Для нашої держави цього року викликів прогнозується багато, але є й «вікна можливостей». Головне – розставити правильні пріоритети

24 лютого 2025 року, треті роковини повномасштабного вторгнення РФ, можна назвати умовною точкою переосмислення. Зокрема, переосмислення стратегії України – дипломатичної та воєнної. Викликів справді багато. І один з них з’явився всього місяць тому – за океаном. Втім, як відомо, кожен виклик – це також і можливість (детальніше про це у нашому попередньому матеріалі).

Укрінформ поцікавився в експертів, що вони з цього приводу думають, які конкретні рішення і кроки пропонують. До вашої уваги – перша частина під назвою: «2025 рік: актуальна дипломатична стратегія для України».

Українська дипломатія за нових умов і нових викликів має стати більш гнучкою і різноманітною

Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» в коментарі агентству заявив, що всі три роки Великої війни головна мета української дипломатії – забезпечення максимальної міжнародної підтримки України у спротиві повномасштабному російському вторгненню. І йшлося не просто про політичну підтримку, а про отримання зброї та економічної допомоги.

Володимир Фесенко

«Були й дуже важливі конкретні завдання, зокрема, суттєво зросло значення дипломатичних зусиль щодо забезпечення європейської та євроатлантичної інтеграції України. Все це були складові дипломатичної роботи в умовах повномасштабної війни. Колишній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба навіть увів термін – «воєнна дипломатія», або «дипломатія воєнного часу». Тому забезпечення максимальної міжнародної підтримки України у спротиві російській агресії залишається головною метою української дипломатії і зараз», – запевняє політолог.

Але з’явилися нові складні виклики.

По-перше, стала достатньо очевидною перспектива переговорів про завершення війни.

«А тому нам треба боротися за прийнятні для нас умови завершення війни і достатньо надійні гарантії безпеки у повоєнний період».

По-друге, суттєво, якщо не кардинально, змінюється політика США при Трампі.

«На превеликий жаль, все більш очевидно, що суттєво змінюється політика США до України, до Росії, до Європи. І це помітно не тільки по риториці Трампа, а по конкретних діях США в ООН, в переговорах з Росією, відносинах з нами тощо. Домовитися з Росією для Трампа важливіше, ніж домовитися з нами. А ми, на думку президента США, маємо заплатити по рахунках за те, що нам надавали як безоплатну і безповоротну допомогу».

Кардинально змінюються підходи США до своєї зовнішньої політики.

«Ліберально-демократичні цінності відкидаються (або замінюються зовсім іншим – меркантильно-консервативним і егоїстичним тлумаченням національних інтересів США), гроші важливіше глобальних безпекових інтересів США, замість партнерства по відношенню навіть до союзників застосовується агресивний диктат, у пріоритеті – великі оборудки (big deals) з тими, хто традиційно був стратегічним конкурентом, а то і ворогом США».

За словами Володимира Фесенка, нам доведеться і зараз, і надалі шукати оптимальний баланс між тактикою і стратегією у відносинах зі США. Зараз нам треба зняти конфліктну напругу навколо теми ресурсної угоди і взагалі у відносинах з Трампом та його адміністрацією.

«З точки зору поточних тактичних інтересів ми маємо і навіть мусимо шукати відносно прийнятні компроміси з адміністрацією Трампа з питань ресурсної угоди, умов завершення російсько-української війни, і по деяких інших темах. Поки що ми є занадто залежними від США. Тож доведеться проявляти гнучкість», – каже експерт.

В контексті більш тривалої перспективи ми маємо розуміти, що як мінімум на період президентства Трампа неминуче втрачаємо США як головного стратегічного партнера України, зокрема й у військово-політичному протистоянні з Росією.

«Однак цей процес треба розтягнути в часі й мінімізувати його негативні наслідки», – додав Фесенко.

Одночасно нам треба думати про формування нової безпекової стратегії.

