Макроекономічна ситуація створює суттєві виклики для формування ефективної фіскальної політики. Одна з проблем – дефіцит держбюджету, який покривається переважно завдяки зовнішній фінансовій допомозі та внутрішнім запозиченням. Це робить державні фінанси вразливими до зовнішніх рішень і коливань.

Суттєве боргове навантаження обмежує гнучкість у бюджетному плануванні та вимагає жорсткої дисципліни щодо обслуговування боргу. Свою чергою, це звужує простір для інвестиційних або стимулюючих рішень. Рівень інфляції залишається під контролем, проте він достатньо високий, щоб впливати на купівельну спроможність населення та економічну активність.

Негативне сальдо поточного рахунку платіжного балансу продовжує тиснути на валютний ринок, що веде до повільної, хоча й керованої девальвації гривні. Це підвищує вартість імпорту і створює додаткове навантаження на бюджет і бізнес.

Темпи зростання ВВП нижчі за очікування і українських аналітичних центрів, і міжнародних фінансових інституцій. Усе це формує складне і непередбачуване середовище, у якому має працювати сучасна фіскальна політика України.

Податкова система: законодавча інерція та обмежені зміни

Незважаючи на безпрецедентні виклики війни, податкова система переважно не змінилася. Законодавча база, яка регулює оподаткування, збереглася в тій самій архітектурі, що й до 2022 року, – з мінімальними коригуваннями. У перші місяці великої війни держава впровадила обмежений пакет податкових пільг, зокрема спрощення адміністрування і тимчасове зниження ставок для окремих категорій платників. Ці заходи були точковими і не стали передумовою для системних змін.

Основним фіскальним нововведенням стало підвищення військового збору, який є додатковим податком на доходи фізосіб. Водночас у публічних дискусіях, що формують бачення майбутньої податкової моделі, переважає підхід до простого підвищення ставок податків, а не до їх переосмислення чи модернізації.

Адміністрування податків також зазнало лише косметичних змін. Хоча спостерігається мобілізація доходів, зокрема перевиконання дохідної частини бюджету податковим блоком, це радше свідчить про зусилля фіскальних органів у межах наявної системи, а не про результати реформи.

Серед небагатьох ініціатив, що можуть мати довготривалий ефект, – запуск «Клубу білого бізнесу», який сигналізує про намір змінити фіскальну культуру і якість взаємодії між державою та платниками. Однак ця ініціатива поки що є скоріш експериментом, а не структурною трансформацією системи адміністрування.

Фіскальна політика для відновлення: час змінити фокус

За оцінками Світового банку, Україна потребує щонайменше 500 млрд дол. для повоєнного відновлення. Це базовий сценарій, який не враховує затягування боїв чи ескалації. На цьому тлі фіскальна політика не може залишатися ні інерційною, ні суто реагуючою, вона має стати стратегічним інструментом розвитку.

Ураховуючи макроекономічні виклики та обмеженість зовнішнього фінансування, фіскальна політика має бути спрямована на активізацію внутрішніх ресурсів. Ідеться не про підвищення податкових ставок, а про зміну філософії системи.

Майбутня фіскальна політика має сфокусуватися на підтримці економічного зростання. Вона повинна не просто акумулювати ресурси, а працювати як двигун розвитку. Ідеться про стимулювання виробництва, експорту, інновацій, корпоратизацію і розширення малого та середнього бізнесу. Саме ці сектори створюють нову додану вартість і формують основу стійкого працевлаштування.

Важливим елементом може стати тимчасове зниження податкових ставок для бізнесу і громадян. Це дозволить розвантажити економіку, посилити ліквідність приватного сектору та створити передумови для інвестиційного пожвавлення.

Також варто запровадити цільові податкові стимули. Це можуть бути податкові канікули, амортизаційні пільги, інвестиційні кредити – інструменти, які сприяють капітальним вкладенням, локалізації виробництва та створенню робочих місць. У світі такі підходи довели свою ефективність у періоди післякризового відновлення.

Інструменти фіскального маневру: між зменшенням ставок і розширенням бази

Для реалізації фіскальної політики, орієнтованої на відновлення, необхідно не лише декларувати цілі, а й чітко окреслити інструменти, які дозволять зменшити податкове навантаження без втрат для бюджету. Одним із ключових підходів має стати розширення податкової бази, а не механічне підвищення ставок.

По-перше, ідеться про зростання ВВП як джерела нових податкових надходжень. Стратегія має ґрунтуватися на збільшенні обсягу економіки шляхом зниження або тимчасового звільнення капітальних інвестицій та створення робочих місць від оподаткування, а не на посиленні тиску на існуючих платників.

По-друге, варто системно працювати над виявленням та оподаткуванням нових об’єктів, які ще не охоплені податковою політикою. У цьому контексті можна згадати досвід впровадження «податку на Google», який, попри скепсис на старті, уже забезпечує стабільні фіскальні надходження. Подібним прикладом є й оподаткування азартних ігор, що відкриває нову нішу для поповнення бюджету.

По-третє – фіскальне перебалансування, тобто одночасне підвищення податків у менш чутливих секторах (акцизи на шкідливі товари та шкідливе споживання) у поєднанні із зменшенням податкового навантаження на працю та інвестиції.

Нарешті, важливим резервом є підвищення ефективності податкового адміністрування. У 2024-2025 роках спостерігається позитивна динаміка перевиконання плану податкових надходжень, що свідчить про можливості внутрішнього посилення дисципліни без збільшення ставок податків.

