Два роки тому, після 15 років складних переговорів, відбулася історична подія – в ООН ухвалили Угоду про відкрите море (High Seas Treaty) – договір про охорону та раціональне використання біорізноманіття в ділянках океанів за межами національної юрисдикції країн.

Зібравши 110 підписів, зокрема країн Європейського Союзу, Тихоокеанського регіону та Китаю, угода запроваджує нові правові інструменти для боротьби з трьома планетарними кризами – зміною клімату, втратою біорізноманіття та забрудненням довкілля.

Україна не має виходу до океану, але участь в Угоді дозволить нам обмежити діяльність Росії (і відповідно скоротить її чималі доходи) глибоко в Арктиці, а також надасть можливість Україні сісти за стіл переговорів у рамках Конвенції з морського права, де наша держава має спори з Росією щодо прав прибережної держави в Чорному та Азовському морях.

Земні проблеми океану – не на часі?

Океани – це домівка для величезної кількості видів живого. Утім, їхній стан постійно погіршується: щорічно в океан потрапляють мільйони тонн пластикових відходів, а через глобальну зміну клімату (зокрема, через зростання середньорічної температури) зникають види, не встигнувши адаптуватися до нових умов.

Через часті циклони та шторми руйнуються екосистеми (наприклад, коралові рифи), деякі екосистеми зникають внаслідок закислення океанів (коли останні поглинають надлишковий вуглекислий газ).

Інтенсивний вилов риби, креветок, водоростей тощо, особливо в «нейтральних» водах, призводить до виснаження популяцій морських видів. Це порушує екологічний баланс. Зникнення ключових видів морських організмів може викликати ланцюгову реакцію, що вплине не лише на здоров’я океанів, але й на життя людей, залежних від рибного промислу.

За даними Міжнародної морської організації, незаконне, непідзвітне та неконтрольоване рибальство обраховується 26 млн тонн риби, що виловлюється щорічно у водах в межах національної юрисдикції та поза ними. Так, це не про виживання країни зараз, але про майбутнє, у якому нам жити.

Рішення – Угода про відкрите море

Для подолання негативного впливу на океани потрібні активні дії багатьох країн. Однак, наразі в межах відповідальності окремих держав – лише невеликий відсоток світового океану. Поза національною юрисдикцією лишається так зване відкрите море – води за межами територіальних вод і виключної економічної зони будь-якої країни. Такі води становлять майже половину поверхні планети і 64% поверхні світового океану.

Відкрите море перебуває в «спільному користуванні». Це означає, що ним користуються всі, але ніхто не відповідальний за охорону його біорізноманіття. Це питання ще десятиліття тому турбувало світову спільноту. Так виникла потреба в Глобальній угоді щодо морського біорізноманіття в районах за межами національної юрисдикції (Biodiversity in Areas Beyond National Jurisdiction – BBNJ).

Угода про відкрите море – це новий міжнародний договір, що відповідає на цей виклик і створюється в рамках Конвенції ООН з морського права (UNCLOS). Окрім охорони біорізноманіття, у договорі йдеться про: морські генетичні ресурси, морські природоохоронні зони, оцінку впливу на довкілля діяльності у відкритому морі; розбудову потенціалу та передачу морських технологій.

Для країн, які не мають виходу до океану, як-от Україна, Угода – це насамперед інструмент впливу на міжнародній арені на держави (наприклад, на РФ), які планують максимальне використання ресурсів глибокої Арктики. Наразі Угода відкрита для підписання всіма державами до 20 вересня 2025 року і набере чинності, якщо її ратифікують мінімум 60 країн. Голос України потрібен!

Чому ратифікація угоди про відкрите море потрібна Україні?

1. «Геть від Москви, дайош Європу»: підписання та ратифікація Угоди відповідає інтересам наших європейських союзників, передусім Франції, яка активно просуває Угоду на міжнародній арені і головуватиме на наступній Конференції ООН з океанів, і суперечить політичним інтересам… Росії! Країна-агресор заявила, що не ратифікує договір, і навіть намагалася заблокувати переговори. Тому для України важливо бути на «правильному боці» і в жодному разі не ігнорувати чи відмовлятися від підписання, ратифікації Угоди.

2. Підтримка глобальних екоцілей: підписання та ратифікація Угоди про відкрите море стане потужним політичним сигналом для європейських партнерів про те, що Україна, незважаючи на війну, віддана цілям у сфері захисту клімату та біорізноманіття і довкіллєвим пріоритетам Європи. Підписання Угоди відповідає меті Конвенції з біорізноманіття щодо захисту 30% океанів до 2030 року та цілям Паризької угоди, виконання яких Україна продовжує активно підтримувати. Як держава маємо зайняти чітку проєвропейську позицію, інакше залишимося в клубі незгодних на чолі з Росією.

3. Посилення впливу України на міжнародні рішення в Конвенції ООН з океанів і не тільки: вступ Угоди в дію зміцнить роль України в Конвенції з міжнародного морського права (бо Україна стане підписантом всіх трьох Угод в рамках Конвенції), що необхідно для протидії російським амбіціям у морських спорах, зокрема, диспуту щодо прав на тимчасово окуповані РФ акваторії Чорного та Азовського морів.

4. Участь в Угоді дозволить захищати свої інтереси, наприклад, від Росії, мета якої – використання відкритого моря та його ресурсів для економічного збагачення, зокрема через розробку ресурсів в Арктиці в умовах дедалі більшого звільнення акваторії від льодового покриву через зміну клімату. В умовах війни це питання надважливе, адже як держава маємо використовувати всі можливості для обмеження економічної активності Росії.

Участь в Угоді дає Україні чимало плюсів і фактично немає мінусів. Якщо Україна не долучиться до договору, у майбутньому ми втратимо можливість брати участь у формуванні міжнародної морської політики в зонах поза національною юрисдикцією, а це безпосередньо впливатиме на національні інтереси. Але й у сьогоденні, ігноруючи Угоду, ми можемо погіршити стосунки із союзниками, передусім із Францією.

Співавтор: Соф’я Садогурська, морська біологиня, експертка кліматичного відділу ГО «Екодія»