Після багатьох років, багатьох зламаних списів і різних думок днями комітет Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій схвалив законопроєкт «Про професійну освіту» як основний для подальшого опрацювання.

Розглядалися три проєкти з однаковими назвами і майже однаковими текстами, але підтриманий як базовий законопроєкт №13107. Чому ця подія знакова?

По-перше, чинний закон «Про професійну (професійно-технічну) освіту» був ухвалений у 1998 році. Попри численні зміни та доповнення, він не вписується в парадигму сучасних законів, які регулюють сферу освіти, передусім закону «Про загальну середню освіту» – він з 2027 року вводить старшу профільну школу.

По-друге, є суспільне розуміння, яке поділяє бізнес: без випускників ефективної професійної освіти Україні не впоратися з відновленням економіки після війни.

Хтось сподівається на мігрантів, які нібито врятують нашу економіку, але експерти говорять про необхідність використання передусім наявних трудових ресурсів. Найбільш перспективними виглядають випускники системи професійної освіти. Їх не можна розглядати у відриві від роботодавців, які теж зацікавлені в сталому розвитку системи професійної освіти і кваліфікованого та мотивованого персоналу.

Поставмо собі питання: наскільки бізнесу буде легше співпрацювати із закладами професійної освіти після ухвалення нового закону про професійну освіту?

На додаток до аналізу переваг та недоліків усіх трьох законопроєктів, зробленого напередодні засідання парламентського комітету з питань освіти, науки та інновацій, хочу поділитися кількома спостереженнями щодо цього законопроєкту.

З мого досвіду багаторічного спілкування з представниками різного бізнесу, переважно малого та середнього, можу зробити висновок, що найбільше в співпраці з професійною освітою бізнес цікавлять такі питання:

– відповідність освітньої програми потребам роботодавця;

– організація корисної для закладу освіти та роботодавця виробничої практики, яка б сприяла працевлаштуванню на це підприємство;

– можливість бізнесу інвестувати в систему професійної освіти;

– участь в управлінні закладом освіти.

Чи знайдемо ми відповіді на ці питання і чи будуть вони відповідати очікуванням?

Як роботодавець може дізнатися, що заклад дає потрібні знання та вміння?

У законопроєкті №13107 передбачено, що роботодавці «залучаються» до розробки освітніх програм. Достатньо туманне положення. Кого залучають? Як залучають? Мотивація «залучення» незрозуміла. Роботодавці зараз розробляють професійні стандарти для системи освіти, але чи це мають на увазі автори законопроєкту?

Тепер про практичну підготовку. Зазвичай у більшості роботодавців непросте ставлення до практики і практикантів. З одного боку, це корисна справа – вклад у підготовку майбутніх працівників. З іншого – це головний біль, відповідальність за безпеку практикантів, оформлення праці неповнолітніх, не зовсім зрозумілий механізм оплати праці. І чи повернуться потім ці практиканти на підприємство?

Наскільки комфортно роботодавцю долучатися до проходження практики? Зазвичай – не дуже. Проблем багато, а на виході далеко не завжди практиканти залишаються працювати. Такі випадки радше винятки, ніж правило.

Отже, що пропонується роботодавцю як стимул? Небагато, якщо чесно. Єдина новація – заміна оплати праці практикантів закладу освіти (що багато роботодавців просто не розуміють), на винагороду, яка не має настільки великого податкового навантаження, як зарплата. Ця винагорода може сплачуватися практиканту.

Що натомість? Договірне оформлення практики й обов’язок роботодавця забезпечити умови праці практикантів відповідно до вимог законодавства про охорону праці, безпеку життєдіяльності та виробничу санітарію.

Бізнесу дають (не)можливість інвестувати в систему професійної освіти. Стаття 64 законопроєкту чітко і сміливо зазначає: заклад професійної освіти має право отримувати кошти, матеріальні цінності, нерухоме та рухоме майно від юридичних осіб приватного права, фізосіб і благодійних організацій як благодійну допомогу.

Податкове законодавство містить кілька норм щодо передавання майна на умовах благодійної допомоги, але ніде не сказано, що підприємство звільняється від оподаткування і це не розглядається як ухилення від сплати податку.

Новий закон – це чудова можливість внести ясність у це питання і суттєво полегшити життя бізнесу, якщо він захоче передати обладнання закладу для навчання або зробити іншу інвестицію. На жаль, законопроєкт такої ясності не передбачає і відповідних змін до Податкового кодексу не пропонує.

Цікава ситуація з можливостями роботодавців брати участь в управлінні закладом професійної освіти. Законопроєкт пропонує механізм наглядової ради, до якої мають входити роботодавці – не менше половини від загального складу. Ніби добре, але, аналізуючи права, обов’язки та повноваження наглядової ради, виникає думка, що автори проєкту хотіли як краще, та в них не вийшло.

Чому? Тому що 27 позицій, які визначають діяльність наглядової ради, включають широкий спектр повноважень: від затвердження звіту керівника та стратегії розвитку закладу до погодження освітніх програм та зміни освітнього процесу.

Мені важко уявити наглядову раду, яка збирається понад два рази на рік і має на порядку денному 27 питань. Тим більше, що окремі повноваження наглядової ради входять у протиріччя з автономією закладу професійної освіти.

Проєкт нового закону про професійну освіту, безперечно, важливий і знаковий для бізнесу. Є позитивні новації, але основні елементи щоденної співпраці бізнесу і закладів професійної освіти документ не змінює. Не змінює з 1998 року, коли про партнерські відносини і співпрацю між освітою та ринком праці ще не звикли чути.

Залишається сподіватися на прогресивність авторів законопроєкту, їх готовність чути і змінювати підходи до побудови нової системи відносин закладів професійної освіти і роботодавців. Тільки так ми зробимо свій внесок у її майбутній розвиток.