Євроінтеграція — це не лише шлях до Європи, а й до кращих стандартів життя для кожного українця. Від реформ, що впроваджує Міністерство юстиції, залежить, як швидко Україна стане повноправним членом ЄС. Про ключові реформи, міжнародні зобов’язання, захист прав громадян та виклики, що стоять перед державою в умовах війни, — ця розмова з Віцепрем’єр-міністеркою з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України — міністеркою юстиції Ольгою Стефанішиною. 

— Розкажіть, будь ласка, як вдається поєднувати дві посади й у чому логіка такого кадрового рішення? 

— Зазвичай, коли член уряду отримував статус Віцепрем’єр-міністра, це означало, що якесь конкретне питання в державі, яке було зосереджене на рівні міністерства, піднімалося на вищий рівень. У моєму випадку ситуація інша, і в цьому була логіка, адже, як ви знаєте, ми офіційно розпочали переговорний процес щодо членства в Євросоюзі. Для того щоб це сталося, Україна мала відповідати високим демократичним стандартам — всі пам’ятають сім рекомендацій Єврокомісії. А для того щоб стати членом Європейського Союзу, Україна завжди має відповідати найвищим стандартам. У цьому і полягає логіка поєднання посад: я як головний переговірник, що відповідає за виконання вимог, необхідних для набуття членства країни в ЄС, маю забезпечувати виконання і ключових горизонтальних стандартів, зокрема які стосуються верховенства права, сталості тих реформ, що вже були впроваджені у контексті функціонування демократичних інститутів. Так само ключовим елементом цього рішення було те, що Україна стає лідером розширення: в процесі між поданням заявки на членство і відкриттям переговорів стало зрозуміло, що спроможність української державної машини, громадянського суспільства дуже велика. Ми можемо рухатися швидко, але для цього треба забезпечити якісний перехід на європейське регулювання, адаптацію нашого законодавства до права ЄС. І, безумовно, Міністерство юстиції має відіграти тут ключову роль, тому що процес має бути не просто швидкий, він має бути якісний, збалансований, має утримувати баланс між швидкістю європейської інтеграції та функціонуванням держави. Тому рішення мало свої конкретні цілі, які ми реалізуємо через ряд кадрових призначень. Так, уряд підтримав призначення окремо заступника міністра юстиції з питань права ЄС. Тепер Міністерство юстиції відповідає за правову політику в чотирьох основних сферах: публічне право, приватне право, міжнародне право і європейське право. Раніше останнього елемента не було, і я думаю, що це дуже логічно і відображає стратегічні завдання, що стоять сьогодні перед усією державною машиною.

— Які завдання стоять перед Міністерством юстиції у 2025 році? Назвіть головні, будь ласка.

— Я буду концентруватися передусім, окрім європейської та євроатлантичної інтеграції, на питаннях міжнародної справедливості — притягненні Росії до відповідальності в усіх можливих юрисдикціях. Також  говоримо про реалізацію санкційних повноважень і про стягнення в Україні та за кордоном активів осіб, які сприяють російській агресії. І відповідальність має наставати вже зараз. Дуже багато руйнувань принесла війна державним підприємствам, українським великим виробництвам, і компенсація цих збитків може відбуватися вже зараз. Міністерство юстиції буде сприяти цьому процесу. 

Другий великий напрям, важливий для мене, — це стійкість, захист інтересів держави і справедливість для громадян. Міністерство юстиції супроводжує людину протягом усього життя: народження дітей, реєстрації житла, бізнесу, громадських організацій, політичних партій. І я хочу, щоб це був сервіс, якому люди довіряють. Звичайно, ми зробили багато висновків після кібератаки, тому безпека послуг і даних громадян буде ключовим напрямом. Ним стане й інформування громадян про їхні права в межах системи безоплатної правової допомоги, про яку, на жаль, мало хто знає в державі.

— Як розвивається зараз ця історія з кібератакою, про яку згадали, наскільки відновлені державні реєстри і чи захищені наші громадяни від майбутніх можливих кібератак держави-агресора?