«На даний момент очевидно лише одне – нашим головним стратегічним партнером на перспективу стануть європейські країни (звісно, з деякими виключеннями, і можливо трохи в іншій формі, ніж зараз). У нас спільні виклики (нова зовнішня й безпекова політика США при Трампі) і проблеми (російська агресія), просто для нас вони є більш виразними й небезпечними. Але доведеться шукати і додаткові запобіжники й контрважелі, щоб зменшити загрози з боку Росії і подальших бурхливих коливань міжнародної політичної кон’юнктури», – коментує Володимир Фесенко.

Виходячи зі слів експерта, українська дипломатія за нових умов має стати більш гнучкою і різноманітною. Має відбутися суттєва корекція нашої зовнішньополітичної стратегії і поточної дипломатичної тактики, особливо в стосунках зі США.

Маємо зосередитися на побудові двосторонніх альянсів країнами ЄС та Британією, не забуваючи про Туреччину і країни Глобального Півдня

Євген Дикий, військово-політичний аналітик, найперше зазначив: «Після 20 січня 2025 року світова геополітична реальність змінилася».

Ми втратили головного союзника, на якого надмірно покладалися. Ба більше, нинішня адміністрація США демонструє відверту прихильність до РФ.

Євген Дикий

«Це означає припинення не лише військової та фінансової допомоги, а й дипломатичної підтримки». Яскравий приклад – США не голосували в ООН за нашу резолюцію до третьої річниці вторгнення РФ, а також спробували просунути альтернативний, проросійський документ… Фактично, на іншому боці Атлантики з’явився не просто байдужий спостерігач, а союзник нашого ворога», – каже Дикий.

Експерт наголошує, що це рішення США було передбачуваним і не є наслідком помилок України. Політика Трампа системна й цілісна, але її цінності збігаються з цінностями Путіна, а не з нашими. Тому будь-які дипломатичні зусилля не зможуть принципово змінити цю фундаментальну реальність.

«Так само як безглуздо вести переговори з Путіним, наразі безглуздо сподіватися на конструктивний діалог із Трампом», – вважає Дикий.

Виходячи з цього, наша дипломатія має зосередитися на побудові двосторонніх альянсів. Без участі США НАТО як організація втрачає ефективність і стає конгломератом країн із різними позиціями. Подібна ситуація й у ЄС: право вето окремих держав, таких як Угорщина чи Словаччина, суттєво обмежує можливості швидких рішень. Тому ключовим напрямком є поглиблення співпраці з окремими країнами, які готові надавати допомогу.

«Серед таких держав – Велика Британія, яка залишається нашим найвідданішим партнером. Згідно з останніми опитуваннями, майже половина британців підтримує навіть розрив відносин зі США заради допомоги Україні. Франція також демонструє лідерські амбіції в Європі, що може трансформуватися в суттєву підтримку. У Німеччині новий політичний розклад дає підстави для оптимізму – при владі опинилися сили, які схильні до активнішої допомоги. Країни Балтії та Скандинавії чітко заявили про готовність підтримувати саме нашу перемогу, а не абстрактне «зупинення війни». Окрему увагу варто приділити Туреччині. Вона не є нашим політичним союзником проти Росії, але й не є союзником нашого ворога. У своїх інтересах Анкара може бути зацікавлена у співпраці, зокрема через продаж нам озброєння», – розповідає аналітик.

Окрім двосторонніх альянсів, перед нами відкривається ще одна можливість. Політика Трампа підриває безпеку не лише України, а й усієї Європи. Його прямі заяви про згортання американської безпекової парасольки стали сигналом для європейських лідерів, що настав час будувати власну систему колективної оборони. Це історичний момент для створення нового безпекового альянсу, заснованого на цінностях європейської ліберальної демократії.

«Ми можемо і повинні стати одним із його архітекторів. Україна – це форпост європейської цивілізації, який наразі протистоїть агресору. Ми маємо ініціювати створення нового союзу, який би включав не лише європейські країни, а й таких глобальних гравців, як Австралія, Нова Зеландія та Канада», – підкреслив Євген Дикий.

