знищення критичної інфраструктури, а й психологічне виснаження населення». Українська відповідь, на його думку, має полягати в «постійному нарощуванні потенціалу протиповітряної оборони, аби мінімізувати наслідки цих атак. Водночас ми також збільшуватимемо кількість ударів по ворожій інфраструктурі. І чим далі – тим болючішими для Росії будуть ці наші дії». Війна, за його словами, «дедалі більше набуває характеру війни дронів – як у повітрі, так і на морі – з активним застосуванням комплексів радіоелектронної боротьби. Протягом найближчих місяців, до осені або навіть до пізньої осені, саме так виглядатиме основний формат бойових дій». При цьому значних проривів з обох сторін він не прогнозує: «У Росії для цього просто немає достатніх сил і ресурсів, попри всі спроби мобілізації. В України, своєю чергою, обмежені як людський ресурс, так і постачання озброєння». Однак «точкові операції – такі, як ситуація навколо Тьоткіного в Курській області – продовжуватимуться» з українського боку для відволікання сил ворога та «руйнування наративу Кремля про поступ у війні». Завершує Трюхан свій прогноз на оптимістичній, хоч і дещо зловісній для ворога ноті: «Так, цей період буде складним. Але водночас – прогнозованим. І хоча перші збиті російські «сушки» вже стали символічною подією, це лише початок. Упевнений: попереду – ще багато «ягідок».

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ

Заяви США про можливий перегляд формату участі у врегулюванні не обов’язково є вироком для України. Навпаки, якщо йдеться про завершення формату, що більше нагадував спроби схилити Україну до поступок, аніж реальне посередництво, то такий «вихід» може відкрити шлях до більш чесної та принципової політики з боку Вашингтона. Як підкреслює Михайло Самусь, «сьогодні і Трамп, і Віткофф перебувають у повному здивуванні – наскільки відверто Путін продемонстрував зневагу навіть до них. І саме тому зараз – найкращий момент, щоб США відкинули хибну посередницьку роль і перейшли до політики сили, політики принципу». Це, можливо, і є той шанс, яким Україна зможе скористатися.

Мирослав Ліскович. Київ