Рухаючись до епіцентру переговорів про замороження війни, Москва ретельно маскує свої слабкості. Вони стосуються як втрат живої сили та військової техніки, так і падіння підтримки війни населенням. Проте чи не найбільших втрат зазнала російська економіка.

Воєнна економіка діє за своїми правилами: з’являється масштабне і непродуктивне фронтове споживання. Воно поглинає величезні обсяги ресурсів, які за нормальних обставин можна було спрямувати на виробництво корисних для громадян товарів. Цивільне виробництво приноситься в жертву військовому.

Ба більше, фронтовий попит хтось має оплатити. Спочатку за нього платить держава, проте коли війна затягується, цей тягар лягає на населення. Він легший, якщо існують зовнішні джерела економічної допомоги, і важчий, якщо така допомога відсутня. Росія має справу саме з другим варіантом розвитку подій.

Ціна війни

Військові видатки Росії у 2024 році зросли майже втричі, якщо порівнювати з 2021-м: з 5,9 трлн руб. до 16,2 трлн руб. Три роки великої війни коштували агресору 37 трлн руб. – на 21 трлн руб. або близько 260 млрд дол. більше, ніж попередні три роки.

У 2024 році військові видатки становили 40% видатків федерального бюджету РФ та близько 8% від ВВП країни. Такими високими вони були і в останні роки існування Радянського Союзу, коли він змагався із США в «гонці озброєнь», яку так і не зміг економічно виграти.

Б’ють по російській економіці і наслідки санкцій. Найбільш очевидні – замороження російських резервів та обмеження на продаж золота. У лютому 2022 року золотовалютні резерви Росії становили 631 млрд дол. Наразі агресор має доступ лише до 86 млрд дол.: близько 300 млрд дол. та 28 млрд дол. в МВФ заморозили країни Заходу, а можливості продавати золото (196 млрд дол.) обмежені.

Звідки гроші на війну

Основне джерело доходів Росії – експорт енергоресурсів. Саме він є ключовим джерелом фінансування військових дій. Крім цього, російський уряд використовує кошти з Фонду національного добробуту (ФНБ) та грошову емісію. Золотовалютні резерви агресора, які зберігаються за кордоном, наразі для цих цілей недоступні.

До початку великої війни експорт нафти та нафтопродуктів щорічно генерував 170-210 млрд дол. валютних надходжень, що становило близько 40% усього російського експорту. У 2024 році цей показник становив 195 млрд дол., що відповідає довоєнному рівню, хоча і нижче рекордних результатів 2022 року (230 млрд дол.). У 2025 році доходи від продажу нафти та нафтопродуктів можуть скоротитися до 140-150 млрд дол. через падіння цін на нафту.

Вочевидь, Росія готувалася до війни, тому до травня 2022 року встигла накопичити в ФНБ близько 148 млрд дол. завдяки додатковим надходженням від експорту нафтопродуктів через високі світові ціни. На початку 2025 року у фонді залишилися лише 35 млрд дол.: 164 млрд юанів та 179 тонн підсанкційного золота.

Якби гроші з ФНБ вибирали з таким темпом, як у 2022-2023 роках, то він мав би повністю закінчитися вже наприкінці 2024 року. Проте в Росії вирішили його не вичерпувати, а покрити частину дефіциту бюджету за допомогою емісії.

Інтенсивність емісії чи «друку грошей» у Росії значно зросла. Обсяг грошової маси (широкий грошовий агрегат М2Х) протягом 2022-2024 років збільшився з 83 трлн руб. до 131 трлн руб. або на 63%. Це значно вище, ніж у попередній аналогічний період до війни (+36%).

У мирний час «друк» грошей відбувається одночасно з ростом економіки для обслуговування створеної доданої вартості. Проте в Росії навіть офіційні дані показують помірне зростання ВВП, тоді як ріст грошової маси в рази більший.

За допомогою емісії Росія фінансує військові видатки. Більшість цих коштів осідає в населення, яке працює у сферах, пов’язаних з війною: робітників підприємств ВПК та військовослужбовців.

Проте достатньої пропозиції товарів для «зв’язування» цих коштів в економіці немає. Передусім – через скорочення внутрішнього виробництва, викликаного згортанням діяльності західних компаній. Зростання імпорту китайських товарів ускладнюється західними санкціями, які збільшують ціну та час доставки.

Усе це призводить до інфляції, яка, за офіційними даними, становить 0,2-0,3% на тиждень або 10-12% на рік. Проте в реальності вона може становити всі 25-28% на рік, на що вказують як альтернативні дослідження, так і облікова ставка російського центробанку на рівні 21% річних: немає сенсу робити її такою високою, якби офіційні дані щодо рівня інфляції відповідали дійсності.

Фактично Росія веде війну проти України за моделлю найманства: контрактник отримує близько 5 млн руб. на рік, з яких 1-2 млн руб. – «підйомні», а зарплата становить 250-300 тис. руб. на місяць. Це значно більше, ніж у цивільному секторі, де, наприклад, лікарі та вчителі отримують 35-50 тис. руб. на місяць.

Таке соціальне розшарування в рівні доходів і порушення балансу попиту та пропозиції вказують на серйозні тріщини в російській економіці. Причина одна: високі військові видатки на тлі скорочення неемісійних джерел фінансування війни.

Відмінність початку війни і теперішньої реальності

У Росії вже нема тих джерел фінансування війни, які вона мала на початку повномасштабного вторгнення. ФНБ «обмілів» до 35 млрд дол., а доходи від експорту нафти скоротилися. У квітні ціна бареля російської нафти Urals була на 17 дол. нижчою, ніж рік тому. Через це експортні надходження скоротяться на 40-50 млрд дол.

Навіть російське Мінекономіки визнало, що цьогоріч барель нафти коштуватиме 56 дол. проти попереднього прогнозу, на якому зверстали бюджет, – 69,5 дол.

Попри це, РФ має нарощувати військові видатки, аби досягти своїх мілітарних цілей у війні в Україні. Зокрема – фінансувати виробництво нової техніки, оскільки запаси старої вже знищені. Цьогоріч ці видатки можуть сягнути 20 трлн руб.: 16,5 трлн руб. офіційно закладені до бюджету, проте, враховуючи тенденцію попередніх років, цей план, імовірно, перевиконають.

У такій складній ситуації російський уряд вдається до емісії. Наразі Центробанк РФ перейшов на щотижневі операції РЕПО, фактично здійснюючи цільову емісію коштів комерційним банкам для придбання урядових облігацій. Це створюватиме подальший інфляційний тиск.

Справжнім порятунком могло б стати зниження видатків на війну або отримання фінансування із зовнішніх джерел. Однак все це вимагає зупинки активної фази бойових дій. Зокрема, у такому разі Росія спробує послабити тиск санкцій, аби отримати додаткові доходи від експорту нафти.

Звісно, усе може змінити «феномен Трампа», зокрема його бажання переглянути поточний санкційний режим. Проте в поточних умовах це буде сприйматися як підігравання агресору, а точніше – як його порятунок. Поки ж цього не сталося, час грає проти економіки Кремля, а відтак уже влітку економічна ситуація в Росії погіршиться ще сильніше.