Хотів би повернутись до дискусії щодо відновлення кредитування, аби бути певним, що ми всі – НБУ як банківський регулятор, Мінфін як акціонер державних банків, профільний комітет ВРУ як основний законодавець, та всі інші органи, відповідальні за цей напрям – як кажуть перебуваємо «на одній сторінці», не маємо зайвих ілюзій, не займаємось самонавіюванням та однаково розуміємо поточний стан справ у цій сфері.

Отже, почнемо з головного. Кредитування економіки відновлюється. Ця позитивна тенденція спостерігається із середини 2023 року, але у 2024 році нарощування обсягів кредитування прискорилось більш помітно, при цьому чисті гривневі кредити населенню зростали удвічі швидше, ніж бізнесу.

За даними Національного банку, за 2024 рік:

• валові кредити суб’єктам господарювання збільшились на 8,5%, населенню – на 23,2%, в тому числі у гривні збільшились відповідно на 9,8% і 24,9%;

• чисті кредити суб’єктам господарювання (скориговані на відрахування у резерви) збільшились на 15,3%, населенню – на 39,3%, в тому числі у гривні відповідно на 20,6% і 39,9%.

Здавалося б можна тільки порадіти такій динаміці, однак за нею ховається той факт, що зростання обсягів кредитування відбувається із дуже і дуже низької бази.

Факт перший – кредитування національної економіки як частка ВВП продовжує скорочуватись. Рівень проникнення кредитів резидентам (бізнесу та населенню) суттєво впав до великої війни, а після її початку скоротився до ще більш низького рівня.

За даними НБУ, частка валових/чистих кредитів бізнесу до ВВП у 2019 році становила 20,7%/10,4%, у 2020 – 17,7%/10,2%, 2021 – 14,6%/9,9%, 2022 – 15,3%/10,1%, 2023 – 11,8%/7,7%, 2024 – 11%/7,6%. Тобто за останні шість років показник валових кредитів суб’єктам господарювання як частка ВВП скоротився удвічі, і продовжує зменшуватись щороку, де 2024 рік не є виключенням.

Факт другий – ситуація із роздрібним кредитуванням є кращою. Там принаймні у 2024 році рівень проникнення кредитів до ВВП був вищим, ніж у 2023-му. Але у порівнянні з останнім роком до великої війни маємо просідання. Валові/чисті кредити населенню до ВВП у 2021 році складали 4,5/4%, тоді як у 2024 році – 3,6/2,9%.

Факт третій – низький рівень проникнення кредитів виступив певним буфером, мінімізувавши негативні наслідки для банківської системи із початком війни. Утім на даному етапі це стримує економічне відновлення, тим паче з врахуванням існуючих вад залучення фінансування реального сектору через інші канали (фондовий ринок, корпоративні облігації, зовнішнє комерційне фінансування тощо).

За даними Світового банку, обсяг внутрішнього кредиту приватному сектору (всі фінансові ресурси приватному сектору, які надаються НБУ, банками, небанківськими установами тощо) за підсумками 2023 року оцінювався у 23,3% ВВП. Для порівняння у Польщі 34,8% ВВП, Угорщині – 33%, Литві – 35,2%, Чехії – 49,8%, Словаччині – 61,8% (співставний з Україною низький рівень проникнення внутрішнього кредитування спостерігався у Румунії – 23% ВВП). Це свідчить про недостатній рівень розвитку фінансового посередництва в країні.

Четвертий факт – частка кредитів у активах банківського сектору є меншою, ніж на початок війни. Це ще один вимір низької бази, з якої відбувається відновлення кредитування. За даними НБУ, на кінець 2024 року частка кредитів суб’єктів господарювання і фізичних осіб у чистих активах банківського сектору становила 23,7% (в тому числі корпоративні кредити – 17,2%). Тоді як на кінець 2021 року ця частка була помітно більшою – 36,1% (26,3%).

При нагоді слід зазначити, що за цей самий період частка чистих активів банків в ОВДП скоротилась з 28,6% до 27,9%, тоді як частка депозитних сертифікатів збільшилась із 10,4% до 16%, а коштів у НБУ та інших банках (насамперед, через збільшення норм обов’язкового резервування) – збільшилась із 13% до 20,4%.

П’ятий факт – спостерігаються суттєві диспропорції у відновленні кредитування за секторами економіки. За основними видами економічної діяльності у відносному вимірі найбільше зросли гривневі кредити суб’єктам господарювання у добувній промисловості (плюс 90% з кінця лютого 2022 по кінець січня 2025), сільському господарстві (на 44,4%), у переробній промисловості (на 40,1%), тоді як у ПЕК зросли на 14,2%, торгівлі – майже не змінились (на 2,3%).

Є низка секторів, де гривневе кредитування суттєво звузилось із початком війни. Зокрема, у будівництві гривневий кредитний портфель скоротився на 20,2%, транспорті – на 18,1%, ITC – на 87,9%.

Отже, попри позитивні тенденції, наявні темпи розширення кредитування навряд чи можна вважати задовільними, і такими що відповідають потребам відновлення національної економіки.

Відновлення кредитування стримується низкою факторів. Насамперед, самою війною, яка породжує невизначеність як для позичальників, так і кредиторів, пригнічуючи інвестиційну активність, стримуючи «апетит до ризику» і мотивуючи більш жорсткі стандарти кредитування.

Друга причина – повільне і нерівномірне відновлення економічної активності, що впливає на фінансовий стан позичальників.

Третя – наявність висококонцентрованих за структурою власності галузей економіки (ГМК, транспорт, частково машинобудування, енергетика) з історично низьким рівнем проникнення банківських кредитів та фінансуванням переважно за рахунок внутрішньо-групових/зовнішніх позик.

Значним обсягом непрацюючих кредитів (NPL), що хоч і має тенденцію до зменшення, залишається на високому рівні, насамперед щодо кредитів бізнесу. На початок 2025 року частка NPL становила 30,3% від всього кредитного портфелю (39% за кредитами бізнесу), тоді як до повномасштабної війни 26,6% (31,5%) відповідно. З початку повномасштабної війни обсяг NPL збільшився на 88,1 млрд. грн. При цьому 80,9% цього приросту припадає на державні банки.

Четверта причина – високі процентні ставки за новими кредитами. Останні знизились від пікових значень в середині 2023 року, але залишаються обтяжливими для позичальників, в т.ч. із урахуванням нового циклу підвищення облікової ставки НБУ. Так, у січні 2025 року ставки за новими кредитами (у гривні за корпоративними кредитами, без овердрафту) становили 16,6% (+2,1 в.п. до грудня 2024 року).

Остання причина – неефективний менеджмент програми «5-7-9» з боку Фонду розвитку підприємництва (ФРП). За даними НБУ, на кінець 2024 року заборгованість за програмою (компенсацією відсотків із держбюджету перед комерційними банками) оцінювалась у 10 млрд грн.

Водночас, на кінець 2024 року частка гривневих субсидованих кредитів бізнесу за програмою «5-7-9» скоротилась до 33,7% у валовому портфелі.

З огляду на потреби відновлення економіки, високу операційну ефективність і прибутковість банківського сектору, нарощування банківського кредитування має отримати значно більший імпульс і увагу з боку держави.

На моє переконання, основні зусилля найближчим часом мають бути сконцентровані навколо:

Подальшого розвитку і нарощування програм спеціалізованого субсидованого кредитування (ОПК, енергетика, переробка), кредитної підтримки МСБ на територіях, які були де-окуповані, та/або залишаються наближені до лінії (зони) бойових дій, підтримки ВПО, відбудови знешкодженого житла/ інфраструктури.

Це може бути досягнуто за рахунок розширення кредитування пріоритетних сфер державними банками, завершення трансформації Фонду розвитку підприємництва в Національну установу розвитку як банку із спеціалізованим мандатом на післявоєнну відбудову (відповідний законопроєкт прийнято у першому читанні), збільшення залучення іноземних фінансових установ у відновлення економіки (надання гарантій українським банкам, виділення безпосереднього фінансування виробникам, насамперед ОПК), розвитку фінансових інструментів, які підтримуватимуть кредитування (страхування військових ризиків, торгового факторингу, фінансового лізінгу тощо).

Не менш важливим залишається активізація розчистки банківських балансів від непрацюючих кредитів, в т.ч. але не виключно за рахунок зміни підходів до реструктуризації такої заборгованості з метою її пришвидшення, розвитку ринку інфраструктури NPL, удосконалення процедур банкрутства тощо.

Зараз ми стоїмо на порозі можливості досягнення 30-денного перемир’я, що може стати першим кроком до встановлення стійкого миру в Україні і початку системної відбудови України. Для післявоєнної реконструкції необхідно мати три ключові елементи.

Перший – план (нагадаю перший план із майже тисячею інвестиційних проєктів був підготовлений Нацрадою із відновлення майже три роки назад під першу донорську конференцію у Лугано, попри певні зміни він залишається актуальним).

Другий – фінансування (всі доступні внутрішні і зовнішні ресурси – внутрішні заощадження, ПІІ, портфельні інвестиції, пільгове зовнішнє офіційне фінансування, заморожені/конфісковані російські активи тощо; три роки назад ми оцінювали мінімальну потребу у фінансуванні відновлення у сумі 750 млрд дол, що також залишається актуальною),

Третій – ефективні механізми розподілу такого фінансування (від угоди про мінерали із США до інших інституційних механізмів, що вже діють, зокрема Ukraine Facility, та очевидно мають бути посилені ключовими партнерами як частина післявоєнних гарантій).

У рамках цього порядку денного, поглиблення кредитування (як частки % ВВП), нарощування його здорової частини, розширення інструментів фінансування, розвиток нових інституційних механізмів, зокрема Національної установи розвитку, яка має отримати спеціальний мандат на фінансування відбудови (за аналогією із німецькою KfW), є важливою частиною плану подолання наслідків повномасштабної війни і післявоєнної економічної реконструкції країни.