Тож ключове питання: як законно й ефективно зупинити подібну діяльність народного депутата?

На тлі повномасштабної війни інформаційна безпека стала не менш важливою, ніж оборона на фронті. Ворог активно використовує дезінформацію, маніпуляції та психологічні операції з метою підриву стійкості українського суспільства, дискредитації державних інституцій та Збройних cил. І в цьому сенсі, на жаль, у центрі уваги – діяльність народної депутатки Мар’яни Безуглої. Її часто різкі та провокативні заяви, переважно спрямовані на критику військового командування та стану справ в армії, викликають серйозне занепокоєння щодо можливих негативних наслідків для обороноздатності країни. Безумовно, свобода слова та право депутата на критику є невід’ємними складовими демократії, навіть в умовах воєнного стану. Проте коли критика перетворюється на системні атаки, що потенційно деморалізують армію та суспільство, підривають довіру до командування та можуть відповідно використовуватися ворогом, виникає гостре питання про межу між депутатським і громадянським обов’язком і діями, що становлять загрозу національній безпеці. Якою має бути адекватна реакція держави та суспільства? Чи існують ефективні та законні інструменти для нейтралізації таких загроз без шкоди для демократичних принципів?

АНАЛІЗ ЗАЯВ МАР’ЯНИ БЕЗУГЛОЇ: ІДЕНТИФІКАЦІЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ПОТЕНЦІЙНИХ ЗАГРОЗ

Систематична публічна активність Мар’яни Безуглої, особливо її пости у соціальних мережах, дозволяє виокремити кілька напрямів, за якими її заяви можуть становити потенційну загрозу національній безпеці України.

По-перше, це цілеспрямований підрив авторитету та довіри до вищого військового командування ЗСУ. Послідовні та персоналізовані атаки на Головнокомандувачів (як Валерія Залужного, так і Олександра Сирського) та інших генералів створюють небезпечний прецедент публічної дискредитації керівництва армії під час війни. Це може мати прямі наслідки на полі бою, бо послаблює вертикаль командування та сіє недовіру між солдатами та їхніми командирами. Головні заяви Безуглої (тезово):

Щодо Валерія Залужного

Безугла заявила, що Головнокомандувач ЗСУ не надав плану дій на 2024 рік, тому має піти у відставку.


Вона стверджувала, що Залужний не забезпечує ефективну ротацію військових, дозволяючи одним залишатися в тилу, тоді як інші зазнають втрат на передовій.


Безугла висловила думку, що із Залужного створюють «ідола», щоб потім використати його в політичних цілях.

Щодо Олександра Сирського

Безугла звинуватила Сирського в «авторитарності» і поверненні до радянських методів управління армією.


Вона розкритикувала призначення генерала Зубанича, вказуючи на його начебто попередні невдачі в обороні Харківщини та Лисичанська.


Безугла заявила, що Сирський нічого не змінив у військовій системі та відволікає людей своїми поїздками на фронт.

Загальна критика військового керівництва

Вона стверджувала, що військове керівництво не забезпечує ефективне використання дронів та інших ресурсів, що призводить до зайвих втрат.


Безугла звинуватила низку українських генералів у «знищенні наших шансів на зміни і перемогу», вказуючи на існування «генеральських каст».

Facebook/Залужний

Ще в минулорічному липні секретар Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки, полковник СБУ Роман Костенко в інтерв’ю Radio NV називав “піаром на крові” те, що робить Безугла: “Вона… беручи трохи правди, яка є, додає своїх маніпуляцій, намагаючись впливати на військово-політичне керівництво і якимось чином його дискредитувати. Коли говорити, чи каже вона правду — ні, вона каже неправду. (…) Спілкуючись з багатьма людьми, всі просто посміхаються з цього і кажуть, що це реальна брехня. І ми бачили, що після цього і ворог розганяє маніпуляції. (…) Це повністю демотивує воїнів, які знаходяться на передньому краю. Чи є проблеми в війську? Є. Чи їх потрібно вирішувати через Facebook? Точно ні, бо це може призвести до досить незворотних наслідків, які потім призведуть нас до поразки, коли дискредитуємо командування. Тому що це хайп на крові, який нормальні люди повинні аналізувати і розуміти. Ви бачили, та ж Безугла причепила свій WhatsApp: «Пишіть мені всі проблеми». Ви ж розумієте, хто туди може писати — як і доброчесні, хороші солдати, так само і промосковські агенти”.

