На околиці Львова, на території колишнього цвинтаря в районі Збоїща, розпочалися спільні українсько-польські пошуково-ексгумаційні роботи. Експедиція стартувала 4 серпня і стала вже другою, що проходить в умовах повномасштабної війни. Це ще один крок до діалогу між Україною та Польщею у складному й водночас важливому питанні – гідного перепоховання жертв Другої світової війни.

Навесні подібні розкопки відбувалися в селі Пужники на Тернопільщині. І тоді, і нині попередні оцінки залишаються дуже приблизними, але для обох сторін важливі не цифри, а повага до пам’яті, гідності та прагнення до взаєморозуміння.

Про перебіг робіт, виклики, співпрацю з польськими колегами й наступні плани Укрінформ поговорив із заступником міністра культури та стратегічних комунікацій Андрієм Наджосом.

— Чи є попередні оцінки щодо кількості тіл, які можуть бути ексгумовані в ході робіт у Львові?

— Розпочну з прикладу Пужників на Тернопільщині. На початку робіт попередні оцінки свідчили про те, що на місці можуть бути поховані від 100 до 150 осіб. Але в результаті було ексгумовано лише 42. Тож ці оцінки завжди дуже приблизні.

З огляду на попередні результати пошукових робіт, ми припускаємо, що в нинішньому випадку може бути від 20 до 30 осіб – не більше. Виходили з того, що це місце, де ми можемо провести ексгумаційні роботи, а далі – перепоховати людей відповідно до християнських традицій. Ми вже знайшли інше місце. На цьому цвинтарі перепоховання не відбудеться. Вже відомо, що воно проходитиме на території Львівської області. Адже, якщо подивитися на історію цієї ділянки, то вона функціонувала як цвинтар до 1960-х років, а наприкінці 1980-х його остаточно ліквідували. Я був там: нині це житловий масив, де гуляють люди з дітьми та домашніми тваринами. Залишилася лише невелика ділянка між двома вулицями, огороджена мармуровим парканом. Ще за радянських часів через неї проклали дорогу. Тому перепоховувати там – неможливо.

— Чи є ризик, що під час пошукових робіт натрапите на цивільні поховання?

— Так, такий ризик існує. Спільна експедиція – а це і польські, й українські фахівці – розглядає варіант, що можуть бути виявлені рештки цивільного населення, похованого до 1960-х років. У такому разі їх доведеться тимчасово зберігати, а згодом, можливо, перепоховати. Що ж до польських військових, їх буде перепоховано на цвинтарі, де вже раніше ховали поляків. Ми вже оглянули кілька таких ділянок – одне відповідне місце знайшли.

— Як відбувається взаємодія між українськими та польськими фахівцями під час цих робіт? Чи спільно вони діють, чи все-таки паралельно? І скільки загалом таких фахівців працює на місці?

Політика не має проникати у ці процеси

— Це вже наша друга спільна взаємодія на території України. І можу сказати, що співпраця дуже продуктивна. Після більш ніж 10-річної паузи нам довелося відновлювати довіру й налагоджувати взаєморозуміння. Спершу були певні перестороги, особливо коли ми розпочинали в Пужниках. Але ми дуже швидко зрозуміли, що політика не має проникати у ці процеси. Якщо політизувати тему, ми знову опинимося на десятирічній паузі, а ми не для цього провели три складні раунди переговорів між міністерствами культури та інститутами національної пам’яті двох країн.

Польська сторона подала орієнтовно 20 осіб. Вони не обов’язково працюють одночасно – це залежить від етапу робіт. З української сторони залучено до 10 фахівців – це представники комунальних підприємств та організацій, які мають досвід у подібних роботах.

— А як довго триватимуть ці пошукові роботи?

— Попередньо – до трьох тижнів. 4 серпня ми вже підготували місце, розбили наметове містечко. Щодня наприкінці робочого дня отримуємо звіти. Тож будемо розуміти, що там відбувається. Координацію забезпечують Львівська ОВА, міська влада, Нацполіція, СБУ, ДСНС – усі відповідні служби залучені.

— Що стосується перепоховання ексгумованих останків у Пужниках – коли саме воно заплановане, в якому форматі проходитиме церемонія та як ухвалювали це рішення?

— Перепоховання заплановане на початок вересня. Рішення про його проведення було ухвалене за взаємною згодою української та польської сторін. Формат церемонії передбачає залучення родичів загиблих. Місцем поховання обрано кладовище в Пужниках, що символічно пов’язане з подіями та жертвами, яких ушанують належним чином.

— Чи планується вже проведення аналогічних робіт в інших регіонах України та можливо на території Польщі?

— Так, це важливе питання. Коли ми створювали українсько-польську робочу групу (з української сторони її очолюю я, з польської – Павел Коваль), одразу домовилися: Друга світова – це трагедія обох народів, і українці теж поховані без належного вшанування на території Польщі.

У грудні ми обмінялися списками можливих місць для таких робіт: поляки передали нам 13 локацій, ми їм – 4. Нині Збоїще – друге місце, де тривають роботи. Українська сторона готується до таких робіт на території Польщі – в селищі Юречкова. Плануємо провести підготовчий виїзд туди в середині серпня, а у вересні – розпочати розкопки. Хочемо встигнути до початку сезону дощів.

В Україні рухаємося поступово. Після завершення нинішнього проєкту зберемо українсько-польську групу, щоб визначити наступне місце. Важливо враховувати обсяг можливих перепоховань, наявність відповідної ділянки тощо. Ще один нюанс: за польською традицією не прийнято ховати в братських могилах – кожен має бути похований в окремій труні, на окремому місці. Ми це поважаємо і враховуємо.

— Як, на вашу думку, такі роботи впливають на взаємовідносини та довіру між народами України й Польщі?

Розуміємо емоції польської сторони, суспільство через різні причини гостріше реагує на ці теми

— Це – надзвичайно важливо. І насамперед – для польської сторони. Ми неодноразово наголошували на переговорах: у нас зараз триває повномасштабна війна, ми маємо тисячі героїв, яких іще потрібно належно поховати. А мова йде про події 80-річної давнини. У Польщі – мир, є бюджет на такі роботи, суспільство через різні причини гостріше реагує на ці теми. Ми розуміємо емоції польської сторони. Саме тому такі спільні пошукові роботи – важливий інструмент зниження політичної напруги.

Польща часто згадує «Волинь» як збірне поняття, хоча йдеться і про інші регіони – Львівщину, Тернопільщину, а також Херсон та Харків. Але ми зрозуміли, що якщо хочемо поліпшити діалог, маємо професійно працювати, без політизації.

Держава-агресор намагатиметься нас роз’єднати, але ми маємо чітке усвідомлення, що повинні рухатися далі

Я завжди кажу полякам: «Ми з вами в мирі й добрі не копали». І при цьому ми погодилися почати ці роботи вже на четвертому році війни. У меморандумі від 2022 року вказано, що такі роботи можливі лише через три місяці після скасування воєнного стану. Але ми пішли назустріч – і поляки це оцінили. Ця тема дуже чутлива для Польщі.

А також ми бачимо, що держава-агресор вже пробувала зірвати нашу співпрацю: після завершення робіт у Пужниках з’явився фейковий лист нібито від міністра Миколи Точицького про те, що Україна призупиняє всі подальші роботи. Ми оперативно відреагували, виступили із заявами, і фейк було спростовано. Розуміємо: держава-агресор намагатиметься нас роз’єднати. Але ми маємо чітке усвідомлення, що повинні рухатися далі.

Вікторія Шевченко, Київ

Фото: Укрінформ