8 травня Верховна Рада планує ратифікувати угоду зі США про створення Американсько-Українського інвестиційного фонду відбудови більш відому широкому загалу як «угода про копалини».

Цей договір віцепрем’єрка Юлія Свириденко підписала у Вашингтоні 30 квітня після кількох місяців напружених переговорів, сварки між Володимиром Зеленським та Дональдом Трампом у Білому домі, а також зливів у ЗМІ неприйнятних вимог американської сторони про визнання Україною боргів за надану раніше американську допомогу.

І хоча сама угода, яку ратифікував парламент, доступна для широкого загалу на сайті уряду та Ради, проте депутати все одно мають стійке відчуття, що голосуватимуть за «кота в мішку». Річ у тім, що ключові деталі домовленості – щодо управління фондом, розподілу прибутків чи відбору інвестиційних проєктів – містяться в інших угодах, які ратифікації не підлягають і текст яких досі відомий лише кільком представникам Кабміну.

Що відомо

Документ, який планує ратифікувати Рада, передбачає створення Американсько-Українського фонду відбудови. Його учасниками будуть державні установи від кожної сторони: від США – Корпорація з фінансування міжнародного розвитку (DFC), а від України – Агенція з питань підтримки державно-приватного партнерства. Остання існує вже тривалий час, але майже не здійснює видимої діяльності – останні новини на її сайті оновлювалися у лютому 2025 року.

Мета фонду випливає з його назви – інвестувати у відбудову України. Вкладатимуться в нього кошти, які отримуватимуться від розробки українських надр: 50% від рентних та ліцензійних платежів, а також сум, що підлягають сплаті за угодами про розподіл продукції. Інші 50% як і раніше йтимуть до держбюджету.

Важливо, що угода поширюється лише на нові ліцензії на видобуток надр (видані після набуття чинності угодою) або на так звані сплячі ліцензії – видані до набуття чинності угодою, але видобуток за якими наразі не здійснюється.

Угода поширюється на ліцензії щодо видобутку наступних копалин: алюмінію, сурми, миш’яку, бариту, берилію, вісмуту, церію, цезію, хрому, кобальту, міді, диспрозію, ербію, європію, фтору, плавикового шпату, гадолінію, галію, германію, золота, графіту, гафнію, гольмію, індію, іридію, лантану, літію, лютецію, магнію, марганцю, неодиму, нікелю, ніобію, паладію, платини, калію, празеодиму, родію, рубідію, рутенію, самарію, скандію, танталу, телуру, тербію, тулію, олова, титану, вольфраму, урану, ванадію, ітербію, ітрію, цинку, цирконію, нафти, природного газу (включаючи скраплений).

Цікаво, що вказаний в угоді перелік – не вичерпний, адже там міститься формулювання, яке дозволяє розширити його за погодженням сторонами.

За умовами угоди, фонд матиме «право першої відмови» з всіма новими ліцензіями з видобутку вказаних надр. Це означає, що всі державні органи, які видаватимуть ліцензії на видобуток надр, будуть зобов’язані прописувати в ліцензійних умовах вимогу надавати інформацію про потенційні інвестиції у розробки цих надр до фонду.

І якщо фонд висловить зацікавленість в інвестиціях у видобуток, то тримач ліцензії буде зобов’язаний провести з ним «добросовісні переговори» відповідно до умов, прописаних у додатковій Угоді про обмежене партнерство, тексту якої у відкритому доступі наразі немає. Якщо ж фонд не зацікавиться пропозицією, то тримач ліцензії буде зобов’язаний утриматися від надання кращих пропозицій будь-якому іншому потенційному інвестору.

Іншими словами, фонд отримає переважне право на інвестиції видобуток українських надр та отримуватиме найбільш вигідні умови таких вкладень.

Ба більше, в усіх майбутніх ліцензіях на видобуток вказаних у договорі надр буде прописано пункт, який передбачає переважне право DFC або уповноваженої цією американською корпорацією компанії щодо викупу видобутих ресурсів протягом всього строку дії такої ліцензії.

Викуп здійснюватиметься на «ринкових комерційних умовах». Водночас, якщо DFC відмовиться від такої можливості, то тримач ліцензії не зможе запропонувати вигідніших умов продажу видобутих копалин третім особам протягом «деякого періоду часу» (попередньо йдеться про пів року).