— Кібервійна — це так само повноцінна війна, вона ведеться 24 години на добу, сім днів на тиждень, кожен день і кожен рік, і поки триває війна з Росією, кібервійна теж буде тривати. Водночас однією з ключових цілей ворога був підрив держави, підрив її економічної спроможності та спричинення хаосу в суспільстві. І тут я хочу подякувати кожному українцю, бо саме завдяки нашій внутрішній стійкості цієї цілі досягнуто не було. І я дуже вдячна команді фахівців Мін’юсту, фахівців спеціальних служб за те, що ми налагодили процес відновлення реєстрів у строки, які ми зазначали раніше. Для нас зараз ключовим є останній етап, коли буде відновлений реєстр нерухомого майна, що дасть змогу повністю відновити надання цих державних послуг. Решту етапів відновлення вже пройдено, ми забезпечили відновлення на майданчиках, які мають належний механізм захисту відповідних даних від можливих атак. Але ми так само вже маємо план створення, скажімо так, “пентагону” для державних реєстрів, — це дуже прагматичний план, він буде достатньо швидко імплементований, і вже є команда, яка цим займається.

— Міжнародні позови до РФ — наскільки тепер Україна ефективно використовує цей важіль впливу власне в міжнародних судах, щоби стягнути з держави-агресорки вже зараз компенсацію за те, що вона робить безчинства на нашій території?

— Безумовно, є система міжнародних інституцій, туди входять і Міжнародний суд ООН, і Міжнародний кримінальний суд. Обидві ці інституції розглядають позови проти Російської Федерації, також є Європейський суд з прав людини, який розглядає позови, подані до виходу Росії з відповідної Конвенції. Водночас я вважаю, що треба вже зараз використовувати потенціал інших юрисдикцій, оскільки зазнала втрат не тільки держава, але і громадяни, державні і приватні підприємства. Відповідно ключове тепер — надавати інформацію в міжнародний реєстр збитків. Це офіційна база даних, яка є джерелом інформації для будь-яких юрисдикцій у світі. Оскільки Міністерство юстиції — це орган, який формує державну політику в сфері судової експертизи, одним з пріоритетів моєї роботи є забезпечення належного оцінювання фізичних руйнувань, що дасть можливість звертатися до арбітражних юрисдикцій по всьому світу. Ми робимо тепер аудит таких процесів, вже ініційованих державними підприємствами, наприклад НАК «Нафтогаз», і будемо це максимально масштабувати протягом цього року. Щоб ми говорили не тільки про політичну відповідальність керівництва РФ, але і про те, що відшкодування збитків, спричинених наслідками агресії, має відбуватися зараз, і містити відшкодування фізичної шкоди.  

— А чи подавали ми вже якісь позови конкретні, чи можете розповісти якісь реальні приклади?

— У нас є механізм, який ми тестували на рівні національних судів, — це стягнення в дохід держави коштів і активів підсанкційних осіб. Ми так само ведемо перемовини з країнами Європейського Союзу і маємо діалог з Канадою щодо стягнення відповідних активів за кордоном. Ці процеси започатковані, ми знаходимо шляхи або в межах правового співробітництва у кримінальних справах, або в межах судових процесів, щоб такий прецедент створити, і до цього докладаємо багато зусиль.

— Законопроєкт про створення нового вищого адміністративного суду (це теж належить до юрисдикції Міністерства юстиції України) — що прогнозується в ньому нового, чого очікувати чи, можливо, боятися?

— Це фактично технічний закон, що передбачає створення спеціалізованого суду, який матиме спеціальні повноваження стосовно розгляду дуже конкретного, обмеженого переліку справ щодо рішень органів державної влади, спеціальних органів. Це не якась унікальна структура, якої не було раніше, це просто виокремлення певної спеціалізації. Водночас важливими аспектами створення цього суду є його формування і відбір кандидатів. Зазвичай Вища кваліфікаційна комісія суддів відповідає за цей процес, а для забезпечення її роботи створюється спеціальна рада, яка оцінює доброчесність кандидатів. Це не унікальний кейс, на основі цього принципу ми відібрали керівників НАЗК, НАБУ, сформовані інші органи, і зараз триває конкурс у Бюро економічної безпеки та формується Конституційний суд. Водночас формат добору суддів передбачає певну гнучкість, оскільки попередні досвіди свідчать, що цей процес є тривалим та може затягуватись, як, наприклад, у випадку з Конституційним судом, де конкурс триває вже понад рік. Це, скажімо так, не сприяє ані напливу кандидатів, ані формуванню правильних очікувань. Урядовий законопроєкт не був, на жаль, підтриманий парламентом (був підтриманий законопроєкт депутата з Блоку Юлії Тимошенко), хоча в його межах уряд вже подав пропозиції щодо створення групи експертів, які оцінюватимуть доброчесність кандидатів на посади суддів. Це дуже важливий для мене елемент, зокрема як міністерки юстиції. Однак це перехідний період, і важливо думати і про наступний етап. У контексті членства України в Європейському Союзі сталість, спроможність державних інституцій є критично важливою. Це означає, що інституції сформовані, вони функціонують, і до них є довіра. Нам важливо, щоб діалог з партнерами і довіра до України досягли того рівня, коли національні інституції зможуть самостійно виконувати функції з відбору та оцінювання кандидатів на доброчесність.