Нетрадиційні інструменти: розширення фіскального горизонту

Крім класичного набору податково-бюджетних інструментів, відновлення України потребує більш гнучкого та стратегічного підходу, який виходить за межі стандартного меню макрофінансової стабілізації. Ідеться про поєднання фіскальної політики з міжнародною фінансовою архітектурою, а також використання грошово-кредитних інструментів у надзвичайних умовах.

По-перше, необхідно ініціювати погодження нових програм співпраці з МВФ, Європейським Союзом та Світовим банком. Це дозволить перепрофілювати існуючу міжнародну підтримку під завдання нової фіскальної політики: стимулювання зростання, податкова реформа, підвищення продуктивності.

По-друге, варто розглянути можливість короткострокового залучення грантів міжнародної допомоги, які б тимчасово компенсували втрати фіскальних надходжень, спричинені податковими стимулами. Такі гранти мають працювати як інвестиції в майбутнє економічне зростання.

По-третє, Україна може укласти двосторонні угоди із США, ЄС, Канадою і Японією про пряме фінансування фіскальних потреб, орієнтоване на одно-трирічний період. Ідеться не про екстрене латання бюджету, а про таргетоване фінансування фіскальної стратегії, спрямованої на економічне відновлення.

По-четверте, особливу роль може відіграти виважена монетарна політика, зокрема використання інструментів Національного банку для підтримки державних фінансів у кризовий період. Наприклад, викуп ОВДП НБУ на внутрішньому ринку може слугувати тимчасовим інструментом підтримки ліквідності та компенсувати фіскальні втрати за умови належного контролю інфляційних ризиків.

Одним з найбільш значущих і реалістичних джерел фінансування нової фіскальної політики мають стати активи Росії, заморожені в юрисдикціях партнерів. Ці ресурси вже ідентифіковані, наявні в ліквідній формі і не потребують масштабної фінансової мобілізації в класичному сенсі. Їх використання може початися вже зараз у форматі фондів компенсації, цільових гарантій або прямих трансферів на фінансування ключових елементів відновлення. Це справедливий та ефективний шлях, який надасть фіскальній політиці України системну ресурсну основу.

Такі нестандартні рішення мають розглядатися не як загроза фіскальній стабільності, а як інструмент виходу з надзвичайної ситуації за умови, що вони обмежені в часі та прозорі і вбудовані в ширшу рамку відновлення України.

Обмеження й стримуючі чинники: фіскальна політика в умовах жорстких рамок

Формуючи бачення нової фіскальної політики, важливо зберігати реалізм і відповідальність. Україна не перебуває в умовах вибору «з чистого аркуша», а змушена маневрувати в тісних бюджетних і геополітичних обмеженнях.

Фіскальна система працює під колосальним тиском. Основні ресурси йдуть на оборонні потреби, які зростають щомісяця і залишаються пріоритетом. Паралельно необхідно забезпечувати стабільне функціонування соціальної сфери. Історично дефіцитний Пенсійний фонд теж покривається коштом загального фонду держбюджету. До цього додаються витрати на державний сектор, який забезпечує базову інфраструктурну та адміністративну життєздатність країни.

Крім того, країна щороку витрачає мільярди на обслуговування зовнішнього та внутрішнього держборгу. Хоча значна частина зовнішніх запозичень має пільгові умови, у середньостроковій перспективі боргове навантаження буде зростати.

Ще один вагомий обмежуючий фактор – умови міжнародної фінансової підтримки. Україна зобов’язана виконувати параметри програм співпраці з МВФ, ЄС та Світовим банком, що, як правило, передбачають утримання від зниження податкових ставок або розширення дефіциту бюджету. Ба більше, багато з чинних меморандумів забороняють ухвалювати закони, які можуть призвести до зниження фіскальних надходжень без попереднього погодження з партнерами.

Це означає, що навіть найбільш обґрунтовані ідеї щодо податкових стимулів чи зменшення фіскального тиску мають бути вбудовані в наявну систему бюджетних зобов’язань, пройти ретельний аналіз фіскального впливу і бути частиною узгодженої з донорами середньострокової стратегії.

Рекомендації: фіскальна політика як основа для повоєнного відновлення

Планування фіскального майбутнього України не може відкладатися до «кращих часів». Навпаки – саме зараз слід закласти концептуальні основи фіскальної політики відновлення, яка стане інструментом економічного зростання, залучення інвестицій і посилення внутрішньої стійкості держави.

По-перше, необхідно розробити повноцінну концепцію фіскальної політики відновлення, яка охоплюватиме параметри нової податкової системи, рамку митної політики і набір інструментів стимулювання ВВП. Ця концепція має бути сформована вже зараз і повинна стати базою для бюджетного планування та відправною точкою в переговорах з міжнародними партнерами.

По-друге, доцільно ініціювати створення спеціальної програми співпраці з МВФ, ЄС і Світовим банком, яка буде окремою від чинних інструментів підтримки. Її мета – фінансування нової фіскальної архітектури, орієнтованої на відбудову.

По-третє, необхідно залучити конфісковані або заморожені активи Росії для фінансування потреб фіскальної політики у форматі фондів компенсації, гарантій або прямих трансферів. Це питання вже виходить на рівень міжнародного політичного консенсусу і Україна має діяти проактивно.

По-четверте, стратегія фіскальної трансформації має базуватися на чітко сформульованих цілях і KPIs, зокрема зростання ВВП, збільшення рівня зайнятості та розширення кредитування економіки. Для цього потрібно перепроєктувати систему оподаткування, орієнтуючись на прозорість, передбачуваність і мотивацію до легалізації. Одночасно має початися системна модернізація адміністрування податків, яка стане фундаментом виконання нових цілей.