Настав час соціуму та законодавцям рішуче переглянути підходи до покарання за незаконне переправлення осіб через державний кордон
У горнилі боротьби за європейське майбутнє Україна постає перед невідворотним викликом – урегулюванням міграційних процесів. Проте, кривава війна помножила міграційні проблеми на критичну загрозу незаконного перетину кордонів. В умовах, коли держава рішуче змінює свою міграційну політику, нагальною потребою стає зведення потужного кримінально-правового бар’єру. Специфічної гостроти це питання набуває на тимчасово окупованих територіях, де правовий вакуум створює ідеальне підґрунтя для перспективи кримінальної протиправності людей. Держава зобов’язана не лише швидко реагувати на ці загрози, а й превентивно протидіяти кримінальним проявам у сфері міграції, захищаючи свій суверенітет і безпеку громадян.

Наш законотворець, усвідомлюючи ці загрози, ще в 2014 році ухвалив Закон «Про забезпечення прав і свобод громадян і правовий режим на тимчасово окупованій території України», чітко визначивши статус цих земель й особливості функціонування державних інституцій. Цей закон, ставши чітким правовим орієнтиром, окресливши статус тимчасово захоплених територій та визначивши специфіку діяльності державних структур в умовах окупації. Указаний стратегічно важливий документ не лише зафіксував неприпустимість посягань на суверенітет, але й створив правничий фундамент для захисту національних інтересів. Зокрема, було встановлено покарання за незаконний перетин адміністративної межі з окупованими територіями, якщо такі дії завдають шкоди безпеці держави (стаття 332 Кримінального кодексу України).

Згодом, в 2018 році, усвідомлюючи зростаючі гібридні загрози, держава посилила правовий фронт боротьби. Кримінальний кодекс України поповнився статтею 332, якою були криміналізовані незаконний перетин державного кордону з метою, що створює загрозу національній безпеці. Аналізовані законодавчі кроки є яскравим свідченням того, що Україна не лише словом, а й ділом захищає свою територіальну цілісність та національну безпеку, чітко визначаючи правові наслідки для тих, хто намагається підірвати її суверенітет у будь-якій із своїх складових частин. Ухвалені законі є важливим інструментом у війні та забезпеченні правопорядку на тимчасово окупованих територіях.

Разом з тим, протидія незаконній міграції не обмежується лише контролем за лінією державного кордону. Зростання кількості нелегальних мігрантів несе в собі потенційні криміногенні ризики, загрожуючи національній безпеці та правопорядку. Це об’єктивно призводить до зростання кількісних і якісних показників злочинності та вимагає від органів правової охорони дієвої та безкомпромісної реакції.

У нинішній складній реальності особливої ваги набуває питання відповідальності за безцеремонне порушення державного кордону, чітко зафіксоване статтею 332 Кримінального кодексу України. Однак, глибоке занурення в текст статті розкриває неприпустимі «білі плями» та нечіткі визначення, які не лише сіють плутанину серед правоохоронців, але й фактично ускладнюють реалізацію щодо винних кримінальної відповідальності. Це створює небезпечний прецедент безкарності та підриває довіру до правової системи.

ХТО ВІДПОВІСТЬ ЗА ТРАФІК ЛЮДЕЙ?

Суспільство справедливо б’є на сполох через нечіткість норм права, що стосуються співучасті в організації та керівництві незаконним переправленням людей. Чи справді звичайні підказки, настанови, надання необхідного спорядження або усунення перепон на шляху нелегалів можуть прирівнюватися до повноцінної участі в «організації» та «керівництві» кримінально протиправною схемою? Адже ці терміни зазвичай передбачають складний, системний процес, а не окремі епізоди допомоги.

Крім того, залишається без відповіді важливе питання: чи має підлягати відповідальності той, хто давав кримінально протиправні поради чи вказівки, якщо ними так і не скористалися потенційні нелегальні мігранти або їхні провідники? Чи не є це законодавчою прогалиною, яка дозволяє зловмисникам уникати покарання за свої кримінально протиправні наміри?

