Історія циклічна. Минуло трохи більше року з моменту, коли ми вперше розповіли про проблеми деревообробників Вінниччини на митниці. Тоді штучне блокування експорту деревини змусило підприємства звернутися до суду.

Аргументація митників суто формальна: класифікація обрізної дошки начебто не відповідає коду, а отже – заборона. Компанії йдуть до суду, справа отримує публічний розголос, галузь вимагає пояснень.

Весна 2025-го. Усе знову

Цього разу митниця взялася за експорт ясеня. Формально – претензії до відповідності ДСТУ. Неофіційно – повне блокування відвантаження, затримки, бюрократичні причіпки. Інспектори міряють кожен міліметр деревини, шукають відхилення в ширині, товщині та вологості.

Здається, проблема не в деревині, а в ставленні до бізнесу. Це не поодинокий випадок, скаржаться й інші експортери деревини. Митниця виступає не як сервіс, а як бар’єр. Замість сприяння чесному бізнесу створює для нього штучні перепони.

Контроль чи тиск?

Формально митниця виконує свою функцію, але перевірки, що перетворюються на саботаж, – це не контроль, а тиск, про що не раз наголошувала наша асоціація.

Така поведінка стає схожою на упереджене ставлення митниці до деревообробного бізнесу. У відповідь Асоціація деревообробних підприємств України та «Маніфест 42» долучилися до розробки законодавчих ініціатив.

Їх мета – обмежити свавілля, встановивши чіткі межі контролю і захистивши бізнес від безпідставних обшуків, вилучення документів і блокування діяльності. Анонімне опитування серед підприємств показало: зловживання контролем – не виняток, а норма, особливо на регіональному рівні, де досі діє «ручний режим» впливу.

«Ліси України» – нова мішень старої системи

На фоні тиску на бізнес дедалі більш очевидним стає інший фронт протистояння: державне підприємство «Ліси України». Під керівництвом Юрія Болоховця команда взяла курс на зміну філософії управління лісовими ресурсами.

Серед ключових змін – впровадження електронних торгів замість ручного розподілу деревини, регулярна публічна звітність, інвестиції в технічне оновлення, жорсткі обмеження для корупційних практик.

Проте ці досягнення стали причиною нової хвилі тиску та інформаційних атак. У медіа з’являються анонімні «розслідування», спроби дискредитувати керівництво, зокрема самого Болоховця. Цей процес має всі ознаки цілеспрямованої кампанії.

Отже, випадок з вінницькими підприємствами – не виняток, а тривожний сигнал. Тиск на деревообробників, що маскується під перевірки і контроль, демонструє: стара система не готова до змін і чіпляється за будь-який шанс зберегти вплив.

Попри відкритість, прозорість і дотримання стандартів, бізнес опиняється в ситуації, де успіх залежить не від якості продукції, а від «тлумачення» інспектора. Парадокс у тому, що навіть державне підприємство, яке впроваджує реальні реформи, як-от ДП «Ліси України», стає мішенню для тиску.