Спроби вірменського уряду звільнитися з-під впливу РФ прискорять крах мрій Кремля про контроль пострадянського простору і вже сьогодні йдуть на користь Україні

Антиросійські процеси у Вірменії, схоже, розгортаються. 25-27 червня у Єревані оголосили про викриття масштабної змови із захоплення державної влади, спланованої нібито за участі РФ, і заарештувала 14 підозрюваних у причетності до змови осіб. А 2 липня спікер Національних зборів Ален Симонян заявив, що час серйозно розглянути питання заборони трансляції російських телеканалів у Вірменії. Мовляв, «деякі люди» можуть втрутитися у внутрішні справи Вірменії — через фінансування від Самвела Карапетяна, російського мільярдера вірменського походження, теж заарештованого за підозрою у підготовці держперевороту. Нагадаємо, за даними Слідчого комітету, група опозиційних діячів на чолі з архієпископом Багратом (Галстаняном) планувала реалізувати силовий сценарій вже у липні-вересні цього року. Відповідні аудіозаписи оприлюднили, їх справжність ставлять під сумнів, але – удар по церковних та опозиційних (проросійських) колах відбувся і зараз у Вірменії деякі проурядові джерела вказують на зв’язки затриманих з російськими бізнес-структурами.

Є й сили, що називають все це «сталінськими репресіями», а дії Нікола Пашиняна – хитрим планом позбутися конкурентів напередодні виборів, що відбудуться вже у 2026-му. Є думка, що йдеться про широкий план зміцнення позицій уряду в країні і послаблення як церкви, так і Росії. Є певні сумніви, що Пашинян витримає його тиск, та якщо встоїть – Україна від того точно виграє. Позбавлений 2 липня українського громадянства предстоятель УПЦ МП Онуфрій – найкращий тому доказ. Можемо припустити, що ці процеси синхронізовані не випадково.

ВІД МОСКВИ ДО АНКАРИ

Дрейф Єревану від Москви після Другої Карабаської війни 2020 року неможливо не помічати. Останнім часом настрої у Вірменії аж такі, що у березні зайшла мова про курс на вступ до Євросоюзу. Заявку подадуть, як писали місцеві медіа, вже восени і це – воля особисто прем’єра Нікола Пашиняна. Ще раніше Вірменія призупинила участь в ОДКБ і натякала, що може й вийти з неї. Бо який сенс в альянсі, що ніяк не підтримав свого члена у війні за Нагорний Карабах, а Москва ще й схиляла Єреван просто піти на умови противника.

В результаті вірмени переглянули свої оцінки друзів та ворогів і соціологічні опитування, як розповів РБК-Україна вірменський політолог Армен Ованнісян, показують, що Росія для них – уже один з трьох ворогів (у трійці ще Туреччина і Азербайджан), а противників зближення з Заходом дедалі менше. Законопроєкт «Про початок процесу вступу Республіки Вірменія до Європейського Союзу», ухвалений Національними зборами Вірменії 26 березня, зібрав понад 52 тисячі підписів громадян перед внесенням до парламенту. Щоправда, документ має суто декларативний характер. А вже у травні Нікол Пашинян відвідав Красну площу на честь путінського параду «побєдобєсія».

Пашинян на параді 2025 року. Фото hetq.am

Вірменія все ще дуже залежна від Росії, пояснює Ігар Тишкевіч, політичний аналітик, експерт з питань вивчення Росії. Довгий час вона буквально тримала за горлянку і її, і Азербайджан проблемою Нагірного Карабаху. Та теперішнє загострення відносин – не просто так: це частина ширшого процесу, прив’язаного до подій і в Азербайджані (там зараз справжній антиросійський бунт) і в Туреччині. «Питання Нагірного Карабаху де-факто закрито (хай і не так, як хотілося б Вірменії, і – ще не розв’язане) і це відкриває можливості для Вірменії і Азербайджану говорити про мирну угоду, угоду про кордони, — говорить експерт. – Якщо вона буде підписана, Москва втратить один з важелів впливу на обидві держави». І наступним кроком Вірменії після підписання договору буде початок відбудови логістичних шляхів власного експорту.

Наразі ж як: з одного боку у країни – Грузія, де суттєво зріс вплив Росії, з іншого – Іран у післявоєнному стані, і – Азербайджан з Туреччиною, з якими є конфлікт. «Тож так чи інакше Єреван поки змушений зважати на позицію Росії, — говорить Тишкевіч. – Але мирна угода розв’язала б руки владі Вірменії у відбудові власного треку зовнішньої політики і економіки. І це остаточно – хай не відразу, років через 5 – може відірвати Вірменію від зони впливу РФ». Що для Кремля, звісно, неприпустимо. Під час війни за Нагірний Карабах у 2020 році РФ явно, за словами експерта, розраховувала, що в Єревані відбудеться зміна влади (а не розквіт антиросійських настроїв), та Пашинян встояв.

Протест у Єревані 9 травня 2024 року. Фото: armradio.am

«І зараз може спробувати зміцнити свою владу і зменшити вплив проросійських сил, — зауважує Ігар Тишкевіч. – Росія реагує на це досить агресивно – з погляду на її інтереси це природно, бо вона втрачає цілу державу».

І є чого нервувати. Якраз напередодні арешту «бунтівників» в Єревані відбулася справді історична подія – Нікол Пашинян побував з візитом в Туреччині. Ще недавно і уявити таке було неможливо – контакт з турками, що тісно підтримували ворога Вірменії – Азербайджан. Та й геноцид вірмен часів Османської імперії їм ще не пробачали. І все ж 20 червня вірменський прем’єр провів переговори з президентом Реджепом Таїпом Ердоганом про контакти між двома країнами, мирний процес миру та діалог на Південному Кавказі. Домовились нормалізувати відносини і зустріччю були задоволені. Тож – все може бути.

Історична зустріч. Фото www.primeminister.am

ВПЛИВ РОСІЇ – НАВ’ЯЗЛИВИЙ, АЛЕ «ЗОЛОТИЙ»

Наразі більшість аналітиків схиляються до думки, що Ніколу Пашиняну буде дуже важко втілити задумане, вважає Сергій Данилов, заступник директора Центру близькосхідних досліджень. «Зменшити вплив не просто Росії, а Росії через вірменську церкву, — пояснює він. — Це справді складне завдання: церква — дуже вкорінений в культурі, історії, ідентичності вірмен суспільний інститут, вона має вплив, ресурси». Але церковні діячі не були готові до такої атаки, яку розпочав прем’єр, відвертої дискредитації, якої зазнають зараз, визнає сходознавець. «І я вважаю, що шанси в нього є, — каже він. – Це припущення, а виясниться ситуація на виборах наступного року або під час замірів популярності, які вже десь у вересні покажуть, як громадяни оцінюють дії Пашиняна».

Досі прем’єр тримався на тому, що у Вірменії покращувалась економічна ситуація. Ще б пак — вона є вигодонабувачем від російського вторгнення в Україну, пояснює Данилов, і завдяки цьому значно покращила стан бюджету і показник зростання ВВП. Обсяги товарообігу з РФ зростали неймовірними темпами. За даними Державного агентства статистики Вірменії, у 2022 році обсяг торгівлі між двома країнами сягав 5,3 млрд доларів. У 2024 році склав вже аж 16 мільярдів доларів США, повідомляв Національний інститут стратегічних досліджень. «Це неймовірні темпи для цієї маленької країни, — говорить пан Сергій. – Зокрема, через Вірменію йшла торгівля російськими алмазами, а це великий ринок – оцінюється у близько 6 млрд доларів». Через Вірменію росіяни проклали справжній «золотий шлях» після того, як у червні 2022 року США заборонили купівлю золота в Росії. Відтоді до Вірменії ввозять золото на мільярди доларів, і геть не тому, що вірмени поголівно роблять собі золоті батони та унітази. Вони допомагають Росії обходити західне ембарго на торгівлю золотом, писало у січні видання The Insider і Hetq.

Тепер Росія робитиме все можливе, щоб економічна ситуація Вірменії погіршилась, переконаний Сергій Данилов. «Обрізатиме економічні переваги, які вона отримала в результаті санкцій, накладених на Росію, — міркує він. – І досить важко буде Пашиняну з цим впоратися, але – побачимо, він виплутувався і зі складніших ситуацій (як от в результаті програшу у Другій Карабаській війні)».

Що цікаво – у Вірменії не було протестів на захист заарештованих церковників. Ніхто не вийшов захищати ієрархів церкви. «Не приходських священників, а єпископів! І Католикос (верховний патріарх Вірменської апостольської церкви — ред) нікого не зміг мобілізувати на підтримку. Тож, можливо, у прем’єра і вийде», — зауважує сходознавець.

НАМ ВИГІДНО ВСЕ, ЩО ВОРОГА РУЙНУЄ

Що матиме з південнокавказьких подій Україна? Зменшення впливу РФ на регіон, каже Ігар Тишкевіч. «Це фундаментальні ознаки її послаблення, — переконаний і Сергій Данилов. – Вкладаються в загальну картину програшу Росії в Сирії, Ірані й ці видимі ознаки слабкості тактично дуже допомагають Україні (навіть якщо потім РФ їх якось відіграє)». Від слабкого починають дистанціюватися, з ними не діляться ресурсами, РФ буде важче залучати союзників і впливати на них під час голосувань Генасамблеї ООН, пояснює він, називаючи події на Південному Кавказі знаковими.

Вони – частина великого пазлу, впевнений Ігар Тишкевіч, бо Росія послідовно втрачає вплив на пострадянському середовищі. Центральна Азія сьогодні – вже здебільшого належить до зони впливу КНР, а не Росії, каже він. «Згадаймо, як президент Казахстану Токаєв робив на публічних заходах в Росії контраверсійні заяви щодо політики Путіна, — зауважує він. – Узбекистан у зоні впливу Китаю вже давно. Мав паузу в розвитку відносин з РФ і зараз відбудовує їх, але вже як рівноправний партнер». Киргизстан, Таджикистан також все більше звертають увагу на альтернативні центри сили. Тепер втрачається Південний Кавказ, а спроба наростити вплив у Молдові не вдалася. «Навіть Придністров’я, хоч і декларує «навіки з Росією», але не дуже поспішає виконувати її рекомендації, — розповідає Тишкевіч. – Кремль спромігся досягти певних успіхів у Грузії, але – побачимо, що далі».

Навіть Лукашенко – і той пробує будувати самостійні відносини з КНР та США. Тому масштаби впливу російської імперії, що розвалюється і ніяк не сконає вже понад століття, на очах тануть. Цей процес не закінчено – Росія ще може щось відіграти. «Особливо, якщо результатом війни в Україні будуть глибокі компроміси з нашого боку, — говорить експерт з питань Росії. – Але поки що розвиток – не за російським сценарієм».

Як мінімум – прекрасно, що на весь світ прозвучало про спроби Москви керувати чужим політичним життям через церковні кола.

Заарештований архієпископ Баграт Галстанян. Фото armenpress.am

«Те, що російське ФСБ вербувало клір іншої церкви — це класика. Вона так робить у всіх країнах — агенти впливу, прямі агенти тощо, — говорить віцепрезидент Української Асоціації релігієзнавців, філософ Олександр Саган. – Події в Єревані опосередковано підтверджують, що українці давно і правильно визначили спосіб, в який ідеологічно діють московити в Україні — через свою православну філію». І відповідно, якщо про ідеологічний і політичний вплив Росії через релігійних діячів заявляємо вже не тільки ми, а й вірмени, то це – ще один аргумент на противагу закидам про нібито утиски релігійних громад в Україні.

І на тлі арешту впливового архієпископа у Вірменії позбавлення українського громадянства предстоятеля УПЦ МП, що ще тиждень тому могло сприйматися як репресії, нині – просто один з заходів в інтересах національної безпеки, та й по всьому.

Тетяна Негода, Київ

Перше фото ілюстративне twitter com SmartpressB