Зрештою, ця війна показала, що ми серйозно недооцінювали країни Глобального Півдня. Довгий час ми бачили їх через призму західного, насамперед американського, світосприйняття. І за це заплатили. Виявилося, що ці держави вже давно є економічно впливовими, діють незалежно та не зважають на думку Заходу. Саме вони разом із Китаєм врятували Росію від повного краху під санкціями.

«Лише після 2022 року ми почали активно посилювати свою дипломатичну присутність у цих країнах, намагаючись надолужити те, що ігнорувалося 30 років. Це складне завдання, особливо під час війни. Але певний прогрес є», – вважає наш співрозмовник.

Парадоксально, але Трамп у цьому нам навіть допоміг. Одна з причин, чому частина країн Глобального Півдня не підтримувала нас, полягала в тому, що вони сприймали Україну як «проєкт Грінго» – проксі Сполучених Штатів, а не як незалежного гравця, який веде антиколоніальну війну.

«Це важливий момент, адже майже всі ці держави – колишні колонії. Для них цей наратив є зрозумілим і близьким. Тепер ситуація змінюється. Вони бачать, що ми не капітулювали перед Путіним і три роки ведемо війну не тому, що нам наказали з Вашингтона. Ба більше, коли нам фактично наказують скласти зброю чи віддати свої ресурси, ми не погоджуємось. А це для багатьох країн Латинської Америки та Африки звучить дуже знайомо: вони добре знають, як працює неоколоніалізм і як великі корпорації намагаються прибрати до рук їхні багатства».

Саме тому зараз Україна отримує шанс змінити своє сприйняття у країнах Глобального Півдня, наголошує Євген Дикий.

Ключове завдання – поглиблення стратегічної співпраці з Європою

Михайло Самусь, військовий експерт, директор платформи New Geopolitics Research Network вважає, що на сьогодні лише у тісній взаємодії з Європою ми можемо ефективно протистояти загрозам, які походять від Росії, Китаю, Ірану, Північної Кореї та інших авторитарних режимів.

Михайло Самусь

«Ми фактично формуємо не просто спільну дипломатію, а єдину геополітичну концепцію безпеки. І коли йдеться про гарантії безпеки України, їх не можна відокремлювати від безпекових гарантій для всієї Європи. Так само оборонні можливості України є невіддільною складовою загальноєвропейської безпекової системи», – акцентує він.

Водночас нинішній підхід США демонструє схильність до геополітичного та економічного співробітництва з Росією, що фактично є антиукраїнською й антиєвропейською політикою.

«Ми маємо це усвідомлювати й діяти відповідно, без емоцій, але рішуче. Це серйозний виклик, але не катастрофа. Головне – адаптуватися до нових реалій і ухвалювати рішення з холодною головою. Адже не можна виключати сценарій, за якого США можуть скоротити чи навіть припинити військову підтримку України, а натомість спробують тиснути на нас у спілці з Росією, змушуючи до поступок».

Тому ключове завдання – поглиблення стратегічної співпраці з Європою, з акцентом на створення реальних бойових спроможностей для стримування агресора. Це включає чотири основні напрямки:

протиракетна оборона;
далекобійні системи;
стратегічна розвідка, зв’язок та управління;
формування єдиної ядерної доктрини Європи.

«Якщо ми чітко сформулюємо ці завдання, забезпечимо їхнє належне фінансування та системну реалізацію, у нас є всі шанси не просто вистояти, а й розвиватися, навіть в умовах, коли Росія та США можуть діяти всупереч нашим інтересам», – стверджує Самусь.

Звісно, ми в жодному разі не відмовляємося від співпраці та діалогу зі США.

