Суд у Страсбурзі виніс вердикт, який Москва називає «нікчемним». Але для майбутнього правосуддя він безцінний

9 липня 2024 року Європейський суд із прав людини (ЄСПЛ) оголосив рішення, на яке чекали понад десять років. У міждержавній справі «Україна та Нідерланди проти Росії» суд визнав Російську Федерацію винною у систематичних і масових порушеннях прав людини на окупованих територіях України, починаючи з 2014 року, а також у збитті пасажирського лайнера рейсу MH17. Це рішення, що об’єднало чотири позови, стало одним із наймасштабніших в історії суду. Воно базується на десятках тисяч документів і свідчень, які доводять відповідальність Кремля за вбивства, катування, депортацію українських дітей та цілеспрямований терор проти цивільного населення (детальніше про це – у нашому попередньому матеріалі).

У Москві вердикт назвали «нікчемним», заявивши, що не збираються його виконувати. Така реакція була очікуваною від держави, яка свідомо поставила себе поза межами міжнародного права. Проте ця бравада не скасовує фундаментального значення страсбурзького рішення.

Чому цей вердикт є справді історичним? Про що свідчить реакція Кремля? І найголовніше — чи є це рішення лише політичним жестом, чи потужним інструментом, який здатен забезпечити справедливість у майбутньому?

ІСТОРИЧНИЙ ВЕРДИКТ: ПРЕЦЕДЕНТ, ЩО УВІЙДЕ В ПІДРУЧНИКИ

Рішення ЄСПЛ у справі «Україна та Нідерланди проти Росії» є безпрецедентним за своїм масштабом та юридичною сміливістю. Суд не просто розглянув окремі інциденти, а встановив наявність «адміністративної практики» — тобто свідомої державної політики Росії, спрямованої на порушення прав людини. Це юридичне визнання того, що звірства в Україні не були випадковістю чи ексцесами виконавців, а системною стратегією Кремля.

Дипломат Вадим Трюхан наголошує на унікальності цього процесу: «Історичність цього рішення полягає в тому, що Європейський суд з прав людини вперше взявся за міждержавний спір такої масштабності, складності та значення. Йдеться не просто про юридичний прецедент — мова про чітке юридичне визнання того, що Росія своєю збройною агресією спричинила Україні як матеріальну, так і нематеріальну шкоду. Важливо й те, що позивачами в цій справі виступали не лише наша країна, а й Нідерланди — держава-член ЄС і НАТО. Це надає справі ще більшої політико-правової ваги».

Справді, ЄСПЛ раніше часто виявляв обережність у справах, пов’язаних зі збройними конфліктами. Як зазначає виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко, суд утримувався від різких оцінок під час війни в колишній Югославії чи навіть у справі «Грузія проти Російської Федерації» щодо агресії 2008 року. «Зараз же дуже чітко розставлені акценти. І в цьому рішенні ЄСПЛ дає абсолютно чітку аналітичну, юридичну констатацію факту агресії і наслідків, які витлумачуються в світлі порушень Європейської конвенції з прав людини», — каже Павліченко.

Що саме встановив суд? Юрист-міжнародник Борис Бабін надає детальний перелік: «Суд встановив свою юрисдикцію щодо порушень Росією прав людини на Сході з 11 травня 2014 року, та визначив порушення Росією, до повномасштабного вторгнення, в рамках адміністративної практики, тобто свідомої державної політики, статей 2, 3, 4, 5, 8, 9, 10, 11, 13, 14 Конвенції, статей 1 та 2 Протоколу № 1 до неї. Це стосується вбивств, викрадень, катувань, порушень приватного життя, свободи слова, релігії та об’єднань, прав на власність та освіту, вчиненими за умов дискримінації за ознакою політичних переконань та національного походження, та за відсутності механізмів захисту прав».