— На вашу думку, для суспільства створення ради доброчесності є показником довіри до інституції?

— Звичайно. Цей формат застосовується, тому що є довіра до процесу, є довіра до результатів, є довіра до конкурсів, є відчуття балансу, відчуття стримувань і противаг. Водночас сама мета євроінтеграційного процесу — це побудова спроможних інституцій. Я не можу зараз оперувати будь-якими часовими рамками, такий формат (за участі іноземних експертів) діятиме до тих пір, поки ми не зможемо перейти до іншого. Але очевидно, що це має бути нашою ціллю. Це не є унікальна ситуація для України, через такий досвід проходили й інші країни, наприклад західно-балканські, але це перехідна модель на шляху до побудови довіри до інституцій.

— На жаль, дуже багато наших співвітчизників досі перебувають у російському полоні. Чи є профільним для Міністерства юстиції питання забезпечення правового захисту військовополонених та їхніх родин, і, якщо так, що в цьому напрямі робиться конкретно?

— Безумовно, це одне з пріоритетних завдань всієї державної машини, всього уряду, до нього залучено багато міністерств, спецслужби, безпосередньо цим опікуються Президент Володимир Зеленський і керівник Офісу Президента Андрій Єрмак. Водночас Міністерство юстиції відповідає за утримання російських військовополонених, і я вважаю, що наша місія — забезпечувати дотримання всіх вимог Женевської конвенції, що створює хоча б мінімальні, але передумови для того, щоб наші хлопці та дівчата, які перебувають в полоні, так само утримувалися хоча б з мінімальним дотриманням міжнародних стандартів. Тому ми дуже відповідально до цього ставимось, ми проводимо аудити, службові розслідування. Зокрема, нещодавно спеціальні державні органи проводили загальний аудит у цій сфері. Для нас дуже важливо максимально забезпечувати дотримання вимог Женевських конвенцій.

— Я двічі була в таборі для російських військовополонених і мала можливість переконатися в тому, як Україна дійсно гіпер дотримується вимог Женевських конвенцій. Водночас я спілкуюся також під час інтерв’ю з нашими військовими, як повернулись з полону. Колосальна різниця, я думаю, ви самі її бачили неодноразово. На вашу думку, чи можна вплинути якось на міжнародні інстанції, щоби не було такої тотальної несправедливості, коли, вибачте, ми російських військовополонених тримаємо вгодованих і відправляємо назад на їхню територію, а наші приїжджають, важачи -60, -50 кілограмів, побиті, поламані і в жахливому морально-психологічному стані?! Можна це питання на міжнародному рівні вирішити?

—  Знаючи історію, ми не маємо ілюзій стосовно Росії і її терористичного режиму, оскільки йдеться про умови, яких дотримуються сторіччями в російських катівнях, на жаль, і в ХХІ столітті підходи не змінюються. Я можу підтвердити, що міжнародні інституції, які мають право доступу до місць тримання, не докладають належних зусиль для забезпечення дотримання прав людини. Мені дуже шкода це констатувати, оскільки українське законодавство, українські міжнародні зобов’язання забезпечують повний доступ до всіх місць тримання військовополонених і ув’язнених. І ми даємо інформацію тим, хто готує звіти, робить оцінювання. Водночас це — непропорційний підхід, який стосується і військовополонених, і жертв сексуальних злочинів, і депортованих дітей. Міжнародні інституції, зокрема інституції системи ООН, деякі інструменти, доступні в межах Ради Європи, на сьогодні не виконують тих зобов’язань, які на них покладено. На них сподіватися важко. Тому ми концентруємося на механізмах посередництва. Ви бачили контакти з арабським світом, з іншими країнами, з  деякими європейськими країнами, що виступають посередниками у питаннях повернення депортованих осіб, дітей чи у питаннях обміну військовополоненими. Це нині дієвий інструмент, який створила Україна, і, на щастя, він дає можливості повертати наших людей.

