Досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року можливе лише за умови активної взаємодії держави, регіонів і громад
30 жовтня 2024 року в Україні набрав чинності Закон «Про основні засади державної кліматичної політики» –  рамковий документ, який нарешті впорядковує кліматичну політику на всіх рівнях – від національного до місцевого.

Цей Закон  – про екологічну, продовольчу та економічну безпеку, а також про здатність адаптуватися до наслідків зміни клімату та викликів, які вже відчутні (спеки, повені, нестача води, деградація ґрунтів тощо).

Головна мета документа – забезпечити досягнення Україною кліматичної нейтральності до 2050 року, зменшивши викиди парникових газів принаймні на 65% уже до 2030-го. Для цього не лише держава, а й кожна область і громада мають затвердити власні плани адаптації до зміни клімату та плани зі скорочення викидів парникових газів. І не просто затвердити, а реалізувати та контролювати їх виконання.

ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО ВЖЕ ЗАРАЗ?

Зміна клімату дедалі помітніше впливає на життя українців: літо стає спекотнішим, зими – м’якшими й більш нестабільними, частішають повені, посухи та буревії. Усе це створює серйозні ризики для сільського господарства, інфраструктури, водопостачання та здоров’я людей. Саме тому громадам потрібно готуватися – адаптуватися до нових умов і діяти на випередження. Крім того, викиди парникових газів спричиняють не лише глобальні наслідки, а й локальні проблеми – як-от забруднення повітря, підвищення температури у містах, загибель зелених зон. Тому зменшення викидів – це шлях до здоровішого, безпечнішого та економічно ефективного способу життя.

Новий закон зобов’язує державу та громади діяти у двох ключових напрямах:

► пом’якшення наслідків зміни клімату – тобто зменшення обсягів парникових газів в атмосфері та збільшення кількості поглиначів (природних або створених людиною). Це включає заходи, що скорочують викиди або підвищують здатність середовища поглинати парникові гази. Мета документів у цьому напрямі – зменшити навантаження на клімат і сповільнити глобальне потепління;

► адаптація до кліматичних змін – планування і впровадження заходів, які зменшують вразливість інфраструктури, людей та економіки до кліматичних ризиків. Адаптація – це процес пристосування до вже існуючих або очікуваних змін клімату, таких як частіші повені, посухи чи підвищення температури. Стратегії адаптації можуть включати модернізацію систем водопостачання, захист від повеней, стале управління земельними ресурсами або розвиток зелених зон у містах для пом’якшення спеки.

Таким чином, пом’якшення стосується того, як запобігти подальшому погіршенню ситуації, тоді як адаптація – того, як підготуватися і краще жити в умовах, що вже змінюються. Обидва напрями однаково важливі і мають втілюватися паралельно: і для мінімізації причин зміни клімату, і для підвищення стійкості до її наслідків.

ОСНОВНІ ВИКЛИКИ

Попри наявність термінів та вимог, виконати їх буде не так просто. І цьому є кілька причин.

По-перше, багато громад ще не знають про свої нові обов’язки. Зміна клімату досі сприймається як щось далеке й абстрактне, а не як частина стратегічного планування розвитку територій.

По-друге, навіть якщо бажання є, часто немає ресурсів – ні людських, ні фінансових. Кліматичне планування потребує фахівців, даних, аналітики, яких у більшості громад просто немає.

По-третє, Довгострокова стратегія низьковуглецевого розвитку ще не розроблена, а інші національні, секторальні та регіональні документи, які могли б слугувати основою для місцевих планів і стратегій, мають такий же кінцевий строк підготовки, як і ці стратегії та плани. Відповідно, громади не дуже орієнтуються як і куди їм потрібно рухатися далі.

По-четверте, різні документи часто розробляються різними структурними підрозділами без належної координації. Наприклад, енергетичні плани – це одна команда, екологічні – інша, відновлення – ще інша. А потрібно, щоб усі ці плани працювали разом.

ХТО І ЩО МАЄ ЗРОБИТИ?

Зміна клімату – це виклик, який неможливо подолати силами лише одного міністерства чи іншого держоргану. Відповідальність за дії тепер офіційно розподілена між усіма рівнями влади – від Кабміну до громад. Закон нарешті чітко визначив, хто за що відповідає, і якою має бути погоджена система планування дій у кліматичній сфері.