Народний депутат Микола Княжицький зазначає: «Мар’яна Безугла однаково “сміливо” боролася з Головнокомандувачем Залужним, а зараз точно так само бореться з Головнокомандувачем Сирським… Ніхто не буде заперечувати того, що Сирський – воєначальник, на рахунку якого багато українських перемог і він відповідає за українську армію і дух українських солдатів. А довіра ламається, коли командирів, головнокомандувача… критикує депутатка, фактично звинувачуючи їх в брехні та нездатності».

Цю думку поділяє і політолог Олексій Кошель: «Будь-яке публічне розхитування довіри до військового командування та Збройних сил України – це вже елемент дестабілізації. У воюючій країні подібні дії несуть прямі ризики». Це особливо небезпечно, бо б’є по одному з ключових елементів стійкості держави – довірі до захисників.

По-друге, це створення інформаційних приводів для ворожої пропаганди та ризик розголошення чутливої інформації. Заяви Безуглої, особливо ті, що стосуються конкретних подій чи внутрішніх аспектів функціонування армії, активно використовуються російськими пропагандистськими ресурсами. Приклад її коментарів щодо трагічного удару по Сумах, де вона пов’язала наслідки атаки з присутністю у місті військових, став класичним випадком того, як внутрішня критика миттєво перетворюється на інструмент у руках ворога для виправдання його злочинів та поширення наративу про «військові цілі» серед цивільної забудови (зокрема, Соловйов та Симоньян це миттєво підхопили, — ред.).

Олексій Кошель наголошує: «Оприлюднення чутливої інформації, що перебуває на межі між таємною і відкритою, – це вже питання національної безпеки». Навіть якщо припустити, що депутатка керується добрими намірами, відкриваючи реальні проблеми, спосіб подачі та потенційна чутливість інформації можуть мати руйнівні наслідки.

Політтехнолог Олег Постернак, визнаючи, що Безугла «змогла допомогти багатьом військовослужбовцям», водночас зазначає: «З іншого боку, стиль комунікації Безуглої часом надмірно безкомпромісний та медійно кілерський. Подекуди навіть складається враження, що завдяки оприлюдненій Безуглою інформації дехто зводить рахунки з певними групами в середовищі військового керівництва, зіштовхує лобами генералів, що підхоплює російська пропаганда і використовує в своїх інтересах. Для РФ Безугла перетворюється у «патрон» в психологічних операціях».

По-третє, це сприяння розколу суспільства та дестабілізації внутрішньополітичної ситуації. Постійне продукування негативу, звинувачень та скандальних заяв щодо армії та влади в цілому може відволікати суспільну енергію від головного завдання – опору агресії, поглиблювати існуючі суперечності та підривати національну єдність, яка є критично важливою для виживання держави.

Політичний експерт Володимир Цибулько у статті «Зрада з-під купола» (видання “Україна молода”, 12.02.2025), аналізуючи дописи Безуглої у соцмережі Фейсбук за травень 2024 року (зокрема, публікацію “Про «нічого не змінилося» і генеральські касти…” від 22.05.24) наводить оцінку юристів: «Зазначене (у дописі Безуглої, — ред.) оцінюється як крок на розкол суспільства, адже некомпетентна критика відволікає увагу суспільства від загальної мети, спричиняє сумніви в ефективності оборони та послаблює національну єдність… публічна критика керівництва підриває бойовий дух солдатів, створюючи невизначеність та сумніви серед особового складу, що ускладнює виконання бойових завдань…»

Правники, яких цитує Цибулько, вбачають у таких діях, «якщо вони умисно дестабілізують суспільство», ознаки злочинів, передбачених статтями 111-1 («Колабораційна діяльність») та 109 («Дії, спрямовані на захоплення державної влади») Кримінального кодексу України. В інших дописах Безуглої — також статті 344 («Втручання у діяльність державного діяча») і 426 («Зловживання владою або службовим становищем») ККУ.