«Україна завжди будувала стратегічні відносини з союзниками, які поділяють демократичні цінності. США традиційно входили до цього кола, і наша позиція не змінилася. Проте, коли нам кажуть, що Україна повинна піти на додаткові поступки, «нагнутися», «станцювати польку» – це неприпустимо. Ми не відходили від своїх принципів, не змінювали своє ставлення до міжнародного права, поваги до суверенітету, територіальної цілісності та прав людини. Це Сполучені Штати переглядають свої підходи, і якщо вони хочуть зберегти стратегічні відносини з Україною та Європою, саме їм варто переосмислити свої дії», – наголошує експерт.

Простіше кажучи, ми не повинні підлаштовуватися під антиукраїнську чи антиєвропейську політику, йти на поступки всупереч власним інтересам чи принципам. Україна залишається на боці міжнародного права та демократичних цінностей.

Є п’ять ключових напрямків, як от євроінтеграція, прагматичний діалог зі США та забезпечення принципу «нічого про Україну без України»

Дипломат Вадим Трюхан вважає, що дипломатична стратегія України повинна базуватися на п’яти ключових напрямках.

Вадим Трюхан

Перший і головний пріоритет – європейська інтеграція.

«Україна має не просто рухатися в напрямку ЄС, а й відігравати активну роль у його трансформаційних процесах, зокрема у формуванні спільної європейської оборонної політики. Одним із перших кроків має стати створення координаційного механізму між збройними силами країн ЄС для ефективної взаємодії у миротворчих місіях та посилення східного флангу оборони перед потенційною загрозою з боку Росії. Відтепер не може бути сумнівів щодо зовнішньополітичного пріоритету України: якщо раніше доводилося балансувати між позиціями Вашингтона та Брюсселя, то тепер, з огляду на зміну політичної ситуації у США, саме Європейський Союз стає нашим ключовим стратегічним партнером», – каже Трюхан.

Другий напрямок – конструктивний, прагматичний діалог зі США.

«Нинішня адміністрація, яку формує Дональд Трамп, може бути менш прихильною до України, але це не означає, що Київ має з цим змиритися. Навпаки, необхідно активізувати взаємодію з обома партіями, залучати до діалогу лідерів думок, експертну спільноту та бізнес. Важливо переглянути нашу дипломатичну стратегію у США, включно зі зміною посла та посиленням парламентської, експертної й бізнесової взаємодії.

Третій напрямок — забезпечення принципу «нічого про Україну без України».

«Київ має жорстко реагувати на будь-які спроби проведення переговорів щодо українського питання без його безпосередньої участі. Водночас дипломатія має спиратися на реальні успіхи на полі бою. Завдання дипломатичного корпусу – забезпечення постачання зброї, фінансування ВПК та максимальна мобілізація ресурсів для оборони».

Проведений 24 лютого у Києві міжнародний саміт за участі понад 40 світових лідерів свідчить, що Європа усвідомила загрози, які походять від змін у США, і готова підтримувати Україну ще активніше.

«Завдання Києва – максимально використати цей потенціал», – підкреслив дипломат.

Четвертий напрямок – робота в Раді Європи та ОБСЄ. Оскільки ООН переживає кризу ефективності, Україна має сконцентрувати зусилля на розвитку європейських правових механізмів.  

«Зокрема, необхідно довести до ладу й тему, пов’язану зі створенням реєстру збитків, завданих Росією, і тему, пов’язану зі створенням міжнародного трибуналу щодо злочину агресії. Це важливі інструменти для делегітимізації російської влади та утвердження принципу невідворотності покарання за воєнні злочини».

Нарешті п’ятий напрямок – економічна дипломатія. Попри війну, Україна повинна працювати над залученням інвестицій та розширенням своєї присутності на світових ринках, зокрема в Африці та Латинській Америці.

«Вкрай важливо створити сприятливі умови для іноземного бізнесу з демократичних країн і структур – ЄС, Японії, Південної Кореї, Австралії, Канади, США. Водночас необхідно чітко обмежити економічну взаємодію з тими державами, які підтримують Росію. Лише через залучення міжнародних інвесторів та створення прозорого бізнес-клімату можна забезпечити стійкість України та запобігти майбутнім спробам агресії», – підкреслив Вадим Трюхан.

Головне – правильно вибудовувати нашу дипломатичну стратегію щодо Трампа. Це має бути комплексний підхід: і батіг, і пряник  

Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» звертає увагу на те, що Трамп – не класичний політик. Йому чужі традиційна дипломатія, політкоректність і тонке політичне маневрування.

Олександр Коваленко

«Це бізнесмен, причому бізнесмен радше з найжорсткішого кварталу Бронксу, ніж із корпоративного Олімпу. Він не схильний до соціальної адаптації, його висловлювання часто нетолерантні й імпульсивні, і ми це прекрасно бачимо», – каже він.

Але це не означає, що з ним неможливо говорити. Один із ключових шляхів до діалогу з Трампом – це бізнес.

«Україна може зацікавити його конкретними економічними пропозиціями: наприклад, видобутком сланцевого газу або інфраструктурними проєктами у звільнених регіонах, зруйнованих російською агресією. Важливо, щоб ці домовленості були взаємовигідними, а не ставили Україну в кабальні умови», – вважає Коваленко.

Зараз процес переговорів із Трампом запущений.

«Показово, що Трамп уже намагається поставити Україну у фінансову залежність. Це свідчить про його поспіх, адже його пріоритет – протистояння з Китаєм. Російсько-українська війна для нього другорядна: важливо лише те, що він обіцяє фінансовий зиск. Але такий підхід не спрацює».

Ми вже бачили його невдалі спроби геополітичних авантюр – від провалу з купівлею Гренландії до ситуації з Канадою, яка так і не стала 51-м штатом США. Тим часом у самій Америці загострюються економічні проблеми.  

«І це також впливає на рейтинг Трампа. Єдина «перемога», якою він поки що може похвалитися, – «перейменування» (на власних картах, – ред.) Мексиканської затоки в Американську. Make America Great Again?! А тим часом яйця будуть по $10,99… І що важливо – це б’є не лише по Трампу, а й по всій Республіканській партії, яка втрачає електоральну підтримку».

Варто згадати 2024 рік, коли саме протрампівське крило республіканців блокувало допомогу Україні, змусивши нас триматися шість місяців без американської допомоги. Тоді РФ була значно сильнішою, могла дозволити собі масштабні атаки.

«Сьогодні РФ виснажена до того, що її війська змушені пересідати на віслюків. На цьому тлі ми можемо протриматись без США. Але що отримає від цього Трамп? Нічого. Він може домовлятися з Росією про будь-що, але Україна ніколи на це не погодиться. А що як ми не розглядатимемо його адміністрацію як партнера? Для Трампа це стане повним провалом – і в контексті його геополітичних амбіцій, і в майбутній економічній війні з Китаєм, і в реалізації його гасла Make America Great Again».

На думку експерта, Україна має важелі впливу на Трампа, але не менш важливу роль у цьому відіграватимуть Конгрес і Сенат, зокрема республіканці.

«І саме республіканці зняли блокування допомоги Україні у 2024 році, коли побачили падіння своїх рейтингів. На тлі снарядного голоду у ЗСУ та активізації російського наступу виникало питання: як вони могли це допустити? Тоді й спікер Палати представників Майк Джонсон навіть заговорив про «найсильнішу підтримку України». Зараз із Трампом може статися те саме».

Головне – правильно вибудовувати нашу дипломатичну стратегію.

«Це має бути комплексний підхід: і батіг, і пряник. Я певен, що можна досягти ситуації, коли навіть якщо сам Трамп не змінить свою позицію, його оточення, як це вже було під час його першої каденції, змусить його ухвалювати рішення, вигідні як для США, так і для України», – резюмував Олександр Коваленко.

Мирослав Ліскович. Київ