Протягом травня в інформаційному полі України та світу подібних заяв справді побільшало. Але що це – реальна політика чи інфошум?

Ще 3 травня американське видання The Telegraph повідомило, що Дональд Трамп нібито розробив «детальний план мирного завершення війни в Україні». Однак, до виборів розголошувати його публічно не буде.

Спільно намагалися шукати шляхи до миру Франція та Китай, під час зустрічі Макрона та Сі Цзіньпіна 5 травня. Останній, щоправда, наголосив, що виступає за проведення мирної конференції, де будуть представлені всі сторони, включаючи РФ.

6 травня миротворчі заяви також вилетіли з уст глави Міноборони Італії Гвідо Крозетто, якого цитує газета Il Messaggero: «Економічні санкції проти РФ провалилися. Заходу необхідно докладати більше зусиль для дипломатичного врегулювання війни, розв’язаної Росією в Україні. Єдиний спосіб вирішити цю кризу – це залучити всіх, спочатку для досягнення перемир’я, а потім миру».

Можна, звісно, навести ще декілька прикладів. Але з більш «свіжого» – це заклик президента Чехії Петра Павела зупинити війну в Україні та розпочати мирні переговори. Про це він сказав 13 травня в інтерв’ю Sky News, яке цитує iDNES.cz: «Ми маємо бути реалістами. Було б наївно стверджувати, що Україна зможе повернути окуповані території у найближчому майбутньому. Росія не віддасть просто так території, які вона окупує».

Але і це ще не все. Напередодні візиту до Китаю Путін дав письмове інтерв’ю китайському інформаційному агентству Сіньхуа, в якому заявив, що РФ нібито готова до перемовин з Україною. «…Але це мають бути переговори, що враховують інтереси всіх залучених у цей конфлікт країн, зокрема й наші інтереси», – зазначив російський диктатор.

Нарешті, 14 травня на сторінках видання The New York Times, яке неодноразово «ловили» на просуванні проросійських наративів, пише, що «переговори між РФ та Україною, дійсно, не за горами».

Про що говорять ці «танці» довкола переговорного процесу? Що це – реальний процес чи інфошум?

Не виключено, що це пов’язано з підготовкою до Глобального саміту миру, який пройде через декілька тижнів – 15-16 червня – у Швейцарії.

«У перспективі переговори про завершення воєнних дій між РФ і Україною є неминучими, навіть якщо нам вдасться звільнити всі окуповані території»

В коментарі Укрінформу голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко найперше наголосив, що навколо будь-якої війни завжди обговорюється тема мирних переговорів. Наприклад, навколо нинішнього конфлікту на Близькому Сході (Ізраїль – Палестина) ця тема теж обговорюється. Що стосується теми переговорного завершення війни між Росією і Україною, то вона виникала неодноразово, починаючи з перших днів російського повномасштабного вторгнення.

«Нинішня актуалізація теми мирних перемовин пов’язана з двома обставинами: перше – це підготовка Глобального саміту миру у Швейцарії, друге – просування Росією свого бачення завершення війни – мир на російських умовах («демілітаризація» і якась «денацифікація» України, заборона на членство України в НАТО, визнання суверенітету Росії над територіями, які вона анексувала в Україні тощо) під російським військовим тиском», – каже політолог.

Ці дві обставини, а також складна ситуація на фронтах в Україні і наближення президентських виборів у США і сприяли відновленню дискусію в західних політичних елітах про перспективи війни між Росією і Україною та умови її завершення. Як це було і раніше, проявилися різні позиції, що характерно для демократичних суспільств.

Володимир Фесенко

«Є прихильники мирних переговорів вже зараз, навіть на умовах певних поступок Росії. Є і більш прагматична позиція – переговори з Росією про завершення війни треба починати лише з позицій сили тоді, коли військова ситуація в Україні стабілізується, російський агресор буде зупинений (а ще краще і відкинутий хоча б з частини окупованих територій) і Путін зрозуміє, що він не зможе виграти цю війну проти України».

Саме остання позиція, наголошує експерт, зараз домінує серед західних еліт: «Офіційна позиція західних лідерів залишається незмінною – коли і на яких умовах починати переговори, буде вирішувати Україна. Саме таку позицію оприлюднив в Києві держсекретар США Ентоні Блінкен».

На запитання, як ставитися до теми завершення війни шляхом мирних переговорів, Блінкен відповів – спокійно і раціонально.

«У перспективі переговори про завершення воєнних дій між Росією і Україною є неминучими, навіть якщо нам вдасться звільнити всі окуповані території. І нам потрібно продумати і визначити стратегію і тактику таких перемовин», – зазначив Володимир Фесенко.

На думку експерта, дискусії і заяви про мирні переговори для завершення війни між Росією і Україною відображають загострення інформаційно-політичної і дипломатичної боротьби навколо Глобального саміту миру у Швейцарії. Тому це реальний процес, а не інфошум.

«Це явна і прихована боротьба двох стратегій – української (разом з нашими міжнародними партнерами) і російської. Українська стратегія полягає в тому, щоб міжнародна спільнота (хоча б її вагома частина) визначила спільну позицію для майбутніх мирних переговорів з врахуванням положень Формули миру Президента Зеленського. Саме для цього і скликається Глобальний саміт миру. Це однозначно посилить наші потенційні переговорні позиції. Тому Росія так шалено і намагається зірвати цей саміт, або хоча б нівелювати його значення і можливі рішення», – стверджує політолог.

Стратегія ж Росії прямо протилежна – примусити Україну і Захід до перемовин на своїх умовах шляхом ескалації війни.

«Що також треба розуміти, Росії прагне не заморожування нинішньої війни (тобто просто припинення бойових дій), а повноцінної мирної угоди, в якій будуть зафіксовані принципові поступки України. Зрозуміло, для нас такі мирні переговори на російських умовах є неприйнятними, як і для більшості наших міжнародних партнерів», – додав пан Фесенко.

Що буде далі? Буде продовження війни, вважає експерт.

«Доля майбутніх мирних переговорів буде вирішуватись перш за все на полі бою. Але паралельно будуть спроби розпочати ці переговори. Якщо на Глобальному саміті миру у Швейцарії буде узгоджений спільний документ як пропозиція для майбутніх мирних переговорів, то він буде переданий російській стороні, – розповідає політолог. – З високою ймовірністю Росія не погодиться з пропозиціями Глобального саміту миру, тому що буде просувати власні позиції. Але можуть розпочатися, скоріше за все, в закритому режимі, можливо і неофіційно, консультації про те, на яких умовах, з яким порядком денним і в якому форматі можуть відбутися в перспективі мирні переговори про завершення війни між Росією і Україною».

Володимир Фесенко не виключає, що Китай, можливо, разом з Росією, спробує провести якусь свою «мирну конференцію», на яку запросять і Україну. Але якщо там буде домінувати російська позиція, то Україні буде недоцільно брати участь в такому заході.

Далі – якщо на президентських виборах в США переможе Дональд Трамп, то він, з високою ймовірністю, буде ініціювати мирні переговори про завершення війни між Росією і Україною. І хай у Трампа поки не має жодного реалістичного плану завершення цієї війни, але дуже вірогідно, що він буде вимагати поступок і з боку України, і з боку Росії, що Кремль може і не сприйняти.

«Цілком ймовірно, що Трамп може запропонувати і сценарій «заморожування» війни, тобто просто підписання угоди про припинення бойових дій. Але все це лише припущення», – коментує пан Фесенко.

Так чи інакше, на його думку, реальні мирні переговори можуть стати актуальними, скоріше за все, не раніше 2025 року. Однак і тоді їх можливість буде залежати від ходу і результатів воєнних дій.

«Це реальний процес і він абсолютний об’єктивний. Його результати будуть помітні упродовж цього «гарячого» геополітичного літа»

«Багато хто гадав, наскільки довго Україні буде вдаватися тримати сконцентровану прихильність Заходу до її ключових вимог щодо переговорів і базового принципу – територіальної цілісності в кордонах 1991 року. Власне, «формула миру» та Глобальний саміт миру монтувались саме для закріплення проукраїнської оптики мирного врегулювання на примарну перспективу і охоплення нею якомога більшої частини країн світу», – каже політолог Олег Постернак.

За його словами, це дозволяло довгий час тримати погляд на війну як на єдино можливий засіб досягнення справедливості та сатисфакції за вторгнення, тримаючи ставку на переговори із РФ, як на віддалену перспективу у випадку, коли хід війни зміниться на користь України.

Олег Постернак

«Однак проблеми з літнім (2023 року, – ред.) контрнаступом ЗСУ, дошкульні паузи у західній допомозі, ефективні операції впливу росіян, психологічна втома українців та ослаблення мобілізаційного потенціалу корегують ситуацію у бік необхідності дати шанс мирному врегулюванню з пошуками неприємних для України точок компромісу. Захід все частіше оцінює цей кейс як найбільш бажаний, раціональний та своєчасний», – вважає політолог.

Саме так слід дивитися на процеси, що відбуваються, не шукаючи зради. І це зовсім не якийсь інформаційний шум.

«Це реальний і абсолютний об’єктивний процес. На нього також впливає бажання адміністрації Байдена перестрахуватись під час передвиборчої кампанії, вплив російсько-української війни на економічну та енергетичну кон’юнктуру у світі, геополітичний визиск Китаю, який він отримує від війни, загроза ядерної ескалації та розширення війни на країни НАТО. Радикальна мілітаризація настроїв страшить населення західних країн, а це створює зону електорального і політичного тиску на еліти та змушує їх артикулювати мирні кейси», – наголошує Олег Постернак.

Наразі контури мирного врегулювання будуть помітні упродовж цього «гарячого» геополітичного літа, коли мають відбутися Глобальний саміт миру у місті Бюргеншток, саміт G7 та Вашингтонський саміт НАТО. Однак, якщо навіть і з’явиться варіант мирного врегулювання, немає гарантій, що РФ він може влаштувати.

«РФ, яка зараз по максимуму буде намагатися синхронізувати свою позицію із Китаєм для балансування дипломатичного тиску та протидії планам Заходу і України», – підкреслив експерт.

«Без паніки – «мирні заяви» всіх наших партнерів стосовно гіпотетичних перемовин у цілому відповідають національним інтересам України»

Керівник політико-правових програм ГО «Український Центр суспільного розвитку» Ігор Рейтерович також вважає, що активізація теми переговорів пов’язана саме з підготовкою до саміту у Швейцарії.

«Тут є об’єктивний взаємозв’язок. І оскільки Україна говорить про певну формулу миру і так далі, вона все одно передбачатиме якісь перемовини, якісь домовленості. І, відповідно, різні актори починають висловлювати свою позицію з цього приводу».

Він згадав про нещодавні візити Сі Цзіньпіна до Франції, а Путіна до Сі…

Ігор Рейтерович

«На цьому тлі низка країн оглядаються на позицію КНР. Але ця позиція поки що не визначена і, можливо, саме з метою певного підштовхування Пекіна виникають теми щодо перемовин. Плюс ситуація на фронті, плюс ті зміни, які відбулися в Росії після так званих «президентських виборів». Деякі західні політики цілком очікувано, і тут немає ніякої зради, почали висловлювати якісь свої думки стосовно можливих перемовин, оскільки в них такі сценарії є і вони вважають за необхідне їх винести в публічну площину».

Але треба звернути увагу на те, наголошує політолог, що заяви всіх наших партнерів стосовно гіпотетичних перемовин все одно базуються на дотриманні кількох ключових принципів, які в цілому відповідають національним інтересам України, нашому баченню, як нам закінчувати війну.

«Поки йдуть такі вкиди в інформаційний простір, щоб подивитися, як на це реагуватимуть суспільства різних країн. І в тому числі чекають розуміння позиції РФ, що вона з цього приводу скаже й чи готова зараз сідати за стіл перемовин», – додав пан Рейтерович.

Усе це слід сприймати не як черговий інфошум…

«З одного боку, це реальний процес, бо ті люди, які про це говорять, політики, лідери країн, вони, зрозуміло, мають якийсь сценарій. Тобто тут нічого екстраординарного немає. І нам не треба до цього ставитися як до «зради». Головне, щоб на фоні оцих заяв про перемовини Україна могла запропонувати своє бачення, яке буде співпадати певною мірою з баченням цих країн, щоб ми могли просувати свій порядок денний. Тобто Україна має заявляти, як це вона бачить».

З наближенням саміту і після саміту таких заяв буде на порядок більше. І нам до цього треба бути готовими.

«І якщо ми будемо на них реагувати, що ми просто не беремо це до уваги, що це вороже ІПсО тощо – толку з цього не буде. І коли сказав, що сказав президент, наприклад, Чехії, ми можемо відреагувати, що в цілому не проти політико-дипломатичних механізмів вирішення, але для цього повинні бути сформовані попередні умови. Які саме? Можна згадати одне відносно недавнє інтерв’ю президента України, де він сказав: нам головне вийти на кордони 2022 року, на лінію розмежування, а далі – ми включимо більш активно політико-дипломатичні заходи».

Згадав експерт і про Китай, який, насправді, досі вичікує, ще не вирішив, але уважно слідкує за ситуацією.

«Я не здивуюся, якщо ми таки побачимо китайських представників на саміті миру у Швейцарії. Можливо, як спостерігачів, але тим не менше. Китай поки що намагається «пройти між крапельок». З одного боку, тримати Росію при собі на короткому повідку, а з іншого – їм треба йти, нарешті, на якісь домовленості із західними країнами в контексті російсько-української війни».

Ігор Рейтерович стверджує, що Китаю чітко сказали: не відмовитеся від співпраці, яка є на сьогодні у вас з Росією, або будете просувати позицію РФ, не будете на неї тиснути щодо завершення війни, то забудьте тоді про європейські та американські ринки. Відтак, Пекіну треба обирати, оскільки в них дуже непроста ситуація з економікою.

«Стагнація потроху переходить в кризу, яка може закінчитися вкрай погано. Тож Китаю прийдеться цей вибір робити, незважаючи на всі заяви про стратегічне партнерство з РФ. Насправді все може бути так, що Пекін на Москву почне інтенсивніше давити, щоб вона сідала зі стіл перемовин і завершувала, як мінімум, активну фазу війни».

І РФ змушена буде до цього прислухатися.

Підсумовуючи, політолог поділився своїми очікуваннями від саміту. На його думку, багато залежатиме від рівня представництва.

«Якщо рівень представництво буде високим, якщо візьме участь достатньо країн Глобального Півдня, якщо буде підсумкове комюніке, де будуть названі, певні механізми тиску на Росію – це одна історія, тоді ми зможемо сказати, що саміт справді був успішний. В іншому разі – у Швейцарії відбудеться гарна зустріч, просто декларація із якимось символічними рішеннями, які не приведуть до реальних результатів. Тож наступні тижні будуть дуже активні. Зокрема, уважно спостерігатимемо за Китаєм, чи відправлять вони у Швейцарію свого представника», – резюмував Ігор Рейтерович.

Мирослав Ліскович. Київ