Україна готується до вступу в ЄС, а це означає повну синхронізацію законодавства з євросоюзівськими нормами. Одним із перших і найважливіших кроків стане трансформація публічних закупівель. Чому ця сфера опинилася в центрі уваги?

Публічні закупівлі – справжній детектор ефективності державного управління. Вони дають змогу простежити, наскільки раціонально витрачаються бюджетні кошти, чи є чесна конкуренція на ринку і як працюють антикорупційні механізми.

Крім того, закупівлі – одна з найбільш уразливих до корупції сфер. Через непрозорість процесів можуть втрачатися 10-30% бюджету.

Брюссель це прекрасно розуміє і наполягає, щоб країни-кандидати мали відкриту, чесну та конкурентну систему. Крім того, ЄС інвестує мільярди євро в майбутнє України в межах програми Ukraine Facility. Цілком логічно, що європейці хочуть бути впевненими: ці кошти будуть використані максимально ефективно.

Отже, трансформація публічних закупівель – це перший тест на готовність України грати за правилами ЄС. Але ось питання: чи зразкова євросоюзівська система?

Ложка дьогтю в бочці меду

На перший погляд, євросоюзівські закупівлі можуть здаватися ідеальними. Проте на практиці доступ до багатьох даних обмежений. Через це важко зрозуміти, хто отримує контракти. Якщо заглибитися в деталі, ситуація стає цікавішою. Наприклад, Європейський суд аудиторів провів дослідження трансформації публічних закупівель за десять років і цифри говорять самі за себе.

Конкуренція зменшилася: частка тендерів з одним постачальником зросла з 23,5% у 2011 році до 41,8% у 2021 році. Кількість учасників у тендерах упала з 5,7 до 3,2 компанії на закупівлю. Транскордонні закупівлі майже не працюють: лише 5% контрактів укладаються між компаніями з різних країн Євросоюзу.

Процеси стали довшими: середня тривалість закупівель збільшилася з 62 до 96 днів. Для нашого е-каталогу Prozorro Market, де державні замовники можуть придбати все необхідне всього за дев’ять днів, це виглядає як справжній нонсенс.

Цей приклад демонструє, що ідеальної моделі немає. Навіть у, здавалося б, зразкових системах завжди є простір для вдосконалення. Утім, євросоюзівський досвід дає важливі орієнтири: що працює добре, а що варто зробити інакше.

Євросоюзівські best practices

Лідером з цифровізації традиційно вважається Естонія. Тут увесь процес відбувається онлайн: від оголошення тендера до підписання договору. Це економить час і мінімізує ризики корупції, бо зменшує вплив людського фактора.

Ще один ефективний підхід – централізація закупівель, яку активно розвивають Швеція та Австрія. Там працюють спеціальні організації, що беруть на себе більшість державних закупівель. Вони встановлюють єдині правила, об’єднують потреби та забезпечують вигідніші умови завдяки великим контрактам.

Яких кроків очікують від України

Наші правила вже частково відповідають євросоюзівським директивам, але гармонізацію законодавства потрібно продовжувати. Попри війну, Україна зберігає прозорість і конкурентність закупівель. Ми очікуємо ухвалення законопроєкту №11520, який запровадить нові процедури, адаптовані до стандартів ЄС.

Одним із ключових нововведень стануть динамічні системи закупівель (ДСЗ). Цей механізм спростить регулярні закупівлі. Система міститиме готове технічне завдання, а постачальники зможуть кваліфікуватися та приєднатися до торгів у будь-який час. Крім того, ДСЗ дозволить купувати не лише товари, а й послуги.

Також у планах – впровадження інноваційного партнерства. Це підхід, коли держава укладає договір для розробки унікального продукту, послуги чи роботи, а потім купує його. Механізм може використовуватися, коли стандартні рішення не задовольняють потреби і необхідні справжні інновації.

Законопроєкт №11520 допоможе перейти від системи, де вибір кращої пропозиції базується лише на найнижчій ціні, до моделі, яка враховує найкраще співвідношення «ціна – якість». Це дозволить замовникам оцінювати не лише вартість, а й життєвий цикл продукції, екологічні та соціальні характеристики. Чимало країн Європи уже багато років застосовують цей підхід.