НАЦІОНАЛЬНИЙ РІВЕНЬ: СТРАТЕГІЧНИЙ ВЕКТОР І РАМКИ

Першочергова роль належить державі. Саме уряд і центральні органи виконавчої влади відповідають за формування загального бачення того, якою має бути Україна у 2050 році: кліматично нейтральною, енергоефективною, стійкою до погодних катаклізмів. Для цього розробляються довгострокові стратегії, національні плани, секторальні програми – наприклад, для енергетики, транспорту, промисловості.

Держава, через Кабінет Міністрів та міністерства, відповідає за:

Довгострокову стратегію низьковуглецевого розвитку. Перша Стратегія має охоплювати період до 2050 року. Також вона повинна переглядатися та у разі потреби оновлюватися кожні п’ять років. Її основна мета – досягнення кліматичної нейтральності України до 2050-го, забезпечення пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації до неї, низьковуглецевий і сталий розвиток, екологічна, продовольча та енергетична безпека України;
Національний план з енергетики та клімату розробляється на 10 років, переглядається та оновлюється кожні п’ять років з урахуванням зобов’язань України за міжнародними договорами. Він враховує цілі й засади державної кліматичної політики, а також напрями її розвитку, визначені Довгостроковою стратегією низьковуглецевого розвитку України та національно визначеним внеском України до Паризької угоди;
Стратегію адаптації до зміни клімату, яка має бути розроблена Міністерством довкілля, має на меті підвищення здатності адаптуватися до негативних наслідків зміни клімату та зменшення вразливості соціально-економічних та екологічних систем до зміни клімату на загальнодержавному рівні. Стратегія затверджується на 10 років, переглядається та оновлюється кожні п’ять років з урахуванням результатів оцінки та моніторингу її реалізації;
Секторальні програмні документи щодо зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами. Ці документи розробляються міністерствами для певних галузей, таких як промисловість, транспорт, енергетика, сільське та лісове господарство, будівництво, управління відходами, управління природними ресурсами та в інших секторах економіки та/або сферах державної політики з урахуванням результатів наукових досліджень та із залученням експертних організацій та громадськості. Переглядаються і оновлюються також кожні п’ять років. 

Секторальні програмні документи повинні містити:

оцінку викидів (визначати обсяги і джерела антропогенних викидів парникових газів);
цілі (окремо для зменшення викидів парникових газів і для збільшення їх поглинання);
політики і заходи (мати перелік конкретних дій та ініціатив для пом’якшення змін клімату із урахуванням принципів природоорієнтованості та принципу «енергоефективність насамперед»);
очікувані результати;
фінансування (обсяг та джерела їх залучення);
механізми оцінки, моніторингу та звітності.

Також Закон передбачає: якщо розробляти окремі секторальні програмні документи немає сенсу, вся необхідна інформація повинна бути інтегрована до стратегій розвитку відповідних секторів економіки або сфер державної політики. Тобто завдання, цілі, заходи та інші елементи, які мали б міститися у програмному документі, можуть бути враховані в інших стратегічних документах;

Секторальні програмні документи щодо адаптації до зміни клімату. Ці документи розробляються центральними органами виконавчої влади у відповідному секторі економіки та/або відповідній сфері державної політики з урахуванням результатів наукових досліджень, із залученням експертних організацій та громадськості, а також із залученням Науково-експертної ради з питань зміни клімату та збереження озонового шару. Секторальні програмні документи щодо адаптації до зміни клімату визначають:

оцінку ризиків і вразливості (у тому числі потенційні кліматичні загрози та їх можливі наслідки);
цілі та пріоритети (що потрібно зробити в першу чергу, щоб підвищити стійкість галузі до змін клімату);
конкретні заходи і рішення;
фінансування;
механізми оцінки, моніторингу та звітності.

Ці програмні документи, як і попередні, переглядаються та оновлюються кожні п’ять років.

Щоб ефективніше реалізовувати кліматичну політику і працювати відкрито та злагоджено, центральні органи влади можуть створювати спеціальні консультативні і дорадчі ради або інші допоміжні органи з питань зміни клімату. Вони мають допомагати готувати рішення і координувати дії. Крім того, для кращої взаємодії між різними державними структурами та виконання міжнародних зобов’язань України, Кабінет Міністрів має створити окремий координаційний орган на загальнодержавному рівні. Такий орган має об’єднати зусилля різних органів і допомогти системно працювати над питаннями клімату.

РЕГІОНАЛЬНИЙ ТА МІСЦЕВИЙ РІВНІ: РЕАЛІЗАЦІЯ І КОНКРЕТНІ ЗАХОДИ

Регіони та громади також мають активно долучатися до формуванні та втілення кліматичної політики. Вони повинні розробляти і впроваджувати два ключові документи:

— плани зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами;

— стратегії адаптації до змін клімату.

Для областей готуються регіональні плани й стратегії, для громад – місцеві. Ці документи переглядаються та оновлюються кожні п’ять років.

Плани та стратегії мають узгоджуватися з національними та секторальними документами, про які йшлося раніше. Якщо ж на момент розроблення таких планів державні стратегії або плани ще не затверджені, регіони і громади можуть розробляти свої документи самостійно, без обов’язкового врахування ще не ухвалених державних рішень.

Головна мета регіональних та місцевих планів і стратегій – визначити, як кожен регіон чи громада зменшуватиме свій вплив на клімат і пристосовуватиметься до вже наявних або очікуваних змін. Адаптація може стосуватися захисту інфраструктури, розвитку сільського господарства, охорони здоров’я, збереження довкілля та інших важливих сфер.

Заходи, передбачені планами, повинні бути інтегровані у більш широкі документи стратегічного планування – стратегії розвитку громад чи областей, плани заходів з їх реалізації, програми охорони довкілля тощо. Якщо такі заходи щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації до неї вже включені до інших документів, то розробляти окремий регіональний або місцевий план не обов’язково.

Особливо важливо, щоб усі заходи щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації розроблялися на основі наукових досліджень, із залученням експертів, громадськості та відповідно до методичних рекомендацій, які має затвердити Міндовкілля.

Таким чином, регіональні та місцеві плани і стратегії є інструментом, який дає можливість адаптувати кліматичну політику до особливостей конкретної території, врахувати її вразливості, ресурси та потенціал, і зробити розвиток більш сталим, безпечним та відповідальним.

СТРУКТУРА ДОКУМЕНТІВ КЛІМАТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Щоб краще уявити, як має працювати кліматична політика на практиці, у таблиці узагальнено всі документи, про які йшлося вище. Кожен із них має допомогти перевести загальні цілі у конкретні дії – від національних стратегій до місцевих планів. Разом ці документи формуватимуть Дорожню карту для переходу до стійкого і зеленого майбутнього.

КОЛИ ВСЕ ЦЕ ТРЕБА ЗРОБИТИ?

Закон встановлює чіткий графік реалізації кліматичної політики. Він передбачає два основні часові орієнтири:

Перший – протягом одного року з моменту набрання чинності Законом: Кабінет Міністрів України має затвердити Довгострокову стратегію низьковуглецевого розвитку. Цей документ визначає загальну рамку, на яку мають орієнтуватися всі – від міністерств до громад.

Другий – протягом двох років: це стосується решти документів. Тобто Стратегія адаптації до зміни клімату, секторальні програмні документи щодо зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами, секторальні програмні документи щодо адаптації до зміни клімату, регіональні та місцеві плани зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами, регіональні та місцеві стратегії адаптації до зміни клімату мають бути затверджені до 30 жовтня 2026 року.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК КЛІМАТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ З ПЛАНАМИ ВІДНОВЛЕННЯ ТА МІСЦЕВИМИ ЕНЕРГЕТИЧНИМИ ПЛАНАМИ

Кліматичне планування не може здійснюватися у відриві від інших стратегічних документів, які формуються на місцевому та регіональному рівнях. Закон «Про основні засади державної кліматичної політики» прямо вимагає узгодженості з програмами комплексного відновлення. Всі програми комплексного відновлення, які розробляються для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій чи збройної агресії РФ проти України, мають враховувати принципи та цілі кліматичної політики і сприяти їх досягненню, враховувати заходи із забезпечення стійкості до поточної та прогнозованої зміни клімату, а також визначати конкретні заходи щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації до неї і заходи щодо використання низьковуглецевих технологій.

Місцеві енергетичні плани є основою для розроблення кліматичних планів у частині зменшення викидів парникових газів. Адже саме в межах енергетичного планування здійснюються оцінка вихідного стану споживання енергії в усіх ключових секторах (громадські будівлі, транспорт, освітлення, водопостачання, відходи тощо), встановлення цілей з енергоефективності та переходу на відновлювані джерела енергії (тобто тих дій, які безпосередньо впливають на обсяги викидів), розроблення та пріоритезація заходів, що можуть мати найбільший кліматичний ефект та оцінка очікуваного заощадження енергії, скорочення викидів СО₂ та інвестиційної потреби.

