Після успіху в Сирії Туреччина може розвивати свої великодержавницькі проєкти, і не факт, що наш ворог, Росія, в них буде стабільним партнером

Після падіння режиму Башара Асада багато аналітиків зійшлися на думці, що головним вигодонабувачем подій у Сирії стане Туреччина. Витіснивши з цього регіону Іран і Росію, саме Туреччина стане регіональним лідером з усіма наслідками. Схоже, вона користуватиметься тими вигодами невідкладно. Зокрема, у Туреччині вже заговорили про відновлення проєкту газопостачання з Катару через Сирію і Туреччину аж до Європи. «Проєкт практично неможливо реалізувати, але це важіль тиску на Росію», – так відреагувала на новину російська pravda.ru. Про те, що між цими країнами виникло протистояння, бо Реджеп Ердоган планує стати лідером Близького Сходу, ще два роки тому говорив військовий експерт Олег Жданов. Але чи розвиватиметься воно після того, як перерозподіл впливу у цьому регіоні вже відбувся, і чи послабить це російські позиції? Нам би хотілося, звісно, щоб і з цього боку на Росію чинився тиск. Вона сама дії свого «партнера (колишнього?) по Сирії», здається, так і розцінює.

ЧИЇ  АМБІЦІЇ ДУЖЧІ

Днями турецький президент Реджеп Ердоган побував на черговому з’їзді своєї Партії справедливості та розвитку. Його промова була пафосною і такою, що наводить на різні думки та навіть підозри.

«Наша нація, яка була майже роздерта на шматки після Першої світової війни і майже стерта зі сцени історії, знову піднялася з відродженням, яке черпає свою силу з першої нашої республіки», – заявив він. Мовляв, настала нова ера – «століття Туреччини», і вона супроводжується переломами у світі і в Близькосхідному регіоні. Перед Турецькою Республікою відкрилися «нові двері та нові можливості», якими обов’язково скористаються. Зрештою, «якщо Перша світова війна переглянула межі нашого регіону, то що б відбулося, якби умови були іншими? Найімовірніше, міста, які ми називаємо Алеппо, Ідліб, Хама, Дамаск, Ракка, були б нашими провінціями, так само як Антеп, Хатай, Урфа», – зауважив Ердоган.

Реджеп Таїп Ердоган на конгресі партії. Фото Kayhan Özer www.aa.com.

«Просто у нас на очах народжується «Іран 2.0», регіональна держава з претензіями на гегемонію та сильною тугою за Османською імперією», – так розцінив ці заяви ізраїльський військовий аналітик Сергій Ауслендер. Дуже цікаво, як ці претензії проявлятимуться і чи не позначаться на інших інтересах Росії. Буквально у вересні Надзвичайний і Повноважний посол України в Турецькій Республіці Василь Боднар в інтерв’ю «Лівому берегу» стверджував, що Туреччина не прагне переговорів чи миру на умовах Росії у нашій війні. «Їм це невигідно, їм вигідна наша перемога. З Україною – і безпекові, і військово-промислові, і торговельні відносини, і безвіз, і багато іншого. Просто не все на поверхні», – говорив тоді він.

Протистояння нікуди не поділось, впевнений і сьогодні Олег Жданов. «Ердоган використав стратегічне послаблення РФ, і Путіну просто нема чим відповісти. Йому показали, як насправді треба проводити «спеціальні військові операції»: швидко, з мінімальними втратами і максимальним результатом», – говорить він.

Експерт теж відзначає «імперські амбіції» турецького лідера і намагання створити важелі тиску на РФ – надто впадають в очі. «Якщо Путін мріє переглянути результати Ялтинської конференції, то Ердоган – Версальського договору, тож протистояння триває, – говорить він. – Якщо Ердогану це вдасться хоч трохи, то розмова з Росією піде винятково з позиції сили».