РЕАКЦІЯ СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕРЖАВИ: БРАКУЄ КОНСЕНСУСУ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ВОЛІ

Інформаційна активність Мар’яни Безуглої викликає надзвичайно суперечливу реакцію в українському суспільстві. Її заяви стають предметом запеклих суперечок у соціальних мережах, медіа та експертних колах. Частина суспільства, особливо військовослужбовці та їхні родини, сприймають її висловлювання як образу, підрив авторитету армії та гру на руку ворогу. Інша частина бачить у ній безкомпромісного борця з недоліками системи, людину, яка не боїться говорити правду, якою б незручною вона не була. Ця поляризація сама по собі є тривожним симптомом, що свідчить про наявність ліній напруження в суспільстві.

А що з реакцією (чи її відсутністю) з боку державних інституцій та політичного керівництва країни? Попри очевидну резонансність та потенційну шкідливість заяв депутатки, яка, хоч і є позафракційною, але міцно асоціюється з провладною силою, що привела її до парламенту, не було чіткої та однозначної офіційної позиції. Олексій Кошель вважає це одним з найтривожніших аспектів ситуації: «Ми не бачимо публічного засудження ані з боку Офісу Президента, ані з боку парламентської більшості – за винятком поодиноких коментарів окремих депутатів. А в умовах війни, коли рівень довіри до влади залишається високим, навіть кілька чітких фраз із боку керівництва держави могли б вплинути на поведінку Безуглої». Він припускає, що «Безугла не самостійний політик» і «є замовники, яким вигідні такі інформаційні атаки, яким вигідні конфлікти в середовищі влади». Відсутність політичної реакції, на думку експерта, лише посилює відчуття безкарності та підриває стандарти політичної відповідальності.

Верховна Рада

При цьому Олексій Кошель відзначає високий рівень відповідальності самого українського суспільства та більшості політикуму: «Ми бачимо безпрецедентний рівень самоцензури – як серед політиків, так і серед експертного середовища… Більшість усвідомлює: надмірна або емоційна критика влади в умовах війни може підірвати довіру до державних інституцій».

Тут важливо нагадати, що деякі парламентські механізми уже були застосовані відносно Безуглої, а саме:

Виключення з фракції. У липні 2024-го Мар’яна Безугла нібито за ”власним бажанням” вийшла з фракції «Слуга Народу», проте залишається мажоритарним депутатом від Оболонського району Києва;


Відкликання з посади в комітеті: у вересні 2024-го Рада звільнила Безуглу з посади заступниці голови комітету з питань нацбезпеки.

Що ще можна зробити на рівні ВРУ:

Комітет з питань Регламенту та депутатської етики може розглядати порушення етичних норм. Однак його повноваження обмежені, а максимальне покарання – тимчасове відсторонення від пленарних засідань – вважається радше символічним, ніж дієвим інструментом впливу;


Позбавлення мандату: Це найбільш радикальний крок, але Конституція (ст. 81) містить вичерпний перелік підстав (обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили, припинення громадянства, виїзд на ПМП, власна заява тощо). Публічні заяви не є прямою підставою для позбавлення мандату без відповідного судового рішення.

ЗАКОННІ МЕХАНІЗМИ ПРОТИДІЇ ІНФОРМАЦІЙНИМ ЗАГРОЗАМ

Пошук адекватних і законних механізмів реагування на потенційно шкідливі заяви публічних осіб, зокрема народних депутатів, є складним завданням, що лежить на перетині національної безпеки, свободи слова та принципів парламентаризму. Українське законодавство надає певні інструменти.

Олег Постернак нагадує базовий принцип: «діяльність та коментарі Безуглої відповідають Закону Україну «Про статус народного депутата». Вона вважає, що таким чином виконує свої депутатські функції». Дійсно, закон гарантує депутату свободу висловлювань у зв’язку з його діяльністю. Проте, як вказують юристи, на яких посилається Володимир Цибулько, ця свобода не є абсолютною і не звільняє від відповідальності за можливі правопорушення, включно зі злочинами проти основ національної безпеки (ст. 109 ККУ), колабораціонізм (ст. 111-1 ККУ) тощо.