Міністр фінансів США Скотт Бессент та віцепрем’єрка Юлія Свириденко демонструють підписану ними Угоду ​​про створення Інвестиційного фонду відбудови США–Україна

Подібні преференції в угоді стосуються й інвестицій в інфраструктурні проєкти: фонд першим дізнаватиметься про такі можливості та матиме «право першої відмови» від них.

Угода діятиме безстроково. Припинити її можна лише у разі згоди обох сторін: України та США. При цьому, Україна добровільно погодилася, що положення угоди матимуть більшу силу, аніж її внутрішнє законодавство та пообіцяла не погіршувати інвестиційні умови для діяльності фонду.

Водночас до угоди можуть вноситися зміни – за спільної згоди США та України. Зокрема, в частині євроінтеграції. Якщо які-небудь пункти угоди суперечитимуть вимогам щодо вступу України до ЄС, то сторони мають спільно обговорити зміни до угоди про фонд, які б усунули ці суперечності.

Що невідомо

Більшість найважливіших деталей щодо угоди будуть прописані в Угоді про обмежене партнерство та у статуті фонду. Текстів цих документів у публічному доступі немає, хоча щодо більшості принципових положень у них Україна та США вже домовилися, повідомив ЕП заступник міністра економіки Тарас Качка.

Угоду про обмежене партнерство підпишуть між собою DFC та Агенція з питань підтримки державно-приватного партнерства після того, як Рада ратифікує україно-американський договір про створення фонду. Саме ця угода визначатиме принципові положення, які можуть перетворити домовленість зі США як на вигідну інвестиційну можливість для держави, так і на «кабальну» домовленість про здачу національних інтересів.

Передусім, ця Угода визначатиме, хто керуватиме створеним фондом. З публічних заяв представників Кабміну відомо, що управління буде паритетним: на 50% українським та на 50% американським.

Напередодні видання «Дзеркало тижня» писало, що хоча рада, яка управлятиме фондом, складатиметься з трьох представників США та трьох українців, проте у його спеціальних комітетах перевага здебільшого буде за американцями. В інвестиційному та адміністративному – по три представники США та по два від України, в аудиторському – по два від кожної зі сторін, а в комітеті з пошуку проєктів – два від США та три від України.

Також видання зазначає, що Угода про обмежене партнерство передбачає, що українські представники можуть втратити право голосу в раді фонду та її комітетах у разі, якщо Україна порушить умови домовленості зі США.

Тарас Качка, який брав активну участь у переговорах зі США, у коментарі ЕП зазначив, що наразі питання розподілу представників США та України у комітетах фонду все ще обговорюється та не є остаточним.

Крім цього, Угода визначатиме детальніші правила відбору інвестиційних проєктів та умови переговорів між фондом та тримачами ліцензій щодо інвестицій у видобуток надр або щодо викупу видобутого. Цей документ детальніше прописуватиме, як сторони робитимуть внески до фонду, а також де знаходитимуться його банківські рахунки (за даними ЕП мова йде про штат Делавер).

Угода має пролити світло на ще один ключовий елемент домовленостей зі США – розподіл прибутків. З публічних заяв урядовців відомо, що перші 10 років діяльності фонду усі зароблені кошти він планує реінвестувати в Україну. Наразі це лише слова чи навіть очікування української сторони, непідкріплені реальною угодою.

«Ми очікуємо, що перші 10 років прибутки та надходження фонду не розподіляються, а можуть лише інвестуватись в Україну – у нові проєкти чи відбудову. Ці умови будуть обговорюватися додатково», – повідомила Свириденко, коментуючи підписання угоди.

Україна заплатить за американську допомогу, але пізніше

Економічна угода про створення американо-українського фонду відбудови має для України військове значення. Передусім тому, що у документі прямо згадується можливість надання США нової військової допомоги – на що адміністрація нового президента все ще не наважилася.

Угода створює певне заохочення для американської сторони надавати Україні зброю, і водночас не створює яких-небудь додаткових фіскальних ризиків для Києва.