РАДА Б ДУША В ІМПЕРІЮ, ТА ЕКОНОМІКА НЕ ПУСКАЄ

Політика має місце як для пафосних амбітних заяв, так і для практичних раціональних дій. Реджеп Ердоган дійсно може говорити про відродження, «братів і сестер у Сирії», можливо, плекати сентименти з приводу розпаду Османської імперії, але сувора реальність змушуватиме його діяти прагматично, навіть хитро. Тим більше що Туреччина наразі – точно не наддержава з її станом економіки, інфляцією і боргом, говорить заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов. Була надія, що після президентських виборів новий технократичний уряд врегулює ситуацію, але вона не покращується і б’є по кишенях турків. «Туреччина дещо посилила свої позиції – точніше намагається створити ілюзію, що посилила і може впливати на рішення, які приймає лідер сирійської опозиції Абу Мухаммад аль-Джулані, – пояснює Данилов. – На цьому тлі Ердоган прагне витягти максимум електоральних балів, бо привид позачергових виборів витає над країною». Це обговорюють і у правлячій партії, побоюючись, що до наступних виборів рейтинг політика обвалиться так, що ради на те не буде. Ердоган вхопився за сирійську тему, за словами експерта, бо сирійські біженці дуже не популярні в Туреччині після випадків вандалізму, нападів, підпалів. 3 чи 4 млн біженців викликають внутрішню напруженість, а Ердоган переможно обіцяє повернути біженців додому. «Тож його заяви сприймаю більш в електоральному внутрішньополітичному контексті, аніж щось серйозне. В його словах щодо сирійських міст є «якби» – бо існують кордони, – каже Сергій Данилов. – І попри політичні маніфестації є офіційні заяви МЗС та самого Ердогана, що Туреччина зацікавлена в цілісній Сирії». Тобто, коли справа до конкретики, то турецькі діячі спокійніше формулюють свої завдання.

Чи зможе і захоче Туреччина впливати на процеси в Сирії, залежатиме від стабільності нової влади, бо поки неясно, як вона сформується і розподілиться, чи погодиться з цим населення Сирії, звертає увагу експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Ілія Куса.

Це стосуватиметься і політичної співпраці з новою владою, і енергетичних, інфраструктурних проєктів. «Ситуація дуже динамічна. Зараз у Дамаску найпотужніша коаліція – «Хаят Тахрір аш-Шам», її відносини з Туреччиною стабільні, але у них немає на меті бути її проксі, бажають будувати власну політику, – пояснює експерт. – Це може спричинити певні проблеми для Туреччини. Та чи залишаться «Хаят Тахрір аш-Шам при владі?» Деякі країни ЄС вже наполягають, щоб бойовики з цього формування як мінімум не були домінантною силою у владних структурах, інакше санкції з Сирії не знімуть. А без цього ніякого економічного розвитку бути не може.

«Зберігши вплив у Сирії, Туреччина допоможе Катару побудувати газогін і збільшити експорт газу до Європи (хоча Катар досить успішно експортує скраплений газ і є сумніви, що будувати газопровід доцільно), – міркує Куса. – Та якщо в довгостроковій перспективі цим вирішать займатися – це зробить Катар з Туреччиною на планку ціннішими для НАТО та ЄС і посилить позиції в конкурентній боротьбі з РФ на енергетичному ринку». Та це мова про перспективу на найближчі 5, якщо не 10 років.

ДРУЖБА В НАЙКРАЩИХ ПОЛІТИЧНИХ ТРАДИЦІЯХ

Газові проєкти посилять роль Туреччини у відносинах з Європою, хоча від декларації намірів до реалізації дійсно ще багато води зійде, погоджується Сергій Данилов. І для України це обернеться вигодою – Туреччина діятиме тоді сміливіше, нахабніше у відносинах з Кремлем. «Викручуватиме руки сильніше, може, і Путіна штовхне на якісь дії у відповідь, – вважає він. – Коли РФ буде змушена повністю евакуювати дві військові бази з Сирії, Туреччина почуватиметься вільніше без росіян під боком, а головне – між ними зникне сам предмет розмови, та фішка в торгах». Для нас такий розвиток подій, за словами Данилова, теж вигідний, просто відчуємо це не так швидко і не так масштабно, як хотілося б.

Зустріч партнерів у Сочі, серпень 2022. Фото www.golosameriki.com

А поки що модальність відносин між Росією і Туреччиною взагалі не зміниться, вважає Ілія Куса. Де можна співпрацювати – продовжать, де конкурували – залишиться боротьба. Туреччина не зацікавлена бути в якомусь одному таборі, прагне балансувати між політичними центрами. А Путін для турецького президента навіть зрозуміліший і ближчий, ніж західні лідери — не дарма він публічно заявив, що світових лідерів лишилося всього двоє — він та Путін.  «Не думаю, що Ердоган не допоможе Москві, якщо буде вигідно. Якщо захоче повернутися до ролі посередника у нашій війні і для цього посприяти РФ – так і вчинить», – вважає експерт. Мовляв, ці країни поєднує ситуативна співпраця і навіть ідеологічна близькість. Однозначна чітка позиція – рідкість у міжнародних відносинах, і у Росії немає справжніх союзників, каже Куса – лише такі ситуативні партнери, які можуть в будь-який момент її кинути, якщо вигідно, чи грати проти неї. «В Україні ж мислять інакше: або чорне, або біле», – говорить він. Тому й хочеться прогнозів, як поводитиметься той чи інший політик – на нашу користь чи не дуже. А він, може, і сам того ще не знає.