Тобто кліматичний план громади або регіону базується на тих же даних, аналітичних висновках і проєктах, які має містити місцевий енергетичний план. Це дозволяє уникнути дублювання, забезпечити взаємну узгодженість документів та підвищити ефективність реалізації обох типів політик.

НЕДОСТАТНІСТЬ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КЛІМАТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Перша проблема полягає у відсутності чітких правил, як саме мають розроблятися регіональні та місцеві кліматичні документи. Закон каже, що під час їх створення потрібно враховувати національні та секторальні документи. Але не пояснює, які цілі треба встановлювати і за якими принципами складати такі регіональні та місцеві документи. Більше того, немає навіть вимоги, щоб були створені спеціальні методики для їх підготовки. Закон передбачає лише розроблення загальних методичних рекомендацій, на яких мають базуватися заходи з пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації. Ці рекомендації має затвердити Міндовкілля.

Інша проблема полягає в тому, що хоча Закон визначає, які кліматичні документи потрібно розробляти і як часто їх оновлювати, питання оцінювання та моніторингу їх виконання залишаються відкритими. Незрозуміло, хто саме має це робити – сам розробник документа, Міндовкілля чи хтось інший. Через відсутність чітких правил моніторингу й оцінювання виникає ризик, що кліматична політика буде неефективною. Без належного контролю складно зрозуміти, чи справді виконуються поставлені цілі, а також вчасно виявити проблеми при реалізації заходів. Це може призвести до втрати часу, коштів і сповільнення шляху до кліматичної нейтральності. Тому розроблення зрозумілих та дієвих процедур моніторингу є важливим кроком для успішного втілення кліматичних стратегій.

Деякі положення Закону все ж можуть частково допомогти громадам. Наприклад, має бути створена методика прогнозування змін клімату, а офіційні прогнози повинні регулярно публікуватися на сайті гідрометеорологічної служби. Органи влади зобов’язані враховувати ці дані під час підготовки своїх планів і документів.

Але прогнози – це лише одна із частин. Якщо громади не матимуть чітких та зрозумілих вказівок, як саме готувати кліматичні плани, як обирати доцільні заходи чи оцінювати їх ефективність, – виконати нові вимоги буде непросто. Особливо це стосується невеликих громад, де бракує часу, фахівців або ресурсів. Без методичної підтримки ризик помилок і формального підходу лише зростатиме.

ЩО У ПІДСУМКУ?

Новий Закон “Про основні засади державної кліматичної політики” створює комплексну рамку для дій усіх рівнів влади щодо боротьби зі зміною клімату:

відповідальність розподілена між державою, регіонами та громадами. Кожен рівень має розробити та реалізувати власні стратегії і плани з пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації до неї;
строки для розроблення документів, що стосуються кліматичної політики,  дуже обмежені – Довгострокова стратегія низьковуглецевого розвитку має зʼявитися вже до 30 жовтня 2025 року, решта документів – до 30 жовтня 2026-го; це – значний виклик для органів влади та громад, які мають забезпечити належну якість документів за короткий час і часто без необхідних ресурсів;
громади та області повинні або розробити регіональні та місцеві документи – плани зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами і стратегії адаптації до зміни клімату, або інтегрувати заходи з адаптації та скорочення викидів у ширші документи стратегічного планування, такі як стратегії розвитку, плани заходів з їх реалізації чи програми охорони довкілля;
реалізація кліматичної політики потребує ресурсів, координації та підготовки кадрів; без системної підтримки та методичних рекомендацій ризик невиконання є високим;
кліматичне планування повинно узгоджуватися з іншими планувальними документами – місцевими енергетичними планами, планами відновлення та іншими планами; це не лише дозволить уникнути дублювання роботи, а й зробити заходи більш ефективними;
з огляду на відсутність затверджених методик, громадам буде складно розробити кліматичні плани самостійно. Без чітких інструкцій та методичної допомоги зростає ризик формального підходу і неефективного використання ресурсів.

Отже, досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року можливе лише за умови активної взаємодії держави, регіонів і громад, а також забезпечення достатньої ресурсної, експертної та методичної підтримки на місцях.

* * *

Публікація підготовлена в межах проєкту “Муніципальне енергетичне планування для енергетичного переходу”, що реалізується ГО “ДІКСІ ГРУП” за підтримки Європейського кліматичного фонду (ECF).

Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського кліматичного фонду.

* * *

Вікторія Коваленко, генеральна менеджерка у сфері сталого розвитку, аналітичний центр DiXi Group

DiXi Group

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства