Гармонізація національного законодавства із законодавством ЄС наближає той час, коли значна частина підприємств буде зобов’язана подавати ESG-звіти (нефінансову звітність щодо екологічних, соціальних та управлінських аспектів). Проте вже зараз бізнесу доводиться проходити оцінку за ESG-критеріями, коли він звертається до фінансових установ для отримання кредиту на пільгових умовах.

Стратегія визначена

Впроваджуючи оцінку за ESG (E – Environmental, S – Social, G – Governance), Україна пристає до світового тренду. Погляд на діяльність підприємства не лише з точки зору фінансових показників набирає вагу в сучасному світі.

В Україні ведеться робота над імплементацією відповідних положень євросоюзівських директив та регламентів, але нормативна база ще розробляється. Згідно з ухваленою урядом «Стратегією запровадження підприємствами звітності із сталого розвитку», до 2030 року в Україні буде запроваджена звітність за євросоюзівським стандартом ESRS.

Проте вже зараз фінансові установи активно працюють з оцінкою за критеріями ESG, до чого їх спонукають регулятор та міжнародні партнери. До речі, Нацбанк недавно оприлюднив для обговорення проєкт «Білої книги з управління екологічними, соціальними та управлінськими ризиками у фінансовому секторі».

Головний дефіцит

На круглих столах, присвячених запровадженню ESG, можна почути, що суттєвим викликом є брак кваліфікованих ESG-фахівців. Хоча, якщо розібратися, то значна частина їхніх функцій може бути автоматизована. Левова частка їхньої роботи – це збір і систематизація значного обсягу інформації про підприємство.

Відповідно, тут дуже допоможуть ІТ-рішення. Проте ІТ-рішення у своїй основі повинні мати вихідну інформацію: ті ключові набори даних, з яких потім розраховуються індикатори, показники та оцінки відповідності. Ба більше, без якісної вихідної інформації ESG взагалі перетворюється на фікцію.

Якщо інформацію, яку надає підприємство, неможливо верифікувати за допомогою незалежних джерел, то це залишає можливості для маніпуляції даними та «грінвошингу» (наприклад, підприємство, яке суттєво шкодить довкіллю, звітує лише про сонячну панель на даху головного офісу, тоді як звіти про вплив на довкілля чи акти перевірок Державної екологічної інспекції не аналізуються).

Отже, лише наявність достовірних, перевірених історичних та актуальних даних, а також безперешкодний доступ до них є обов’язковою умовою, без дотримання якої сутність ESG втрачається. То як у нас справи з такими даними?

На «Е» починається

Як творці екологічної системи SaveEcoBot ми сім років займаємося збором та систематизацією екологічної інформації (тобто компоненти «Е» для ESG-оцінювання). Тому нам добре відомо що коїться з доступом до екоданих.

За чинним законодавством, екологічна інформація не підлягає обмеженню навіть під час дії воєнного стану. Вона захищена Конституцією (стаття 50) та Орхуською конвенцією. Її особливий статус зазначений у законах «Про інформацію» та «Про охорону навколишнього природного середовища». Доступ до екологічної інформації може бути обмежений лише тоді, якщо вона містить дані про місце розташування військових об’єктів (стаття 13 закону «Про інформацію»).

Більше ніяких винятків! Так каже закон. А що на практиці? Постанова уряду №835 від 21 жовтня 2015 року чітко визначає набори даних, які мають публікуватися на Єдиному державному вебпорталі відкритих даних. На жаль, ця постанова не виконувалася розпорядниками даних в повному обсязі ніколи, а після початку великої війни частина оприлюднених даних перестала публікуватися. Якісь дані потім знову з’явилися (зокрема завдяки нашій активній адвокації), але не всі.

Проведений нами моніторинг показав, що в кінці жовтня 2024 року з 209 наборів екологічних відкритих даних належним чином публікувалися 79 наборів, тобто 38%. Серед відсутніх у публічному доступі – інформація про сплату екологічних податків, дуже важливий індикатор для оцінки екологічного профілю підприємства.

Інформаційний блекаут

Не краща ситуація з реєстрами – важливим джерелом інформації для ESG.

Деякі реєстри закривали після початку великої війни (наприклад, реєстр оцінки впливу на довкілля). Деякі дані втрачалися після хакерських атак (наприклад, статус електронного реєстру декларацій про відходи за 2016-2022 роки невідомий після масштабної кібератаки в січні 2022 року). Потім деякі з цих реєстрів «перезапускали», але в них чомусь були відсутні документи за попередні періоди.

Тобто певний масив документів зник з публічного доступу. Чи збереглися ці документи? Коли до них буде відновлений доступ? За нинішнього дефіциту кадрів у держструктурах, а іноді – і через втрату інституційної пам’яті, сказати важко.

Агресор намагався занурити Україну в енергетичний блекаут. Ситуацію з доступом до екологічних даних можна назвати блекаутом інформаційним. Як не прикро, інформаційний блекаут триває, що суттєво ускладнює оцінювання підприємств в екологічному аспекті (компонент «Е»), яке і без того складне та багаторівневе.

Аварійне живлення

На щастя, є незалежні проєкти, які збирали, структурували і зберігали екологічну інформацію. Так, у системі SaveEcoBot зберігаються вчасно завантажені документи, зокрема ще з попередніх версій реєстрів, що суттєво спрощує аналіз підприємств у ретроспективі для громадян, контрагентів та фінансових установ.

Вони будуть допоміжними у випадках, коли ніяких інших можливостей швидкого доступу до таких документів не залишилося. Тож наразі система SaveEcoBot є, мабуть, найбільшим джерелом структурованої екологічної інформації в Україні.

Варто відзначити намагання законотворців врегулювати питання безперешкодного доступу до публічних даних в умовах воєнного стану, але інколи правильні цілі перетворюються на законодавчого Франкенштейна. Прикладом тому є скандальний законопроєкт №11533 (щодо доступу до даних ЄДР, ДРРП, ДЗК, УКРНОІВІ). Однак користувачі публічної інформації та відкритих даних в Україні згуртовані, а вимоги Євросоюзу доволі буквальні, тому прагнення ускладнити і без того важкий доступ до інформації мають залишитися лише прагненнями.

Співавтор – Павло Ткаченко, керівник IT-напрямку ГО SaveDnipro