У відносинах Туреччини з Росією є кілька цікавих моментів, що характеризують їх, каже політолог Володимир Воля. Мовляв, на ганебну поразку у Сирії Путін, за логікою минулих років, мав би жорстко реагувати. Коли у 2015 році турки збили російський військовий літак, Кремль зупинив увесь аграрний експорт до РФ і потік російських туристів до Туреччини.  «Потім Реджеп Ердоган мусив вибачатися, – нагадує Воля. – Зараз РФ не спроможна вже на це – притиснута санкціями і багато в чому залежить від Туреччини, зокрема, у транзиті підсанкційних товарів за «сірими схемами».

Але цей виграш Туреччина навряд чи використає для тиску на Москву, вважає він. Наразі тривають торги щодо долі російських баз у Сирії і виведення контингенту. «Джулані заявляв днями, що Росії потрібен час, щоб переосмислити відносини з новою Сирією. Це теж може бути свідченням того, що ведуться торги, – міркує Воля. – Що є їх предметом, чого Анкара сподівається отримати від Москви – можемо поки тільки гадати». На думку політолога, в контексті нашої війни максимум, що могла б випросити у Путіна – звільнення кримськотатарських політичних в’язнів.

Російська військова база у Тартусі — предмет торгів. Фото millermagazine.com

Турецька влада навряд приєднається до антиросійських санкцій, вважає Володимир Воля, чи почне постачати Україні летальне озброєння. Ці кроки Кремль міг би вже розцінити як перетин межі дозволеного і «огризнутися» – хоча б і економічними санкціями проти турецької продукції. Ймовірно, наразі обом співпраця таки вигідна – принаймні, у певному форматі.

Нещодавно очільник МЗС Туреччини Хакан Фідан заявив, що Туреччина нібито вмовила Росію та Іран не підтримувати сирійського диктатора Башара Асада. «Виходить, що це не війна в Україні створила передумови для того, що Росія не здатна воювати ще десь, а її просто переконали цього не робити, – пояснює Володимир Воля. – Це дає пас російській пропаганді, яка будь-який програш намагається подати як успішну угоду чи жест доброї волі». Туреччина, таке враження, допомагає підтримувати легенду про цей жест, зберігати обличчя Путіна.

ЩО ПЕРЕВАЖИТЬ – ІДЕЇ ЧИ ТВЕРЕЗИЙ РОЗРАХУНОК

Ставши головним гравцем в останньому епізоді громадянської війни в Сирії, Туреччина реалізувала один зі своїх проєктів відродження власної великодержавності, вважає Володимир Воля. Мовляв, це демонструють публічні заяви різних турецьких діячів і самого президента. «І політику відродження Османської великодержавності Ердоган, звісно, продовжуватиме», – говорить політолог.

Мем, породжений новиною про збиття турецькими пілотами російського Су-24М. Картинка з мережі

Хай не імперські настрої, але «фантомний біль» у Туреччини, як і в РФ – колишніх імперій – дійсно присутній, говорить Ілія Куса. «У Туреччині ці відчуття зараз на межі мейнстриму, тому що їх декларує сам президент і його партія, хоча й не всі турки ці погляди поділяють», – каже він. Основа електорату цієї політсили – якраз поділяє, тож Ердоган використовує цю карту, зокрема, для мобілізації прихильників: апелювання до історії Османської імперії, ідею, яку можна сформулювати як «make Turkey great again». «Не думаю, що слова Ердогана означають буквально, що завтра турки почнуть анексувати території, відроджувати імперію – це їм абсолютно не потрібно, – міркує Куса. – Економічно Туреччина – дуже посередня країна і багато чого собі просто не може дозволити». Наприклад, стати єдиною відповідальною за Сирію у її відновленні після війни. Через брак ресурсів, ймовірно, багато залежатиме у цьому від країн Перської затоки.

При цьому не виключено, що в певний момент Ердоган застосує класичні прийоми типу вищезгаданого збиття російського літака. «Це націоналістична карта, яку завжди дістають політики, коли потрібно мобілізувати прихильників навколо себе або націю проти зовнішнього ворога, – пояснює Ілія Куса. – Тож якщо вважатимуть, що це необхідно – може статися випад проти Росії чи й Ірану, Ізраїлю». Хоча наразі, наприклад, публічна погрозлива риторика щодо Ізраїлю ніяк не заважає Туреччині розвивати з ним торговельні відносини – отака «багатовекторна» політика.

Тетяна Негода, Київ

Перше фото www.pbs.org