Серед іншого, як деталізує Бабін, суд зафіксував практику позасудових страт цивільних і військових, функціонування фільтраційних таборів, переслідування релігійних груп (окрім УПЦ МП), придушення української мови, а також примусове переміщення та «всиновлення» українських дітей. Окремо встановлено відповідальність РФ за збиття рейсу MH17, що є порушенням права на життя, та катування родичів загиблих через відсутність розслідування і цинічну пропаганду.

Програмний директор Центру громадянських свобод Володимир Яворський підкреслює, що це перше судове рішення, яке юридично закріплює факти окупації та ведення війни Росією на Донбасі з 2014 року. «Якщо раніше про це були певні звіти, доповіді, то зараз це перше судове рішення, яке чітко вказує на декілька дуже важливих речей, що це РФ з 2014 року окуповувала наші території, що вона веде війну. (…) І там є багато факторів, які засвідчені цим рішенням», — пояснює він. Таким чином, вердикт ЄСПЛ створює залізобетонну доказову базу, яку неможливо ігнорувати.

«НІКЧЕМНЕ РІШЕННЯ» І РЕАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ-ІЗГОЯ: ПРО ЩО МОВЧИТЬ МОСКВА

Реакція Кремля на рішення ЄСПЛ була миттєвою, прогнозованою і показовою. Заяви про «нікчемність» вердикту та відмова його виконувати — це не просто дипломатичний демарш, а чергове свідчення того, що Росія свідомо перетворилася на державу-ізгоя (rogue state), яка ігнорує будь-які норми цивілізованого світу.

Як зазначає Вадим Трюхан, «Ніхто й не очікував від Москви іншої реакції. Росія вже давно вивела себе за межі не лише міжнародного права, а й загалом будь-яких цивілізованих норм співіснування у світі. Кремль ще раніше офіційно заявив, що не визнає і не виконуватиме рішень Європейського суду з прав людини. Росія живе у власній, замкненій реальності — це шлях до повної ізоляції, до побудови тоталітарного світу в дусі Орвелла, де панує не верховенство права, а право сильного».

Ця демонстративна зневага, як не парадоксально, грає на руку Україні. Вона розвіює останні ілюзії у західних партнерів щодо можливості вести конструктивний діалог з нинішнім російським режимом. «Сам факт ухвалення рішення ЄСПЛ, а також негайна спроба Росії оголосити його «нікчемним», підсилює наші аргументи у діалозі зі США, країнами ЄС, іншими партнерами. Ми тепер маємо в руках юридично виважене, авторитетне рішення міжнародної судової інституції, яке підтверджує вину Росії. У цьому контексті риторичним стає запитання: про що і з ким саме можна домовлятися, коли йдеться про державу, яка не визнає навіть елементарних правил цивілізованого світу?» — риторично запитує Трюхан.

Адвокат та експерт МІПЛ з міжнародного гуманітарного права Андрій Яковлєв погоджується, що Росія не виконуватиме рішення добровільно. «Буде так само, як і багатьма іншими рішеннями, які РФ вважає політичними», — констатує він. Проте, за його словами, це не зменшує його символічного та юридичного значення.

Цинізм Москви полягає не лише у відмові від відповідальності, а й у спробі представити себе жертвою «політизованого» правосуддя. Це класична тактика агресора — звинувачувати інших у власних злочинах. Однак після вердикту ЄСПЛ, який детально, на сотнях сторінок, розписує механіку російських звірств, такі заяви виглядають особливо жалюгідно. Вони свідчать не про силу, а про страх перед неминучим правосуддям. Росія перетворюється на державу, з якою неможливо укладати договори, бо вона не визнає самого поняття права. І це є чітким сигналом для всього світу: ізоляція та тиск — єдина мова, яку розуміє Кремль.

НЕ ПРОСТО ЖЕСТ: ЮРИДИЧНА ЗБРОЯ ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО ПРАВОСУДДЯ

Найважливіше питання: що конкретно дає рішення ЄСПЛ Україні та світові? Чи не залишиться воно лише моральною перемогою на папері? Експерти одностайні: цей вердикт — не кінцева точка, а потужний юридичний фундамент для притягнення Росії до реальної відповідальності.