Ключову роль у розслідуванні таких справ відіграє Служба безпеки України. Багато експертів наполягають на необхідності її втручання. Микола Княжицький вважає це логічним кроком: «Для того, щоб з’ясувати, навіщо вона це робить, очевидно, можна звертатися до Служби безпеки або до Головного управління розвідки». Олексій Кошель також переконаний: «Служба безпеки України повинна надати правову кваліфікацію її діям, зокрема тим, що можуть містити ознаки підриву обороноздатності країни. Це питання національної безпеки».

Однак практичне застосування цих механізмів стикається з низкою труднощів. Потрібно довести наявність умислу на завдання шкоди та й сам факт завдання такої шкоди національній безпеці. Статус народного депутата також накладає певні процедурні обмеження на притягнення до відповідальності. Існує постійний ризик, що будь-які спроби застосувати правові механізми будуть трактуватися як політичне переслідування та наступ на свободу слова. Олег Постернак застерігає від суб’єктивізму: «Потрібна реакція правоохоронців та рішення суду, а довільне трактування публічних дій крізь призму подобається/не подобається Безугла, правильно/неправильно пише – це справа суб’єктивна». Схожу думку висловлює політолог Олег Саакян: «Має бути юридична відповідальність, якщо такі кроки справді спричинили порушення законодавства і завдали серйозної шкоди… Водночас, поки немає вироку суду – це її політична позиція». Він також додає, що Безугла вміло маневрує: «Вона — достатньо розумна людина. Вона чудово відчуває і розуміє цей момент».

Важливим є розмежування між військовою та політичною цензурою, на якому наголошує Микола Княжицький: «У кожній країні є розуміння військової цензури. Військова цензура – можлива, політична – неприпустима». На його думку, дії Безуглої виходять за межі припустимої критики та мають ознаки саме політичної боротьби проти армії, що вимагає реакції в рамках захисту держави. Вирішення проблеми неефективності правових механізмів Олексій Кошель бачить у створенні прецедентів відповідальності: «Нам вкрай бракує чітких прецедентів. Якби хоча б двоє-троє народних депутатів понесли відповідальність за наклеп на військове командування чи за поширення чутливої інформації, кількість подібних скандалів зменшилася б у рази. Це не про репресії, а про державну гігієну».

ВИСНОВОК

Ситуація навколо публічних заяв Мар’яни Безуглої є симптомом ширшої та глибшої проблеми – пошуку балансу між демократичними свободами та вимогами національної безпеки в умовах екзистенційної війни. Аналіз її висловлювань та оцінки експертів чітко вказують на наявність реальних ризиків: підрив довіри до ЗСУ та їх командування, створення приводів для ворожої пропаганди, розголошення потенційно чутливої інформації та дестабілізація суспільства. Ці ризики не можна ігнорувати.

Відповідь на питання, як законно та ефективно протидіяти таким загрозам, вимагає комплексних та виважених рішень. По-перше, необхідна активна та професійна робота правоохоронних органів, насамперед СБУ, щодо надання правової кваліфікації заявам, які можуть містити ознаки злочинів проти держави. Доведення таких справ до логічного завершення – вироку суду – та створення прецедентів відповідальності, незалежно від політичного статусу фігурантів, є ключовим елементом оздоровлення політичної системи та зміцнення державної безпеки.

По-друге, не менш важливою є чітка політична оцінка та реакція з боку керівництва держави, парламенту та політичних сил. Публічне засудження деструктивних дій, які завдають шкоди національним інтересам, є необхідним елементом політичної культури та відповідальності. Мовчання лише заохочує безвідповідальність.

По-третє, потрібно працювати над усуненням першопричин – реальних проблем в армії та державному управлінні, які стають об’єктом інформаційних маніпуляцій. Як зауважує Олег Саакян, якщо є реальні проблеми, їх треба вирішувати, а не дозволяти дискредитувати саму ідею необхідних змін через токсичну подачу.

Зрештою, українське суспільство має виробити стійкість до інформаційних маніпуляцій, зберігаючи критичне мислення, але водночас підтримуючи єдність та довіру до ключових державних інституцій, насамперед до Збройних сил. Знайти золоту середину між свободою висловлювань та захистом національної безпеки – надскладне завдання, але від його успішного вирішення залежить майбутнє України.

Мирослав Ліскович. Київ