Будь-яка нова оборонна допомога збільшуватиме капітальний внесок США до фонду на оціночну вартість цієї допомоги. На практиці це означатиме, що військовою допомогою Штати «купуватимуть» акції фонду.

При цьому, надання США оборонної допомоги не означає, що Україна має автоматично вносити у фонд кошти в обсязі, еквівалентному її вартості. Просто частка США у фонді збільшуватиметься.

Як пояснив Качка, при створенні фонду Україна та США матимуть по 50% акцій класу «Б» (умовно звичайні акції). Кожна нова військова допомога Штатів конвертуватиметься в акції класу «А», які мають вищий пріоритет під час розподілу прибутків (умовно привілейовані). Тобто, коли фонд вирішить вплатити сторонам дивіденди, то спершу він повинен буде покрити дивіденди за акціями класу «А», а вже потім – класу «Б».

Іншими словами, чим більше збройної допомоги Вашингтон надаватиме Україні, тим більшою буде його частка в отриманих дивідендах від діяльності фонду.

За словами Качки, на початковому етапі США внесуть у фонд перший внесок у розмірі близько 25 млн дол. – для того, аби запустити його роботу. Надалі фонд буде поповнюватися відрахуваннями від ренти з українських надр та добровільними внесками України та США.

Скільки коштів зароблятиме фонд? Все залежатиме від нових інвестицій у видобуток мінералів та інших копалин в Україні. Адже, знову ж таки, на діючі проєкти діяльність фонду поширюватися не буде.

Самі урядовці, презентуючи депутатам угоду зі США, зазначили, що потенційні негативні наслідки для бюджету будуть мінімальними. За розрахунками Міністерства фінансів, якби угоду зі США підписали у такому вигляді у 2019 році, то внесок України від виданих з того часу нових ліцензій на видобуток надр становив би лише 3 млрд грн, переказує нардеп Ярослав Железняк.

Чи запрацює угода

Попри те, що потенційні фіскальні наслідки від підписання угоди зі США не виглядають катастрофічними, народні депутати ставляться до неї з насторогою. Передусім тому, що не знають деталей функціонування американо-українського фонду, які будуть прописуватися у додаткових угодах.

Можливо тому з подання депутатів опозиційних фракцій у тексті закону про ратифікацію з’явилося формулювання про те, що «Верховною Радою не було отримано текст Угоди про обмежене партнерство, інших угод, укладення яких обумовлено цією Угодою» і що ратифікація договору не означає автоматичного схвалення депутатами інших додаткових домовленостей.

Крім цього, як переказують ЕП співрозмовники у парламенті, депутати матимуть ще один прихований козир: ратифікацію договору можна буде спробувати скасувати, пославшись на те, що вона здійснювалася з порушенням українського законодавства.

Так, ч. 7 ст. 9 закону «Про міжнародні договори» передбачає, що у разі, якщо ратифікація будь-якого міжнародного договору передбачає зміни до українського законодавства, то такі документи голосуються одночасно. Договір зі США передбачає внесення змін до Бюджетного кодексу, проте відповідний законопроєкт Рада розгляне у кращому випадку через тиждень після ратифікації угоди, та й те – лише у першому читанні.

Для чого ж ратифіковувати угоду з таким поспіхом, скликаючи екстрене засідання Ради та нехтуючи вимогами українського законодавства? Ймовірно, тому, що така ратифікація має передусім символічне значення для США.

Адже як інакше пояснити поспіх з підписанням угоди між Україною та США саме 30 квітня – на 100-ий день президентства Трампа. Ратифікують угоду 8 травня, яке Трамп напередодні проголосив Днем перемоги США у Другій світовій війні.

«Виникає враження, що для США важливіша форма, а не суть. Вони не особливо вникають у те, про що домовилися», – переказує не під запис один з опитаних ЕП нардепів.

Він сподівається, що Трамп оцінить подарунок Україною символічної «перемоги» у вигляді ратифікованої угоди про надра і можливо це схилить мінливий настрій американського президента на користь надання оборонної підтримки Києву.

А це, своєю чергою, може наблизити і День перемоги України, що зараз виглядає набагато пріоритетніше, ніж роздуми про майбутню діяльність новоствореного фонду.