По-перше, це доказова база для інших міжнародних судів. Олександр Павліченко пояснює, як рішення ЄСПЛ вбудовується в загальну архітектуру правосуддя: «Ми маємо декілька процесів, які на сьогоднішній день рухаються синхронно — це справа на розгляді в Міжнародному кримінальному суді… питання створення реєстру збитків… створення спеціального трибуналу з питань агресії. І ось ЄСПЛ абсолютно чітко і логічно вбудовує в оці процеси так само рішення, яке можна сприймати, як таке, що дає чітке визначення всіх основних порушень». На думку Андрія Яковлєва, це рішення може посилити кваліфікацію злочинів РФ як злочинів проти людяності та надати сміливості національним судам у країнах з універсальною юрисдикцією.

По-друге, це шлях до фінансових компенсацій. Хоча Росія відмовляється платити, вердикт ЄСПЛ створює міжнародно-правове зобов’язання. Володимир Яворський роз’яснює механізм: «Комітет міністрів Ради Європи, до якого входять очільники МЗС 46 країн-членів цієї міжнародної організації, розробить програму виконання цього рішення… Після цього наступним рішенням Європейський суд має визначити фінансову компенсацію. Тобто скільки власне Росія повинна заплатити, і це вже буде як міжнародний борг. Це не борг Україні, це буде борг перед міжнародними організаціями, тому рано чи пізно Росії доведеться платити». Ці кошти можуть бути стягнуті, наприклад, із заморожених російських активів, легітимізуючи їх конфіскацію.

По-третє, це відкриває дорогу для тисяч індивідуальних позовів. «Рішення у цій міждержавній справі має стати ключовим документом для подальшої роботи українських юристів», — каже Борис Бабін. За словами Вадима Трюхана, «На нього будуть посилатися всі національні та міжнародні суди, які розглядатимуть майбутні позови проти Російської Федерації. А таких буде тисячі — від держав, від юридичних осіб, від окремих громадян». Як підсумовує Володимир Яворський, якщо раніше існував лише Реєстр збитків без чіткого механізму виплат, то «зараз сценарій, що кожна потерпіла людина отримає компенсацію, набуває більш реалістичних форм. І ось це важливо та є справді історичним моментом».

Крім того, суд висунув конкретні негайні вимоги до РФ. Як зазначає Борис Бабін, суд вимагає від Росії «негайно звільнити або безпечно повернути всіх осіб, які були позбавлені волі… та які досі перебувають під вартою російської влади» та «негайно співпрацювати у створенні міжнародного та незалежного механізму для… ідентифікації всіх дітей, переведених з України до Росії… та безпечного возз’єднання дітей з їхніми сім’ями». Невиконання цих вимог лише посилюватиме міжнародну ізоляцію Кремля.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ

Рішення Європейського суду з прав людини від 9 липня 2025 року — це не просто юридичний документ. Це вирок політиці державного тероризму, яку Росія веде проти України понад десять років (насправді майже чотири століття). Хоча негайного виконання цього рішення очікувати наївно, його історичне значення важко переоцінити.

Воно остаточно руйнує російські вигадки про «громадянську війну» та «захист російськомовних», юридично фіксуючи факт агресії та системних воєнних злочинів. Воно стає потужною зброєю в руках українських дипломатів і юристів, надаючи залізобетонні аргументи для посилення санкцій та міжнародного тиску. І найголовніше — воно прокладає шлях до реального правосуддя: до виплат компенсацій жертвам, до вироків у Міжнародному кримінальному суді та Спеціальному трибуналі.

Як влучно сказав Олександр Павліченко, це рішення «прокладає місток у майбутнє». Це майбутнє, в якому агресор буде змушений платити за свої злочини. І хоча шлях до нього може бути довгим, вердикт ЄСПЛ став наріжним каменем, на якому буде збудовано невідворотну відповідальність Росії. Правосуддя не має терміну давності. І воно настане.

Мирослав Ліскович. Київ