—  Переговори щодо вступу України до ЄС — які ключові виклики цьогоріч можуть стати на заваді початкові переговорного процесу ?

—  Можу продемонструвати статистику, важливу в контексті того, щоб ми з вами і громадяни розуміли, що таке переговори. Це дуже масштабний процес. На сьогодні, коли ми говоримо про відкриття цілих кластерів, — це шість переговорних напрямів, які будуть рухатися паралельно… Лише за минулий рік проведено близько 45 раундів різних переговорів за всіма напрямами нашого майбутнього членства.

Цей процес є дуже інклюзивним. До нього залучено понад 100 державних інституцій, майже тисячу осіб, так чи інакше задіяних до переговорів, майже 100 народних депутатів та представників апарату Верховної Ради висловили бажання долучатися до робочих груп. Ми маємо 292 представники громадськості й бізнесу, які долучилися до процесу, а також понад 43 науковців. Це новий, надзвичайно масштабний процес. Він базується на амбіціях, які ми спроможні реалізувати. Я дуже вдячна, що сьогодні також маю такий правовий інструмент, як Міністерство юстиції, що забезпечує масштабування переговорного процесу. Водночас, як динамічно ми б не працювали, крім власних зусиль, потрібно консолідувати консенсус з 27 держав-членів Європейського Союзу. Це постійна робота. І 27 держав-членів мають погодити відкриття переговорних кластерів, про що зазначав Президент. Над цим вже працюємо, маємо дуже детальний і предметний діалог і з Польщею в межах її головування в ЄС, і з Данією, головування якої настане після польського. Вже наприкінці січня я запрошена на зустріч міністрів у справах ЄС, на якій маю намір досягти домовленостей про конкретні рішення у переговорному процесі.

— Які конкретні кроки плануються для посилення верховенства права та, зокрема, для боротьби з корупцією на законодавчому рівні згідно з вимогами Європейського Союзу? Бо ми дуже часто чуємо, що той чи той законопроєкт ухвалюється саме відповідно до вимог Європейського Союзу.

— Нема чарівної палички, одного закону або рішення, яке гарантувало б верховенство права в державі. Це сукупність рішень, що створюють довіру. Ми вже зараз орієнтуємося на критерії Організації економічного співробітництва та розвитку. Чому? Тому що нульова толерантність до корупції — це запорука економічного розвитку та зростання країни, а також залучення інвестицій. Я очолювала делегацію України в Парижі, коли була представлена оцінка прогресу України, і вона є чітко позитивною. На сьогодні наша ключова прогалина — у виконанні рішень, чи це рішення державних органів, чи судових інстанцій. У нас достатньо розвинене законодавство, функціонує система антикорупційних органів. Також тепер у межах переговорів ми маємо зобов’язання щодо забезпечення наскрізної антикорупційної політики у всіх сферах: від статистики до митниці, податкової, транспортної політики тощо. Необхідно забезпечити сталість політик та належне виконання рішень. Ключовим для нас є єдність судової практики щодо усіх рішень. Це справедливість і пропорційність законодавства, це правова політика, коли зміни до законодавства є збалансованими. Відповідальність, яка встановлюється за ті чи інші недоброчесні дії, пропорційна, і вона настає, якщо є вироки. У цій сфері передбачається велика робота судової гілки влади, Міністерства юстиції щодо формування правової політики, реалізації законодавства про правотворчу діяльність, виконання судових рішень. Це безпосередня компетенція Міністерства юстиції, і я над цим дуже активно працюю вже зараз. Я сподіваюся, парламент підтримає закон, який забезпечує цифровізацію виконавчого провадження. Це означає, що ми підвищимо ефективність виконання судових рішень.

— Наскільки тепер міжнародні інституції і наші партнери, за вашим відчуттям, готові підтримувати фінансово Україну в 2025 році? Чи не зменшується ця фінансова підтримка, і що потрібно робити для того, щоб все ж таки вона не зменшувалася? 

— І коли тільки почалася війна, і минулого року ми розуміли, що настрої можуть бути різні, дуже багато політичних виборчих процесів у країнах, які є найбільшими союзниками України. І ми точно розуміли, що ані держава, ані громадяни України, ані Збройні сили не можуть бути залежні від цих процесів. Тому ми працювали на випередження. Влітку 2023 року ми домовилися з Європейською комісією про такий інструмент, як Ukraine Facility, що передбачає акумулювання 50 млрд євро на чотири роки, як внесок Європейського Союзу у фінансову стабільність нашої держави. З великими політичними інвестиціями і з дуже великою напругою все ж було ухвалене рішення Сполучених Штатів Америки, і, розуміючи, що геополітична турбулентність стає ще більшою, в червні цього року було ухвалено рішення про акумулювання 50 млрд євро із заморожених активів Російської Федерації. Мета — забезпечити стійкість оборонної спроможності України в умовах війни. Я також хочу звернути увагу, що в липні 2024 року на саміті НАТО у Вашингтоні був визначений мінімальний поріг щодо потреб у військовій допомозі Україні на рівні 40 млрд євро на рік. Отже, в 2025 рік ми входимо з чітким розумінням щодо сталого фінансового забезпечення потреб України — незалежно від політичних штормів у світі.

— Але ми залежимо від Міжнародного валютного фонду. Як проходять перемовини з міжнародним валютним фондом? І чи виконує Україна вимоги, які ставить нам ця інституція?

— Діалог із МВФ насамперед ведуть Прем’єр-міністр, міністр фінансів і Голова Національного банку. Вимог дуже багато, але найцікавіші завжди ті, за які відповідаю я, зокрема у питаннях антикорупційної політики і доброчесності. З усією відповідальністю заявляю, що у нас є довіра, відкритий діалог і, найважливіше для мене, — розуміння партнерами, що не на всі процеси можна впливати в демократичній державі. Звичайно, ми часом бачимо бурхливу дискусію в парламенті щодо законопроєктів, внесених Мін’юстом, — це заміна так званих правок Лозового на інші норми, і створення Спеціалізованого адміністративного суду тощо. Я вдячна народним депутатам за ухвалення восени законодавства, яке впроваджує передумови для угоди зі слідством, — це дуже важливий закон. Так, є питання, що потребують глибшої дискусії всередині держави. Деякі з них були настільки “токсичні”, що яке б рішення ми не запропонували, питання потребує додаткової комунікації. Я дуже вдячна колегам з команди Міжнародного валютного фонду, які це розуміють. У цьому немає ніяких маніпуляцій, це чесний діалог, і дякую колегам за те, що вони довіряють, вірять і, власне, бачать, що іноді дедлайни Міжнародного валютного фонду — це одне, а дискусія і ухвалене рішення — інше.

— 1 січня Україна припинила транзит російського газу і, попри погрози деяких наших міжнародних партнерів, зокрема пана Фіцо, нічого не трапилось, кінець світу не настав… 

— Україна не припинила транзиту газу — завершилася дія угоди. Це дві великі різниці, як кажуть в Одесі. Припинення дії угоди — це не одностороннє рішення, не демарш України. Це процес, який не став сюрпризом ні для кого. І тут, попри будь-яке бажання, ми не можемо цю дату змінити. Україна знала, що 1 січня настане. І мінімум за пів року до цієї дати ми були в постійній комунікації з Європейською комісією та сусідніми країнами. Колишній керівник Нафтогазу був в обох країнах, в яких тепер є ця дискусія. Ми постійно вели діалог з Комісаром ЄС із питань енергетики, із Президенткою Європейської комісії, з командою Європейської комісії. Позиція колег у Брюсселі про те, що немає загрози енергетичній безпеці Європи, була однозначною. Без цього розуміння, звичайно, ми б розглядали інші сценарії. Друге — Європейський Союз ще на початку повномасштабного вторгнення разом із введенням санкцій ухвалив рішення про відмову від російського газу до 2027 року. І навіть більше, майже за місяць до завершення дії угоди Австрія достроково припинила газовий контракт з Росією. Повірте, у 2022 році це було б абсолютно неможливо. Для цієї країни були спеціальні винятки, тому що контракт був укладений на 10 років. Це свідчить, що все неможливе — можливо. Я розумію комунікацію угорських і словацьких політичних колег: прем’єр-міністра, міністрів. Це стандартна тактика, яка полягає в тому, щоб підвищити свою суб’єктність у діалозі з Брюсселем. Водночас Україна, як зазначено в Угоді про асоціацію, є довіреним та перевіреним партнером у сфері енергетики. Ми вели консультації, вели переговори і відповідно уникли ситуації, коли припинення дії контракту стало сюрпризом для партнерів.

— Щодо відновлення енергетичної інфраструктури України — яка позиція наших міжнародних партнерів, чи готові вони посилювати цю допомогу, оскільки, на жаль, обстріли енергетичної інфраструктури України не ворог не припиняє?

— Я думаю, що це той напрям, де ми можемо говорити про використання російських заморожених активів. Він не передбачає повного передавання Україні усього обсягу заморожених активів. Відновлення зруйнованих об’єктів, зокрема енергетичної інфраструктури, може здійснюватися за ці кошти. Водночас це так само питання фізичного руйнування: це і приватні енергетичні потужності, і державні енергетичні потужності. Відповідно це питання компенсації. І ми працюватимемо над тим, щоб ця компенсація була забезпечена. Партнери, безумовно, допомагають, водночас навіть деякі вже відновлені елементи енергетичної інфраструктури знову потрапляють під обстріли і руйнуються. Росія, відповідальна за ці руйнування, має платити за них. Це питання широкого діалогу, водночас я впевнена, що протягом року ми прийдемо до ухвалення необхідних рішень.

— Чи є якийсь прогрес у міжнародній співпраці щодо видавання воєнних злочинців, які перебувають тепер за кордоном, і що можна сказати про створення Спеціального трибуналу для таких злочинців?

— Цей процес триває. У Раді Європи постійно перебуває спеціальна команда, яка працює над комплексом питань, які стосуються Спеціального трибуналу, компенсаційного механізму і Реєстру збитків. Найважливіше, що цей процес веде не тільки Україна, його лідером є сама Рада Європи. Договір про Реєстр збитків охоплює більш ніж 50 країн. Це означає, що рано чи пізно рішення щодо створення Спеціального трибуналу ухвалять, і це буде консенсус багатьох держав. Я дуже сподіваюся, що це буде той майданчик, який дасть змогу притягнути саме до політичної відповідальності.

— На завершення хочу запитати про мобілізацію. Ви різко висловилися з приводу заяви міжнародних партнерів про зниження мобілізаційного віку. Чи не створює це дипломатичну напругу, чи вдалося переконати наших міжнародних союзників?

— Якщо проаналізувати, наприклад, усі функції Міністерства юстиції, їх можна охарактеризувати дуже просто: захист інтересів держави, справедливість для громадян. Також дипломатія або політика — це не реверанси, це відверта дискусія. І коли ми говоримо про Європу, Сполучені Штати Америки, то не перебуваємо на стадії встановлення дипломатичних відносин або співробітництва. Ми боремося за своє існування, за Європу і за рух до Європи. Цей діалог відвертий і чесний. Я вважаю, сила України в тому, що ми чесні. Коли ти чесний, це, можливо, не завжди дуже приємно, але скорочує дипломатичний шлях, а зараз у нас часу немає. І, звичайно, ця заява не була емоційною. Вона зроблена після того, як Президент повернувся зі Сполучених Штатів Америки, представивши План перемоги, також наші команди, Андрій (Єрмак, — ред.) їздив, міністр оборони Рустем (Умєров, — ред.) був у США. Після всіх цих перемовин ми розуміли, що низка рішень, які очікувалися, про які ми домовлялися, які фактично можна було здійснити дуже швидко, до кінця каденції чинної адміністрації не були реалізовані. Питання було комплексне — що має зробити Україна, що мають зробити партнери, і що можуть зробити Сполучені Штати Америки, щоб наші бригади були укомплектовані, щоб наші військові знали, що щомісячна потреба в озброєнні забезпечена, і щоб ми забезпечили необхідну мобілізацію і тренування. І такого комплексного підходу не було впроваджено. І, звичайно, я не хочу, щоб у країні, яка воює, заяви посадовців інших країн маскували під нашу неспроможність ухвалення рішень.

— Дякую за розмову.

Христина Равлюк