Міжнародна активність навколо України є високою. Відбувається багато міжнародних заходів, велика увага приділяється контактам американської делегації з українською делегацією, а також із російською, пройшов саміт «коаліції охочих» у Парижі, але головні події все одно розгортаються на фронті. Попри заяви та спроби Трампа, схилити диктатора Путіна до припинення вогню не вдається. Ми знали і знаємо, що Москві довіряти не можна, провокації були й будуть. Ми були готові до того й бачимо, що не тільки провокації та порушення навіть дуже слабких домовленостей, які нібито були досягнуті в Саудівській Аравії, але також брехливі, свідомо перекручені звинувачення у бік України постійно лунають із Кремля.

Що робити далі? Очевидно, розраховувати на те, що ворог припинить обстрілювати нас, наступати на українську територію, у нас підстав немає. Відомо, що головна наша потуга – це Збройні сили України. І щоб захищати Україну й наступати, нам потрібні добре підготовлені підрозділи і зброя. Тож сьогодні поговоримо про те, чим і як воювати. Для того щоб усвідомити, де ми є в цьому році й чого можна очікувати, ми запросили Романа Костенка, народного депутата України, секретаря Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, полковника Служби безпеки України.

— Одна з важливих домовленостей саміту «коаліції охочих» у Парижі – домовленість про те, що наступне засідання в рамках «Рамштайну» відбудеться 11 квітня. Відомо, що «Рамштайн» – це про надання військової допомоги Україні. Отже, перший висновок – «Рамштайн» є і діє. Другий – у квітні головуватиме на засіданні Велика Британія. Чого ми чекаємо від «Рамштайну»? Минулого року міністр оборони України Умєров сказав, що тепер йдеться про «Рамштайн 2.0», другу, поліпшену, вищу версію Контактної групи. Що це означає для вас?

Важливо показати Путіну, що після всіх тисків, які були на нас зі Сполучених Штатів, коаліція, усупереч сподіванням Росії, не розвалилася

— Це має свідчити про те, що світ міняється, і ми бачимо, чим був «Рамштайн». Передусім його організували саме Сполучені Штати Америки, тодішній наш головний союзник. Тепер США важко назвати головним, але вони й надалі – наш союзник. І дуже добре, що навіть попри те, що в нас з’явилися розбіжності з новою адміністрацією, взаємодію у форматі «Рамштайн» підхоплюють інші країни, які розуміють, що ми все робили правильно. Адже зрозуміло, що самотужки Росію жодна з країн НАТО не перемогла би. А Сполучені Штати ніколи не стикалися з такими загрозами, ніколи не воювали на своїй території. Тому я сподіваюся, що будуть ухвалені рішення щодо подальшого постачання нам озброєнь, які й тепер надходять від наших партнерів.

Я вважаю також, що було би правильним ухвалити рішення про забезпечення нас фінансуванням на ці озброєння. І, звичайно, важливо спілкуватися зі Сполученими Штатами, і якщо вони навіть відмовляться від надання нам матеріально-технічної допомоги, щоб вони хоча б не забороняли продавати нам важливу для нас номенклатуру техніки. Ми вже багато разів про це говорили, адже якщо все інше ми можемо замінити, то США мають широку номенклатуру, великі запаси озброєння, їм простіше нам віддати це, ніж європейським країнам. Тому дуже важливо було б домовитися про ракети ППО, ті самі Patriot, тієї серії, що можуть збивати балістичні ракети.

Я задоволений, що саме Велика Британія буде головувати, бо вона завжди була найближчою до Сполучених Штатів Америки ідеологічно, а також як союзник. Тому сподіваюся, що потрібні нам рішення США можуть ухвалити з огляду також на цю єдність. І важливо показати Путіну, що після всіх тисків, які були на нас зі Сполучених Штатів, коаліція, усупереч сподіванням Росії, не розвалилася. Ми пам’ятаємо заяви, які робив Путін, звертаючись до США: більше ніякої допомоги Україні. Але я сподіваюся, що допомога буде, і сигнал для Росії теж буде, буде знак, що ніхто здаватися не збирається. Тому це серйозний захід, його треба підготувати серйозно. Я сподіваюся, що і наше Міністерство оборони, і міністерства оборони ключових країн: Великої Британії, Франції, Німеччини й інших наших союзників підійдуть до цього, розуміючи, що результати цього «Рамштайму» матимуть важливе значення для подальшого ведення бойових дій.