Настав час соціуму та законодавцям рішуче переглянути підходи до покарання за незаконне переправлення осіб через державний кордон. Виникає потреба у внесенні ясності у формулювання статті 332 КК України, усунути двозначності та заповнити існуючі прогалини. Лише тоді ми зможемо дієво протистояти цьому небезпечному явищу, захистити державні кордони та забезпечити звичайному (пересіченому, на думку наших законодавців) українцю непорушне право на справедливість. Звільнити соціум від пута несправедливості й утвердити торжество закону для всіх. Запалити вогонь справедливості в серці кожного громадянина.

ЛЕГАЛЬНА ПРОГАЛИНА, ЩО ГРАЄ НА РУКУ НЕЛЕГАЛЬНИМ МІГРАНТАМ: ЧИ СПРОМОЖНА УКРАЇНА ДАТИ ГІДНУ ВІДСІЧ?

Неоднозначність розуміння статті 332 КК України чітко вказує на нагальну потребу в її вдосконаленні для забезпечення ефективної протидії незаконній міграції засобами кримінального права. Нечіткість формулювань статті 332 Кримінального кодексу України – це не просто юридична колізія, а серйозна загроза національній безпеці. Чітке й однозначне визначення покарання за незаконну міграцію є очевидним. Україна зобов’язана врахувати міжнародний досвід, закріплений у таких документах, як Протокол ООН, щоб ефективно протистояти цьому кримінально протиправному явищу.

Із огляду на викладене, я пропоную викласти статтю 332 КК України в новій, чіткій та однозначній редакції, що, на мою думку, стане дієвим інструментом протидії незаконній міграції та зміцнить національну безпеку України.

Пропонована редакція статті 332 КК України:

Стаття 332. Організація незаконної міграції

Організація незаконного в’їзду в Україну, перебування на території України, транзитного проїзду (транзиту) через територію України або виїзду з України іноземця (особини без громадянства) або створення для цього умов, вчинені з корисливих мотивів (організація незаконної міграції), – карається арештом, обмеженням волі на рядків від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією транспортних засобів або інших засобів вчинення кримінального правопорушення.

Організація незаконної міграції, вчинена способом небезпечним для життя чи здоров’я іноземця (особи без громадянства), або поєднана з жорстоким чи таким, що принижує його (її) гідність, поводженням, або вчинена повторно, або групою осіб за попередньою змовою, або службовою особою з використанням своїх службових повноважень, – карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років з конфіскацією транспортних засобів або інших засобів вчинення кримінального правопорушення та з конфіскацією майна або без такої.

Нова редакція статті 332 КК України розширить перелік протиправних дій, які підпадають під кримінальну відповідальність. Зокрема, чітко визначено покарання не лише за організацію незаконного перетину кордону, але й за організацію незаконного в’їзду, перебування, транзиту та виїзду іноземців або апатридів, а також за створення умов для цього.

Ключовим нововведенням пропонується кваліфікуюча ознака – учинення кримінального правопорушення з корисливих мотивів. Це дозволить більш точно ідентифікувати осіб, які займаються організацією незаконної міграції як видом кримінально протиправної (злочинної за термінологією Кримінального кодексу України) діяльності з метою отримання незаконного прибутку.

Окрім того, частина друга статті передбачає покарання за організацію незаконної міграції, вчинену способом, небезпечним для життя чи здоров’я мігрантів, поєднану з жорстоким або таким, що принижує їхню гідність поводженням, вчинену повторно, групою осіб за попередньою змовою або службовою особою з використанням службових повноважень. Введення таких кваліфікуючих ознак є важливим кроком у захисті прав людини та боротьбі з найбільш небезпечними формами організації незаконної міграції.

Запропонована редакція також передбачає можливість конфіскації не лише транспортних засобів і інших засобів учинення кримінального правопорушення, але й майна осіб, причетних до організації незаконної міграції за обтяжуючих обставин, що дозволить ефективніше боротися з фінансовою основою злочинної діяльності в цій сфері.

Для покращення дискусії також пропоную заходити на мою сторінку у Facebook. Саме там ми зможемо глибше дослідити порушені питання та знайти спільні рішення цієї й інших проблем.

Ігор Митрофанов, доктор юридичних наук, професор Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства