В умовах війни, глобальної конкуренції за ресурси та кліматичних викликів Україна стоїть перед складним завданням: розвивати видобуток критичної сировини, але робити це так, щоб не перетворитися на сировинний придаток.

Україна володіє значними запасами важливих корисних копалин, зокрема літію, титану, графіту, потрібних і для оборонної промисловості. Багато родовищ досліджувалися ще в радянські часи, тому актуалізація запасів украй важлива.

З одного боку, їх розробка може стати потужним драйвером економічного зростання, залучення інвестицій та зміцнення позицій країни у світі. З іншого боку, існує ризик повторення сценарію, коли Україна була лише постачальником сировини без створення власних високотехнологічних виробництв.

Сучасні виклики – війна, екологічні обмеження, необхідність інтеграції з ринками Євросоюзу, декарбонізація – диктують необхідність обережного підходу.

Ключове питання – створення доданої вартості. Україна має не лише видобувати корисні копалини, а й переробляти і використовувати їх у власному виробництві. Це потребує інвестицій у науку, технологічні стартапи, локалізацію виробництв, а також відповідної екологічної політики, що забезпечить стійкий розвиток.

Важливим аспектом є стратегічне партнерство із західними союзниками. ЄС та США зацікавлені у стабільних постачаннях сировини, що відкриває можливості для України не лише як постачальника, а і як партнера в створенні ланцюгів.

Питання розвитку видобування корисних копалин для України – це не лише економічна необхідність, а й можливість трансформувати економіку, зміцнити безпеку і стати частиною глобального технологічного ландшафту. Які стратегічні кроки дозволять досягти балансу між видобутком, екологічністю та інноваціями?

Перехід від сировинної до технологічної моделі

Видобуток не дає значної доданої вартості. Головне – переробка і виробництво кінцевого продукту. До прикладу, у Швеції інвестують не лише у видобуток заліза, а й у технології «зеленої» сталі HYBRIT. LKAB – один з найбільших у світі постачальників якісної залізної руди, але видобувати сировину вже недостатньо.

Перехід від експорту руди до виробництва безвуглецевої сталі створює більшу додану вартість, забезпечує вищі прибутки та робочі місця у Швеції. Ця країна прагне стати лідером у сфері екологічних інновацій. Проєкт HYBRIT підтримує держава, а шведська сталь приваблює автовиробників (Volvo, Mercedes), будівельні компанії і промислові гіганти, які прагнуть скоротити вуглецевий слід.

LKAB інвестує в HYBRIT не лише заради екології, а й через економічну вигоду, конкурентоспроможність та довгострокову стратегію розвитку. Це модель може бути цікава і для України. Ми теж маємо значні запаси залізної руди і можемо долучитися до «зелених» виробничих ланцюгів Європи. Що допоможе Україні?

По-перше – розвиток власного виробництва батарей, мікроелектроніки, водневих технологій. Наприклад, замість простої експлуатації літієвих родовищ (Донбас, Кіровоградщина) слід розвивати заводи з виробництва акумуляторів.

По-друге – підтримка стартапів у галузі матеріалознавства. Українські вчені мають напрацювання у сфері нових технологій та сплавів, це треба розвивати.

По-третє – залучення партнерів не як видобувників, а як інвесторів у переробку: не експорт титанової руди, а виробництво сплавів для авіації та космосу.

«Міський видобуток» та вторинна переробка

Видобуток сировини можна зменшити, якщо ефективно використовувати наявні ресурси. Наприклад, у Японії переробка електронних відходів забезпечує понад 30% попиту на рідкісні метали. Що допоможе Україні?

По-перше – створення масштабної програми збору та переробки електронних відходів. Смартфони, старі батареї, електромотори містять цінні метали.

По-друге – залучення інвестицій у заводи з переробки літію, нікелю, міді. Замість відкриття нових кар’єрів – «видобуток» з технічного сміття.

По-третє – розвиток державно-приватного партнерства у сфері рециклінгу.

Екологічно безпечний видобуток

Україна не може дозволити собі катастрофічні екологічні наслідки, як у деяких країнах Африки чи Азії. У Канаді гірничі компанії поповнюють спеціальні фонди, які після закриття шахти фінансують рекультивацію та розвиток громад.

В Україні варто подбати про чіткі екостандарти для інвесторів, видобуток лише з рекультивацією та соціальними гарантіями для громад, залучення сучасних технологій біовидобутку, наприклад, використання бактерій для вилучення металів з шахтних відходів, гарантії для місцевих громад і чіткий контроль, щоб прибутки від надрокористування йшли не лише в держбюджет, а й у регіони.

Глибока розвідка та стратегічне планування

Без чіткого розуміння запасів та пріоритетів є ризик хаотичного «дерибану» ресурсів. До прикладу, Австралія створила єдину цифрову систему геологічних даних, що допомогло залучити екологічно відповідальних інвесторів. Як діяти?

Розвивати національну базу даних корисних копалин з відкритим доступом для науковців та бізнесу, фокусуватися на стратегічних матеріалах, залучати технології дистанційного зондування Землі та ШІ для пошуку родовищ.

Розвиток відновлюваної енергетики

Видобуток і переробка корисних копалин – енергоємні процеси. Використання «зеленої» енергії мінімізує викиди СО₂ та залежність від викопного палива. Це можливо? Так. У Чилі всі мідні рудники працюють на відновлюваній енергії.

Слід стимулювати гірничі підприємства використовувати сонячні та вітрові електростанції, виробляти водень та електрифікувати промисловість, будувати інфраструктуру для переробки матеріалів з використанням чистої енергії.

Інвестування в high-tech-виробництво

США інвестують у випуск напівпровідників, щоб зменшити залежність від Китаю. Україна може не просто постачати руду, а виробляти складні технології.

Для цього слід розвивати державно-приватне партнерство у сфері космічних та оборонних технологій (Україна має перспективи у сфері композитних матеріалів, авіації, нанотехнологій), залучати інвесторів у створення технологічних хабів, підтримувати українські стартапи у сфері рідкісноземельних матеріалів.

Україна може не лише видобувати корисні копалини, а й стати виробником «зеленої» сировини і технологій. Якщо діяти правильно, створити прозорі і чіткі правила для інвесторів, то післявоєнна Україна може стати не «країною кар’єрів», а ключовим гравцем у новій економіці стратегічних матеріалів і технологій.