— «Рамштайн» у квітні відзначатиме свою третю річницю. Уперше Контактна група з оборони України зібралася у 2022 році. Це стало етапною подією, сама поява такого формату була підтвердженням того факту, що наші партнери, головно Сполучені Штати Америки, зрозуміли, що Україна може не тільки відбити ворога, а й перемагати, і для цього потрібна зброя. З огляду на перспективи обрання Трампа президентом були проведені певні підготовчі заходи, щоб зберегти «Рамштайн». Зокрема, НАТО було готове перейняти цю естафету. Але мені здається, що продовження роботи під спільним головуванням Великої Британії та Німеччини, які взяли на себе цю роль, буде більш ефективним.

Проте засідання – це видима частина роботи, тому що головна робота йде якраз перед засіданням, у кулуарах, у прямих контактах між військовими, між генштабами та міністерствами оборони. І тут критично важливо, щоб озброєння тієї номенклатури, про яку ви сказали, передовсім для засобів ППО, нам далі надходило. Водночас гарантій продовження постачань у потрібному обсязі немає, оскільки Вашингтон рухається дещо хаотично, ми вже бачили навіть призупинення військової допомоги. Тому тепер треба набагато ретельніше планувати й набагато більше зусиль докладати, щоб отримати необхідне. Як ви бачите цю роботу на рівні Міністерства оборони і профільного комітету Верховної Ради?

Тільки наш ОПК і конкретні домовленості з партнерами, уже сучасні, із конкретно прописаними діями кожної сторони, можуть стримувати противника від агресії

— Найперше ми маємо зрозуміти, і народ, люди мають зрозуміти, і всі країни Європи, світ, – усі вже зрозуміли, що треба озброюватися. Потрібно не просто озброюватись і закуповувати зброю, а необхідно мати свій власний ОПК. І тільки він буде гарантом стримування противника, який може зазіхати на вашу територію. Ми бачимо, що не працюють угоди, меморандуми, союзи. А великі союзи, які були створені, невідомо, як працюють, адже НАТО ніколи не застосовувало статтю 5 саме для того випадку, коли напали на якогось із її членів. Можемо подивитися на створений Росією так званий оборонний союз ОДКБ – теж ніяких дій. Ніхто не зголосився підтримувати криваву авантюру Путіна в Україні. Крім корейців, – країни, яка не була в такому оборонному союзі, але вони використали це для певного розблокування тиску санкцій.

Тому за цих умов, як бачимо, союзи не працюють, і твоїм гарантом є тільки твій власний ОПК, твоя озброєна навчена армія і твій ідеологічно згуртований народ, готовий і підготовлений стримувати ворога. У цілому готовність народу до спротиву є чинником стримування. Росія напала тому, що вони сподівалися, хтось їх дезінформував, що їх в Україні зустрічатимуть із квітами, вони просто зайдуть невеликими військами. У них не було достатньо військ для вторгнення. У них було достатньо військ якраз для того, що вони захопили, вони недооцінили нас. А ми виросли відтоді, як отримали незалежність. Покоління виросло, виховалось. І, звичайно, ми тепер усі маємо на цьому тлі зрозуміти, що тільки наш власний ОПК і конкретні домовленості з партнерами, уже сучасні, із конкретно прописаними діями кожної сторони, можуть стримувати противника від агресії.

— Це уроки, які пишуться кров’ю. І, на жаль, у 2014 році ми цей урок пропустили, бо не реагували так, як слід було б реагувати. Але з 2022-го вже четвертий рік іде велика війна. Ми пам’ятаємо, як це починалося, як у перші дні вторгнення за кордоном через наші посольства шукали все, що є на складах. І справді, на фронт, на поле бою пішло все, що можна було по світу знайти радянське. Але воно швидко закінчилося. Якщо порівняти український військово-промисловий комплекс три роки тому і тепер, плюс перспективи розвитку, як ви бачите ці зрушення? Чи вони вже набули характеру незворотних? Наскільки ми розвинулися в спроможності самим забезпечувати свої Збройні сили? І що на нас чекає?

У 2025 році наш ОПК готовий виконати замовлення на 1,5 трлн грн

— Можна багато розповідати, але я почну із цифр, які в мене є в голові, вони приблизні. У 2022 році наш оборонно-промисловий комплекс виконав державних замовлень на 70–80 млрд грн, такими тоді були його спроможності. У 2023-му – на 200 з чимось млрд, у 2024-му – на майже 400 млрд, у 2025-му наш ОПК готовий виконати замовлення на 1,5 трлн грн. Це не тому, що ціни зросли, а тому, що розбудувався оборонно-промисловий комплекс. Це ж ми говоримо не тільки про державні підприємства. Велику частину тепер займають приватні підприємства, які створилися саме під час війни. Ті 70 млрд замовлень – це були переважно державні підприємства, які виробляли певну номенклатуру. Щось потрібне було, щось показало свою непотрібність під час війни. Але оці 1,5 трлн тепер – це наші спроможності, якась частина за старими технологіями, але вони все одно потрібні. Ремонтувати танки потрібно, ремонтні заводи теж туди входять, але є і створення ракетного озброєння, дронової індустрії, яка у нас розвинулася дуже сильно.

Але чи це той комплекс, яким потрібно пишатись і вважати його ідеальним? Точно ні. Я дуже вдячний тим, хто його розбудовує. І, звичайно, що коли його розбудовували, ми мали робити ставки на складальницькі виробництва. Тобто ми десь закуповуємо сировину, запчастини, це все складаємо і досить швидко можемо відправити на фронт. Але якщо ми говоримо, який оборонно-промисловий комплекс нам потрібен для того, щоб стримувати ворога і бути незалежними, треба розуміти, що навіть якщо ми робимо 100 тис. снарядів у день, то ми при цьому не виробляємо вибухівку. І якщо нам не продадуть вибухівку, то ми нічого не зможемо випустити. А вибухівку дадуть ті самі партнери, які нам кажуть, що не дадуть снаряди. Тому ми маємо самі робити вибухівку. Це я до прикладу кажу, щоб показати, що оборонно-промисловий комплекс складається з декількох напрямів. І основний із них – спеціальна хімія: вибухівка, порох, що ми тільки починаємо робити. За це велика вдячність і міністру Сметаніну, і Камишину, який до нього був саме на цьому напрямі. У нас ще немає повного циклу, але це вже закладено. Це дуже складна історія, яку ми втратили. У нас у Шостці був серйозний завод з виготовлення пороху, який працював із козацьких часів, згодом виробляв порох для Російської імперії, коли ми були під окупацією. А потім, коли настала вільна, незалежна Україна, у сучасних умовах ми не можемо робити порох. А козаки вміли.

Ми маємо виробляти спеціальну хімію самі, тому що це – основа. Ми можемо зробити мільйони дронів, артилерійських систем, танків. Вони будуть просто літати і їздити. А знищує ворога спеціальна хімія, і вона не міняється – це вибухові речовини і порох. Якщо повернутися до вибухових речовин і казати про повний цикл виробництва, то треба робити ще деяку номенклатуру хімічних елементів, які не є вибуховими, але входять до їхнього складу, наприклад, висококонцентрована азотна кислота, сірчана кислота. У нас цього немає. Знаєте, куди все поділося? Росіяни, коли був президентом Янукович, не знищували наші заводи з виготовлення вибухівки, не руйнували наші заводи зі складання боєприпасів, а знищили нашу хімічну промисловість.

І коли ми тепер говоримо про ОПК, який я хочу бачити, – це окрема хімічна індустрія, спеціальна хімія, яка вироблятиме сама вибухову речовину з усього, що є в Україні. Це окремий напрям ініціювальних вибухових речовин, окремий напрям різних порохів, бо вони є і потрібні різні. А далі – все інше, звичайно, високотехнологічні речі. Бо ми можемо десять разів побудувати «Сапсан», який летітиме на 200, 300, 500 км, але якщо туди не буде що залити, то нема жодного сенсу в тому, що він кудись летить. Тому ми повинні розуміти, що є основи оборонно-промислового комплексу, до яких нам слід іти. На жаль, ми тепер туди йдемо слабко, – це через те, що і коштів не вистачає, і тому що нам швидко все треба робити. Тут проста математика: відкриваєш бюджет України і дивишся, як у нас працює оборонно-промисловий комплекс. Оборонно-промисловий комплекс каже: ми можемо на 1,5 млрд вам виробити озброєнь. І це не вся номенклатура, там немає, наприклад, ракет, подібних до Patriot, і багато чого іншого. Потім відкриваєш бюджет Міноборони, а в них на закупівлю озброєння військової техніки – біля 500 млрд. Ці можуть на 1,5 трлн виготовити, а ці на 500 млрд тільки можуть замовити. Тобто в нас буде простоювати мільярд потужностей.

— А експорт заборонений.

За статистикою минулого року 65% російських солдатів на полі бою було вбито українськими дронами, 75% російської техніки знищено дронами

— Експорт заборонений, але із цих 500 млрд у нас є зобов’язання вже за імпортними контрактами, ми закуповуємо те, чого не може виготовити наша оборонна промисловість. Там якісь вибухові речовини, міни, боєприпаси, патрони. Як сказав Черчилль, для війни потрібно три речі: гроші, гроші й ще раз гроші. Основа – це, звичайно, економіка. Нам потрібно платити податки, збирати податки, боротися з корупцією і всі кошти, які є, направляти на оборону. У нас в цьому році загальний бюджет України – майже 4 трлн, із них 2 трлн 200 млрд – бюджет Сил безпеки й оборони. Ми половину всіх коштів віддаємо, і це весь наш бюджет, який ми збираємо всередині, – 2 трлн. Усе інше – те, що дають нам наші партнери, ми маємо це розуміти. А потреби Збройних сил, якщо ми говоримо про 1,5 трлн і 500 млрд Міноборони, для війни – це трильйони, трильйони і трильйони. Війна дуже дорога тепер, і коштів будь-якої окремої країни НАТО не вистачило б для самостійної боротьби з РФ, бо в Росії є великі запаси ще з радянських часів і озброєння, і техніки.

Ось така проста математика, щоб зрозуміти, що таке оборонно-промисловий комплекс і як він має працювати. Ми розвинули його, але потрібно його, я би сказав, заглиблювати. Візьмімо, наприклад, дрони. За статистикою минулого року 65% російських солдатів на полі бою було вбито українськими дронами. Не артилерією, не мінами, не стрілецькою зброєю, а дронами. І 75% російської техніки було знищено дронами. Тобто статистика показує, що артилерія хоч і не втратила свого значення на полі бою, вона може міняти наміри противника, але не переважна сила, втрати противник несе переважно від дронів. І ми можемо тепер робити до 10 млн дронів, якби країна сказала, ми б, мабуть, їх зробили. Але ж ми розуміємо, що це також збиральницький напрям: дрони, які на 100% виготовлені з українських матеріалів, – я не знаю, це в якійсь, може, одній компанії лише, і то не на 100%.

Навіть коли ми робимо свої мотори, то якісь магніти або ще якась деталька – однаково китайські. І от нам настільки треба заглиблювати свій оборонно-промисловий комплекс, настільки його поліпшувати, щоб усе це робити самим.

А якщо країна, яка тепер мовчить, – Китай – змінить свою позицію? У них на сьогодні в руках – дронова війна. Вони можуть або припинити її, переставши постачати складники для дронів і Росії, і Україні, або надати перевагу одній зі сторін. От завтра, уявіть, вони кажуть: усе, ми Росії не постачаємо, тільки Україні. – Нам не треба більше ніяких видів озброєння. Ми відразу отримуємо перевагу на полі бою й повертаємо свої території.

У нас тепер намагаються локалізувати виробництво багатьох речей, якщо буде закрито імпорт, щоб ми могли це виробляти. Але у нас й інше також є – несприйняття деяких речей. Наприклад, є карбонові матеріали або ті самі мотори, які виробляються в Китаї, і є люди, які хочуть їх виробляти тут, щоб стати незалежними. Але собівартість мотора, який почав вироблятися 10 років тому, і того, який ми зробили, нашого, українського, може бути вдвічі вища. З точки зору державницької ліпше мати свій, ніж залежати від іншої країни, і це ми розуміємо. А є люди, які не розуміють і кажуть: якщо ти це купиш, сядеш у в’язницю, бо купуєш не те, що дешевше. І це нам теж треба вирішити і всім показати, що коли ми підтримуємо свого виробника, є речі стратегічно важливі. Тому оборонно-промисловий комплекс потрібно поглиблювати і локалізувати, робити замкнений цикл, і робити так, щоб населення розуміло, де корупція, а де дійсно національні інтереси.

— Дуже цікаво, на ці теми можна довго говорити. Ось лише один факт, щоб ліпше усвідомлювати всю картину. Коли починався 2025 рік, у політиків і дипломатів були великі сподівання, які дійшли і до населення, що це буде останній рік війни, війна ось-ось закінчиться, будуть переговори, гарантії безпеки, настане мир. А економісти в тоді чітко планували, що весь 2025 рік буде воєнним роком, і всі кошти треба розраховувати на ведення бойових дій. До того ж стосовно військово-промислового комплексу закінчення війни не є тим моментом, коли зупиняється виробництво. Навпаки, за цих умов, які тепер є в Європі й у світі, це тільки поштовх розвивати те, про що ви кажете. Локалізувати, робити своє там, де це доцільно, бо зробити повністю все своє досить складно. Наскільки я знаю, навіть шведи, які можуть робити майже все в оборонці, компоненти беруть у своїх партнерів.

Пандемія нам показала, що рівень глобалізації у світі на сьогодні такий великий, що припинення якихось ланцюжків постачань одразу ламає всю картину. Тому бажано робити у себе, але все не виготовиш. І чи треба все робити, якщо ми говоримо про те, що Європа тепер здійснюватиме свою програму переозброєння, і в цій програмі, вартість якої – 800 млрд євро, є місце для України. Урсула фон дер Ляєн неодноразово наголошувала на тому, що переозброєння Європи і переоснащення європейського ВПК не можливе без України. Треба одразу вмонтовувати українські промислові потужності в цю систему. Як ми до цього готуємося?

— Передовсім я б тут навів приклад Франції. Тому що Франція має такий оборонно-промисловий комплекс, який би я хотів бачити у нас. Тому що вони роблять все. Танки є в Німеччині, наприклад, танки є не в багатьох країнах світу, навіть у нас є, ми ще можемо їх виготовляти, але вони роблять свої танки. Вони виробляють свої літаки, бо не повелися на історію про F-16 і роблять свої «Міражі». Вони виробляють свої субмарини, кораблі, розвивають свою ядерну зброю. У них повністю закритий комплекс, і ті компоненти, які максимально критичні, вони намагаються або забезпечувати завдяки своїм можливостям, або близьким партнерам. У жодній країні Європи такого немає. Можливо, десь близько Велика Британія, у неї більш технологічна армія, менша кількісно, але найбільший бюджет на утримання армії. Тому нам потрібно бути схожими на них і триматися їх, бо в них є і компоненти, і можливості, і розвиток.

Що стосується нас і нашого оборонно-промислового комплексу, – звісно, ми розвинулися, і в нас є великий потенціал працювати разом з нашими партнерами. Тепер розробляються критерії, щоб можна було експортувати деякі вироби або частини виробів у країни-партнери. І комітет над цим працює, і Міністерство оборони, і Служба безпеки, усі представники міжвідомчої комісії з військово-технічного співробітництва. Думаю, рішення найближчим часом буде, і я дуже вдячний, що вони це питання порушують, і голова нашого комітету Олександр Завітневич цим також займається. Вважаю, це буде перший крок, і ми побачимо взагалі, які будуть можливості з урахуванням наших національних інтересів. Водночас ми маємо поставити всі запобіжники, щоб наші речі не прилітали по наших же солдатах в окопах. Ми ж розуміємо, що можемо щось продати в Африку, а завтра воно буде в Росії. Тому експорт, якщо буде, то до наших країн-партнерів із сертифікатами кінцевого споживача, має бути дуже серйозний контроль.

Проблема ще й в тому, що ми зробили запит на багато речей, зокрема дронів. Створено сотні компаній, вони мають певний ресурс, людей, можливості, технології, їх знають на фронті, вони мають свої переваги. Але їх не законтрактували, і в них закінчуються і бронювання, і фінанси. А партнери кажуть: дайте нам їх, ми хочемо з ними працювати. Треба шукати якийсь механізм, не можна просто через якісь побоювання «а що скажуть партнери» просто вбити компанії, які можуть працювати на користь нашим партнерам. Тому це питання проговорюють, сподіваюся, воно дійде до кінця.

Після історії зі США ніхто не хоче закуповувати у великій кількості, усі бажають будувати в себе. І тепер більше запитів до наших виробників на створення спільних підприємств, коли ми заходимо технологіями, а вони – інвестиціями. Але, наприклад, якщо це Франція, вони хочуть, щоб це було на території Франції, а німці хочуть, щоб це було на території Німеччини. Я їх розумію, тому що вже всі побачили: не віддаєте рідкісноземельні – стоп, більше вам нічого не даємо. Усі вже навчилися. І це теж буде виклик для нас, коли наші підприємства будуть інвестувати і йти туди. Треба знайти такий спільний формат, щоб і в нас податки залишалися, і там ми могли працювати.

— Ви сказали про дуже важливу проблему: про тих виробників, які можуть виробляти, але немає замовлень, розробили зразок – і не знають, куди рухатися далі. І дуже добре, що, як ви сказали, і в державі, і в комітеті з військово-технічного співробітництва про це знають і думають. Люди – головний капітал, який втратити не можна, який треба тримати. Вихід приватних підприємств на дуже специфічний ринок озброєнь – нове явище для України. І є попит на спільне з партнерами виробництво, як ви сказали. Що заважає тепер, що стримує це спільне виробництво?

— До цього, на сьогодні, у нас була політика, що майже все, що використовується на полі бою, що виробляє наш ОПК, ми не можемо віддавати за кордон з огляду на партнерів, які через це могли б припинити надавати нам допомогу. А тепер ми бачимо зацікавленість самих партнерів у цьому. І можемо сказати: дивіться, ми створили багато підприємств, задовольнили свої потреби, а люди настільки розширилися, що залишаються потужності. Є якісь нові, якісь ексклюзивні речі. Треба пояснювати партнерам, що це – наша перевага, що ми думаємо не тільки про себе, а якщо в нас з’являються можливості, ми готові допомагати, бо ми одне ціле, ми хочемо в НАТО, ми хочемо в Євросоюз, і ми зацікавлені, щоб партнери отримували передове озброєння, яке є одним із найефективніших на полі бою. Ці технології винайшла Україна й удосконалила їх саме на рівні армії, і ми готові цим поділитися. Проблема не в тому, щоб зробити безпілотник, це лише 30–40 відсотків. Люди, підготовка, тактика застосування, вибухівка, засоби зв’язку – це безцінний досвід.

— Тут є дві складові частини, і обидві дуже важливі. Перша – захист інтелектуальної власності. У цьому напрямі у нас має вестися робота, бо, щоб віддати щось на спільне виробництво, треба захистити розробника, фахівців, які це придумали і створили. Тобто інтелектуальна власність – питання номер один. І друге – питання стандартизації і сумісності з НАТО. Ми говоримо про речі, яких у НАТО ще немає. Тобто ми диктуємо, можна сказати, ці стандарти. Чи є така співпраця з нашими партнерами?

Кожен виріб, який закуповує Міноборони, проходить випробування, і йому відразу присвоюють код НАТО

— Тепер уже в нас є таке поняття, як кодифікація. Щоб поставити щось на озброєння, треба, щоб кожен такий виріб закупило Міноборони, є стара процедура ставлення на озброєння – вона радянська, неповоротка, погана. Під час війни зробили таку кодифікацію, коли можна за спрощеною процедурою поставити вироби на озброєння. Кожен виріб, який закуповує Міністерство оборони, проходить випробування, і йому відразу присвоюють код НАТО, і він стає кодифікованим на період воєнного стану за стандартами НАТО.

Стосовно захисту інтелектуальної власності – це вже питання до підприємців, які їх виробляють, вони мають це робити. Я знаю, що серйозні компанії у цьому плані працюють.

— Дуже цікава розмова, бачу потребу продовжити і повернутися до тих питань, які цього разу не обговорювали. Адже зрозуміло, що ми вступили в період бурхливого розвитку не тільки виробництва, але й нарощування озброєнь. Цей період буде тривати не один рік. І тому кадри, які ми вже маємо і які маємо готувати, разом із тим унікальним і вкрай важливим досвідом, який мають на передовій наші підрозділи, створюють узагалі такий безпековий капітал на майбутнє, не тільки для нас, а й для всієї Європи, що про це варто не один раз говорити. Отже, дякую і до зустрічі.

Ігор Долгов

Фото: Данило Антонюк

Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на Ukrinform