У ЄС діє European Green Deal – стратегія зменшення вуглецевих викидів та кліматичної нейтральності до 2050 року. «Зелений» курс впливає на закупівлі: дедалі більше тендерів містять вимоги щодо екологічності, енергоефективності та стійкого виробництва. Крім того, директиви ЄС інтегрують принципи гендерної рівності та соціальної відповідальності, що створює нові вимоги до бізнесу.

Утім, застосування нецінових критеріїв може створити простір для суб’єктивності та зловживань. Уявіть, що, оголошуючи закупівлю, скажімо, молока, замовник встановить такі умови: 50% оцінки буде нараховано за цінову пропозицію, 20% – за середній вік працівників компанії, 30% – за гендерний баланс, 10% – за екологічність. Як ці показники можуть об’єктивно відображати якість продукції?

Саме тому важливо заздалегідь затвердити чіткий порядок застосування критеріїв оцінки тендерних пропозицій. Це допоможе замовникам використовувати нецінові критерії більш ефективно, уникаючи дискримінаційних вимог.

Що може стати найбільшим викликом

Одне з найскладніших питань у переговорах з ЄС – локалізація. В Україні активно впроваджується програма президента «Зроблено в Україні», програма національного кешбеку та інші ініціативи, що стимулюють витрати всередині країни. Логіка розуміла: якщо є можливість купувати українські товари, то варто це робити, адже кошти залишаться в економіці, підуть на зарплати і податки.

Проте цей підхід суперечить принципам Єдиного економічного простору ЄС, де суворо дотримуються вимог рівного доступу до державних контрактів. ЄС прагне забезпечити вільну торгівлю, завдяки чому, наприклад, польські компанії можуть легко отримувати державні замовлення в Чехії, а німецькі – у Франції.

Під ці принципи налаштовані й закупівельні директиви: вони вирівнюють правила для всіх учасників ринку. Європейська комісія наполягає, щоб Україна відмовилася від обмежень для іноземних постачальників. ЄС розглядає це як економічну можливість для своїх компаній, особливо будівельних. Коли відбудова України набере обертів, євросоюзівський бізнес захоче брати в цьому активну участь і повертати частину інвестованих коштів у власну економіку.

Що ми можемо запропонувати ЄС

Українська система вже випереджає деякі євросоюзівські за прозорістю, уніфікацією та цифровізацією. Навіть під час війни ми зберігаємо високі стандарти й удосконалюємо процеси. Несподівано велика війна стала каталізатором змін.

Спочатку уряд дозволив витрачати кошти без суворих обмежень, але згодом стало очевидно, що така система не може існувати довгостроково. Повернення до старих бюрократичних процедур теж не було виходом – закупівля продуктів могла тривати до 40 днів, що зовсім не відповідало воєнним реаліям.

Відповіддю стало розширення Prozorro Market. Це маркетплейс, який дозволяє державним замовникам закуповувати стандартизовані товари: харчові продукти, офісне обладнання, товари для оборони, шкільні автобуси, електроенергію. Система містить перевірених постачальників, готову тендерну документацію та шаблони договорів. Завдяки цьому процедура може тривати до дев’яти днів.

З початку 2025 року завдяки Prozorro Market держава зекономила 3 млрд грн. Автоматизація та висока конкуренція серед постачальників роблять процеси швидкими та ефективними. Головне – це довіра, що формується через прозорість та чесні правила. Цей успішний кейс ми можемо запропонувати ЄС, адже там активно шукають способи вдосконалення закупівельного законодавства.

Замість висновку

Українська система публічних закупівель ефективно функціонує та прозоро забезпечує потреби держави. Це не означає, що вона досконала. Попереду на нас чекає масштабний процес гармонізації законодавства з євросоюзівськими нормами. Ми повинні автоматизувати всі етапи закупівель, впроваджувати інноваційні механізми та орієнтуватися на найкращі євросоюзівські практики.

Публічні закупівлі стануть нашим тестом на зрілість. Вони можуть стати історією успіху або залишитися зоною ризику. Вибір за нами.